Дія третя. У кума
Михайло Старицький
Середина хати Антона Цибулі. Звичайні обставини, трошки заможненькі. На стіні дзеркальце заквітчане і картини; на полу багато подушок. Стіл, застелений довгим обрусом.
Вихід І
Хотина сама.
Хотина
(сидить засмучена, спершись руками на стіл).
Господи, боже мій, коли вже оце поневіряння мені скінчиться? І треба ж було батькові вдруге женитись!? Доскочив таку відьму, що й сам, мов цуцик на мотузку, біга і мені зав’язав світа! Ох, мамо, мамо! Покинула ти мене сиротою! Замість твоєї ласки тепер мене ненавидять так, що, здається, в ложці води утопили б! Вона, ота мачуха, і зіпхнула б мене за першого пройдисвіта, так шкода материних скринь оддавати, а дома я їй, як кістка в горлі: на мене, бач, хлопці звертають більш уваги, ніж на неї… А батько мовчать! Ох, доле моя, гірка та нещаслива!
(Співа).
,
Як билинонька в полі,
Та не дав мені бог
Ані щастя, ні долі!
Тільки дав мені бог
Красу – карі очі,
Та й ті виплакала
В самотині дівочій!
Ані братика я,
Ні сестрички не знала:
Між чужими зросла,
Та вже й в’янути стала!
Де ж дружина моя?
Де ви, добрії люде?!
Їх нема! Я сама!
А дружини не буде!
Вихід ІІ
Хотина і Панько.
Панько
(хутко вбігаючи).
Хотино, ти тут?!
Хотина
Ох мені лишечко! Хто там?!
Панько
Це я – Панько!
Хотина
Тікай мерщі, бо як застукають…
Панько
(обнявши).
Не бійся: мачуха твоя в шинк зайшла, а я прожогом сюди!
Хотина
(одпихаючи).
Іди собі, будь ласка… дай хоч каганець засвітю. Ще славу пустиш!.. Геть!!
Панько
Що ти, борони боже! Та я тільки прибіг сказати, щоб не журилася: все піде на лад! Знайшлася у твоєї мачухи принада, а ми пастку поставимо – тоді зуміємо і в шори взяти…
Хотина
О!!? Тільки на неї треба добрих віжок!
Панько
Знайшовся такий лимар, – позичить!
Хотина
Ох, не йметься мені віри…
Панько
Ну побачиш! Уже щоб я порохом сів, а ти будеш моєю! І батько, і мачуха…
Хотина
А може, я затнусь…
Панько
Ти?! І на тебе єсть спосіб…
Хотина
Який?!
Панько
Ось який!
(Обійма й співає).
Коли б ти, рибонько,
Та теє знала,
Як ти до серденька
Мені припала, –
Ти б не одмовила
Ані словечка:
До мене б скочила
Як та овечка!
Хотина
Не важся на теє,
Любий козаче:
Хай цеє серденько
По тобі плаче, –
А перше, ніж станем
Вкупі до шлюбу, –
Не будеш горнути
Ти свою любу!
Разом
Панько
На бога надія, –
Цей час настане,
Тоді вже коханням
Нап’юсь я п’яне:
До серця серденько,
До уст устоньки –
I хай тоді зітнуть
Хоч головоньки!
Хотина
Як мене, козаче,
Кохаєш рвяне,
То час цей щасливий
Для нас настане:
Тобі дружиною
Вірною буду
Не зраджу, серденько,
Довіку-суду!!
Після пісні Панько обніма Хотину; вона пручається.
Хотина
Ну, геть-бо к чорту! Не перехрестившись, води не пий! Іди ж, іди, бо небезпешно…
Панько
Та я зараз… тільки дозволь ще… Хотино, голубко?..
Хотина
Не звикай!
(Жартливо випиха).
Вихід ІІІ
Хотина сама.
