Походи

Герась Соколенко

Мов крила прострелених воронів,

Ніч над туманами звисла,

І падали зранені, зморені

Над Дніпром,

над Дунаєм,

над Вислою.

Горіли герби на кубанках,

Цвіли на козацьких папахах.

До сходу гриміли тачанки,

То знов повертали на захід.

Кресали об камінь підкови

І пісня — «Ой гаю мій, гаю» —

Шугала над степом шовковим,

Над степом казкового краю.

І прапор злітав усе вище,

І кожен пригадував Крути.

Всяк знав: як монгола не знищим,

Так він тобі голову скрутить…

Всяк знав: як не станемо дружно,

То нам перемоги не мати, —

А час був страшний і напружений,

І вили скажено гармати.

І плакала дівчина-горлиця,

В похід виряджаючи воїна.

А вітер, здавалось, бадьорився,

Стрічаючи сотні озброєних.

Стрічаючи змучених, зморених,

Огорнених чорною тугою.

Герої ішли попід горами,

Мов предки з Великого Лугу.

Ішли голубими дорогами

В руках затискаючи зброю,

І серце горіло тривогою,

І ввесь я проймався грозою.

То ж кров,

рідна кров розливалася,

Розбурхана кров Прометея.

О, скільки між нами хиталося,

Пройнятих чужою ідеєю!

О, скільки підносило руку

На брата, щоб край розіп’яти…

І ти переносила муки,

Скорботна знедолена Мати.

І сонце за гору заходило,

Світанку нашого сонце.

І ніч, що упала над водами,

Була для нас оборонцем.

Вона розлютованим вороном

Над степом козацьким зависла.

І йшли ми, і падали, зморені,

Над Дніпром,

над Дунаєм,

над Вислою.