Хотина
Ну що, як не справдиться те, що казав він? Ну що, як мене не віддадуть. Ні, ні, цього не буде! Мачуха робить, що їй на думку спаде, а чи я теж не можу робити, що мені забажається? Не маленька вже, а упертості стане й у мене! Який же він гарний! Як чудово горять його чорні очі! Як промовляє він любо: «Хотино, голубко!» Як пристала йому біла свитка; тільки б пояса гарячішого кольору… Та я вже йому витчу, як перейдемо в нову хату!
(Вийма з-за пазухи маненьке дзеркальце і дивиться).
От буду рада тоді з нею здибатись! Та хоч вона лусни, а я їй не вклонюсь ні за що.
Ні, мачухо, годі вже товкти свою пасербицю! Швидч пісок на камені зійде або дуб похилиться в воду, ніж нагнусь перед тобою! Ет, я й забула: а дай приміря хоч мачушин очіпок, чи він до лиця мені буде?
(Достала з пакунку, наділа і тихо, тихо пішла по хаті, придивляючись в дзеркальце).
Що я, справді, мов дитина: боюся ступити ногою!
(Притупує ногами й співа).
Зелененький барвіночку,
Стелися низенько,
А ти милий, чорнобривий,
Присунься близенько!
Зелененький барвіночку,
Стелися ще нижче,
А ти милий, чорнобривий,
Присунься ще ближче!
Музика переходить в танцюристу. Хотина танцює.
Вихід IV
Хотина і Солопій.
Солопій
Цур мені й пек, щоб я там ночував! Нечиста сила такий гармидер зняла, що трохи-трохи соняшниці не вхопили! Спасибі кумові: чарчину-другу з баклажки перекинули, то мов полегшало, веселіш на душі стало… Чи ба! Що це їй за примха прийшла самій танцювати? А гарна в мене дочка, єй-богу, гарна! Хто скаже, що вона не моя? Моя, справедлива… от щоб мені табаки не довелось понюхати, коли ні!?
(Любує).
Так, так, дрібушками, а я виступцем…
(Починає притоптувати й співати).
Ой чук, не журись,
Сюди й туди повернись!
Хотина
Тато?!
Солопій
Узувай мерщі жовтинці,
Бо музика тне на ринці!
Ой гоп, гопака,
Бо я зроду така!
(Садить).
Піддай, доню!!
Хотина
Ой жовтинці мої,
Тільки порються;
Козаки за мене
Одно – спорються!
А я собі ненароком
Та й опечу кого оком.
Солопій
А козаченько до мене
Уже й горнеться шалене!
Хотина і Солопій
Ой гоп, гопака,
Бо я зроду така!
Ой чук, чумандра,
Бо ще я не стара!!
Дочка аж літа, а батько навприсядки.
Вихід V
Ті ж і Хівря.
Хівря
(аж руками об поли).
А то що?! Чи ти не сказився, псявіро? Кинув усе чисто на ярмарку та з дочкою гопака садить! Що це ти, залив очі, чи що? І та, подла, туди ж? Завела транди з батьком, а там все покрадуть? От я вас, каторжні!
Солопій
(одступа).
Та я тільки за кожухом, бо холодно…
Хотина
А я за свиткою…
Хівря
Так, так! Зима, бач, надворі!..
Солопій
Та з страху… нагнали такого холоду твої родичі…
Хівря
Які?
Солопій
Та… не при хаті згадуючи… чорти…
Хівря
Ах ти, макухо чортова!
(Штовха).
Ах ти, телепне!
Солопій
Та ну-бо, Хівре… аж обридло… та я… ого!!
Хівря
Геть мені з хати! Щоб і не рушав з воза! І ти дивись!
Хотина
Та вже надивилася! Остобісіло!
Хівря
Поговори, поговори!
Хотина
Язик не одпаде!
Хівря
Ой, так за патлі й виволочу!
Хотина
Не чіпайте краще!
Солопій
Та цить! Ходім!
Хотина
Не буду мовчати: мені й за вас сором! Буде колись годі!
(Пішла).
Вихід VI
Хівря сама.
Хівря
Ач, як язика розпустила! Потривай, потривай! Сидітимеш ти дома в одній джерзі! Я тебе виманіжу роботою: побачимо, чи погуляєш?.. І хлопців з голови виб’ю! Старий отой пес… та ну їх к чорту! Ось мій голубчичок прийде; я аж злякалася, що на їх міг би наскочити та й утік би. Тепереньки безпешно: оковитої купила, а запіканочки й наливочки з дому взяла. Ось і пиріжки, і курятинка, і млинці: вони хоч і холодні, та, поздоров боже, у Опанаса Івановича зубки добрі.
(Розставля все на столі і зазира у віконце).
Не видно щось; а може, воно злякалось через майдан іти та посунуло огородами? Ану, приміряю отой очіпок, чи не краще до лиця?
(Бере те дзеркальце і той очіпок, що Хотина кинула).
Єй-богу, гаразд; там що не кажи, а я ще багатьох за пояса заткну, як поведу плечем та моргну бровою… О, от так! Трошки керсетку розстібнути та окрутнутися!
(Приспівує і притупує).
Через яр на базар
Поночі ходила;
Панича-павича
Там приворожила!
На біду в лободу
Попала ногою;
Гей, панич! Іди пріч,
Не стій наді мною!
Ой намисто ж моє
Розсипається…
А панич, як той сич,
Вищиряється!..
Вихід VII
Хівря і Пречистенський.
Афанасій Іванович
(стука в вікно).
Хівря
(підскакує).
Хто там?
Афанасій Іванович
Я! Его!
Хівря
Ідіть безпешне: нікого нема!
(Чепуриться).
Афанасій Іванович
Сальве, або помагайбі, гарніссіма, пухтіссіма, гарячіссіма хвемине!
Хівря
Так уже по-вченому почали говорити, що й не второпаю.
Афанасій Іванович
Вчений єстем здоровендо: номинативус аква, генитивус акви, дативус…
Хівря
Бозна-що закидаєте, та ще зразу…
Афанасій Іванович
Ха-ха-ха! Це падежі!
Хівря
Які? Борони боже, скотинячі?
Афанасій Іванович
Ні, граматичеські. О, sancta simplicitas.
Хівря
Ой, ой, ой! Аж страшно!
Афанасій Іванович
Навуки юношів питають, ерго годують.
Хівря
Ой не видко… по вас; не то – не одгодували, а певно, остатні жили витягли?!
Афанасій Іванович
(поглядаючи на страву).
Справедливендум ест: через них утроба моя до ковбасорум та до куркорум – вопіє.
Хівря
Так сідайте ж, сідайте ж, мій голубчику; шкода, що нема тепленького чим живота вам пополоскати…
Афанасій Іванович
Гарячительних напитків не потреблендо.
(Сіда).
А кетьте меліорум чарку горілкорум.
Хівря
Зараз, зараз!
(Налива).
Покуштуйте: стрючковатим перцем заправила.
В вікно зазира Панько і ховається.
Афанасій Іванович
(п’є).
Оптиміссіма! Прошу репетиції!..
Хівря
На здоров’ячко!
(Налива).
Дуже тільки не репетуйте, щоб не почули!
Афанасій Іванович
(одламує стегно, а в другу руку пиріг, запихається).
Ми тихенько будемус репетиції творити.
Хівря
Та по другій же не закусюють!
Афанасій Іванович
Справедливо, верітас.
Хівря налива.
Почекайте, проковтну…
Хівря
Кушайте, кушайте!.. Ну, як же ви поживаєте? Я чула, що вашому батюшці перепало оце немало всякої всячини!
Афанасій Іванович
(давлячись).
Пустяковина! За ввесь піст мішків п’ятнадцять… (п’є) ярого, проса мішків вісім та курок (знов одбатовує що), та курок штук п’ятдесят… а яйця йому, повірите, знайбільше тухлі носили… Але воістину, найсолодчіссімум приношеніум радендус од вас, ласа хвемине, получити!
Хівря
Ось вам і приношеній, Панасе Івановичу: пампушечки, товченички, вишнівочка, спотикач…
Афанасій Іванович
Велеліпно! (Присува те й друге). Гм-гм! Щоб і язика не проковтнути ще! Самий смак! Оптімо! (Давиться). Бене! (Знов). Обжирательно! (Налива). Прополоскать горлянку треба. (П’є). Ого-го-го! Б’юсь об заклад, що все це зроблено хитрійшими руками із евиного роду!
Хівря
Призволяйтесь же: ось спотикач!
Афанасій Іванович
Можна! (П’є). Важно! Одначе серце моє алчет од вас…
В друге вікно зазира Хвенько і ховається.
Хівря
Якої б же вам хотілося ще страви?
Афанасій Іванович
Жажду любові вашої, оптиміссіма хвемине, Хавронієндо Никихворовно, і сопричастних з нею утіх!
Хівря
Бозна-що… ну, як-таки…
Афанасій Іванович
Жажду і вопію.
(Співа).
Хоч я вчений хвилозоп,
А при тобі стультус,
Бо як глянеш: – аж окроп
Попо жилах мультус;
Од тих розкошів і чар
Сам сказився б Вальтасар:
А у мене ж в капут чад,
Що й на стінку лізти рад.
О, Пентехрія-жено!
Возлюбих тя сатіс,
Жду con amore давно
Любощів і гратіс!
Хівря
Вам уже й гратись! Слухайте!
(Співа).
Причепився та прудиус до мене,
А хто ж того прудиуса оджене?
Цур тобі, прудиусе,
Які в тебе руді вуси!
Сама собі дивуюся:
З прудиусом цілуюся…
Ох, мій любий прудиусе,
Цур тобі й пек!!
Афанасій Іванович
Важно! Голубочко, туртуре моя!
(Обніма).
Хівря
Ви, либонь, заходитесь іще й цілуватись!?
Афанасій Іванович
Ого-го-го! Можу! Нащот цього так я такий…
Гвалт. Стук у ворота.
Хівря
Ох, лишенько! Пропали ж ми з вами, Панасе Івановичу! Народу грюкає сила, і мені почувся кумів голос!
Афанасій Іванович
Ой мені живіт підвело!
Голоси
Гей, кумо! Жінко! Одчиняй мерщі!!
Афанасій Іванович
Ой куди ж мені? Ой!!
Хівря
Лізьте під стіл!
Афанасій Іванович
От тобі й дательний падеж! А як ускочу в винительний… ох… ох!! То буде творительний!!
(Лізе під стіл).
Вихід VIII
Цибуля, Мокрина, Черевик і два сусіди.
Цибуля
Що, кумо? Тебе й досі трясця трясе?
Хівря
Еге, щось не теє…
(З острахом на стіл).
Мокрина
А там на ярмарку таке завелось… нечиста сила верхи на людях почала їздити, – от щоб мого чоловіка правцем поставило!..
Хівря
Ох, матінко моя!!
1-й гість
Одному хазяїну замість шапки макітру насунуло по самісенькі вуха!
2-й гість
А одній бабі одітнуло от поти манатки; як схопиться… аж нічогісенько, тільки червоний хвіст ззаду теліпається… дак вона давай кричати та драла по базару…
Черевик
Ого, ловко! Ото, думаю…
Цибуля
Налякала хрещений люд! Може, кому й очі поприщить!
Мокрина
Тобі першому!
Цибуля
І не бачив!
Мокрина
Та годі при хаті про його й згадувати; от обдивітесь краще, добрі люде, чи нема й тут де червоної свитки?
Цибуля
Давай каганця! Світіть мені!
Черевик
(злякано).
Та не шукай його! Цур йому!!
Хівря
Ох, лебедики! Не шукайте краще! Не доведи чого, боже!
Цибуля
Та ми тільки під лавами та під столом подивимось!
Хівря
Ой, ой, ой! Не треба: я зараз лусну!
Мокрина
Держись, сестро!
Хівря
Несила!
Мокрина
(до Цибулі).
Та кинь ти!
Цибуля
Ох, кумо, які ж ви слабі на втори!
Черевик
Воно тошно… а на ярмарку, а хоч би хто тобі хоч спитався про мою пшеницю й кобилу! Мов зав’язано!
1-й і 2-й гість
Попорчено.
Цибуля
І мене обікрадено… Е, та що там! Доставай, жінко, баклажку, – ми з добрими людьми черкнемо по чарчині, а то проклятущі баби налякали, аж сором! Та я свою шапку ставлю, коли їм, шелихвісткам, не здумалось поглузувати над нами!
Мокрина подає. Цибуля розлива всім у кухлики.
Черевик
А хоч би й справді сатана! Що мені сатана! Такий і я, щоб злякався! Ого-го! Та хай він зараз переді мною стане, будь я собачий син, коли не піднесу йому під самий ніс дулю!!
Під столом щось рипнуло. Черевик затрусивсь. Всі заніміли. Пауза
Цибуля
А чого ж ти оце пополотнів?
Черевик
А!! Я? Господь з вами! Приснилось!
Цибуля
Ну, будьмо!!
Всі
Будьмо!
(П’ють).
2-й гість
Та де йому полотніти? Він червоний як рак або як ота свитка!
Черевик
(вихиливши кухоль).
Та скажи мені, куме, будь ласка, що то за чудасія, свитка ота червона?
Цибуля
Е, куме! Диковина! Воно, хоч би й не годилось проти ночі… та вже слухайте! Раз за якусь-то вину, єй-богу, вже й не знаю, а тільки вигнали одного чорта з пекла…
(Запалює люльку).
Мокрина
Чортиху!
Цибуля
Чорта!
1-й гість
Чи ба!
Черевик
Як же таки, щоб чорта та вигнали з пекла?
(Нюха табаку).
Цибуля
А що ж удієш? Вигнали, та й уже, як собаку з хати! Може, він ненароком яке добре діло вчинив чи в бабу закохався…
Мокрина
Буває…
Цибуля
Ну й дали, значить, запотилишника. Блукає чорт, блукає: занудився за пеклом, та так, хоч вішайся! Що його робити? Давай він пити. Окублився у тій повітці, де ярмарок, та й ну щодня од ранку до смерку в шинку сидіти…
Мокрина
Од смерку до ранку…
Цибуля глянув і похитав головою.
Черевик
Як же таки можна, щоб чорта пустив хто в шинок? Адже в його, хвалити бога, і ріжки, і кігті…
2-й гість
А так…
Цибуля
Ото-бо й ба, що на йому була шапка і рукавиці – ну й розпізнай! Гуляв ото він, гуляв і пропив усе дочиста; прийшлося чорту заставити жидові за так-гроші свою червону свитку.
Мокрина
Жовтогарячу…
Цибуля
Жінко!
Мокрина затуля собі рот.
Цибуля
От чорт і каже йому: «Дивись, жиде, я прийду за свиткою якраз через рік, щоб свитка була ціла!» Та й злиз! Роздивився жид: сукно таке, що і в Миргороді чорт його має, а червоне, аж горить, аж очі вбира, – думає: що я буду ждати? Узяв почесав пейси та й здер з якогось пана мало не п’ять червінців!
1-й гість
Важно розказує!
2-й гість
Добре.
Цибуля
(сплюнувши).
Тільки раз надвечір…
Мокрина
Уже пізно, як і собаки поснули…
Цибуля
(глянув і помовчав).
Тільки раз надвечір приходить хтось до жида: «Давай, каже, жиде, свитку!»
Мокрина
Спершу оддав гроші…
Цибуля
Слухай, жінко! Як я здійму при всіх з тебе спідницю, то не гаразд буде. Глянув жид, пізнав: сюди-туди: «Яку свитку? В мене нема жодної свитки; я знать не знаю твоєї свитки!» Той глянув і щез; а вночі, коли жид, полічивши гроші, нап’явся рядном і почав джерготіти, чує – хрюкіт… зирк! – аж у всіх вікнах свинячі рила…
Під столом щось мов хруснуло чи чхнуло.
Черевик
Що?
Цибуля
Нічого…
(Трясеться).
1-й гість
Га?
2-й гість
Ти сказав?
1-й гість
Ні!
Мокрина
Хто ж це хрюкнув?!
Черевик
Може, це ти, Хіврюшко, хрюкнула?
Хівря
Одчепись!
Цибуля
Бог його зна… роздивитись би…
Хівря
(не пускаючи).
Ex ви, баби, баби! Та чи вам же козакувати? Вам би веретено в руки та за гребінь! Один хто-небудь… може, прости господи, під ким стільчик рипнув… а вони вже й шелеснулись…
Дехто
Та, може, й правда.
Цибуля
(випивши знов кухоль).
Жид зомлів; а проте свині на довжелезних ногах повлазили в вікна й одживили його тройчатими канчуками, заставивши плигати аж під сволока. Жид у ноги… признавсь у всім чисто… Але свитки не можна вже було вернути: пана обікрав на дорозі якийсь циган і продав свитку перекупці.
Мокрина почина мичати. Цибуля б’є по столі кухлем. Мокрина затуляє рот.
Та привезла її на Сорочинський ярмарок; але з того часу їй як одрізало: ніхто нічого не купує. Перекупка дивувалась, дивувалась, а далі збагнула, що виною всьому свитка червона, та й шусть її у вогонь!.. Що ж би ви думали? Не горить чортяча одежа!
Хівря
З нами хресна сила!
Чути здалеку тихо хор: «Всі чорти напружмо литки!» Музика проводить страховину.
Черевик
Щось виє!
Гості
Мов у комині!
Мокрина
На горі Арараті стала П’ятінка прати; ох, П’ятінко, не пери, а мене од нечистої сили бери!
Цибуля
Та що ви? То вітер.
(Знов вихилив кухоль).
«Е, та це подарунок чортячий!» – сказала перекупка і підсунула в віз одному мужику на ярмарку: дурень зрадів, але масла в нього ніхто не купив ані грудочки. «Ex, недобрі руки підкинули мені оцю свитку!» Схопив сокиру і порубав свитку в шматки… Зирк! Лізе один шматок до другого – і знов ціла свитка! Перехрестився він, порубав її вдруге і шматки порозкидав по всьому майдану та й рушив додому. Тільки ж з того часу щороку, якраз у ярмарок, чорт з свинячою пикою ходить по всьому майдану, хрюка і підбира шматки своєї свитки; кажуть, тепер одного лівого рукава йому й бра…
Вихід IX
Ті ж і Хвенько та Панько з хлопцями, одягнутими чортами з свинячими пиками.
Вікно брязнуло одно й друге разом, і свинячі рила виставились в шибки.
Всі
Ой! Ой! Рятуйте! Чорти!!
(Скам’яніли на місці).
Афанасій Іванович
Пробі!
(Підвівся і підняв на собі цілий стіл; баклаги і чарки покотилися; стіл потім звалився).
Мокрина
Ой! Сатана!! Хто в бога вірує!!
(Упала на лаву).
Цибуля
Рятуй!!
(Стромля голову їй під керсетку).
Сусіди кинулись один під піл, другий на піл, а Черевик ускочив у саму піч і дрига ногами.
Хівря
Ои, пропала я!
Чорти
(вбігають і хапають Афанасія Івановича і Хіврю, що стоять слупами серед хати, та й в’яжуть їм руки, приспівуючи, пританцьовуючи, похлопуючи їх канчуками).
Гей, хапаймо їх мерщій,
Бо в них з свитки рукав мій;
Поки не доточуть свитки,
Канчуками шквар їм литки!
На лемент і гвалт завіса спада.
Завіса
Примітки
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 333 – 346.