Початкова сторінка

МИСЛЕНЕ ДРЕВО

Ми робимо Україну – українською!

?

Дія перша

Михайло Старицький

Сільський краєвид. Вулиця й вигін. На першім плані зліва хата Ганни, за нею верби, вишневі сади, тини. На третім плані, далі, хата Голови, побудована з великими претензіями – з ганком і т. п. Праворуч – левади, між деревами колодязь. На заднім плані зліва розкинулось село; праворуч – великий став, що заріс вербами, тополями, очеретом, через нього гребля з проваленим мостом і млином, а за ними, на кручі, – руїни старого будинку. Вечір. Кін поволі темнішає, а пізніше сходить місяць і криє все сріблястим світлом.

Вихід І

Парубки, а далі дівчата (вертаються з робіт).

Парубки

Туман хвилями лягає

По степу німому,

Гей, вже сонечко сідає –

Час і нам додому.

Потомились, наробились, –

Час одпочивати,

З дружиною молодою

Душу розважати.

Ой зіходь же, місяченьку,

Високо, високо;

Бо чекає козаченька

Дома чорноока.

Бо чекає його доля –

Треба поспішати:

Повертаються вже з поля

Молоді дівчата.

Дівчата

(разом з 3-м куплетом виходячи).

Ох і там за садом-виноградом,

Там за садом зеленим,

Дівчинонька з козаком стояла,

Молода до його промовляла:

«Ох, бувай здоров, козаченьку!

Як ся маєш, як живеш?»

Всі

(разом).

Добривечір, дівчаточка,

Рибоньки, вутяточка,

Чи вийдете ввечері до нас?

Ой чи ви нас не забули,

Може, пак пом’янули,

Добрим словом раз хоч про нас!

Та дивіться, не баріться

По хатах;

Бо без вас самим нам нудно

Так, що страх!

Зіроньки, квітоньки!

Повертайтесь швидче до нас.

З вами вкупі, в гурті

Сплине весело час.

Пам’ятайте й поспішайте –

Ніч така тиха, ясна,

Соловейко тьохка в гаю;

От тепера й погуляти,

З вірною розмовляти.

Приголубить долю свою!

Гей, ну, жвавіш,

В гурті буде веселіш.

Гей, прийдіть лиш –

В парі з серденьком миліш

Буде на вулиці гуляти,

Пісні про кохання співати!

Всі розходяться. Музика стиха проводить вечірню мелодію. Чути оддалеки сопілку, а потім і пісню.

Вихід II

Левко

(співа за коном).

Ой ти, місяцю-зоре,

Освіти на все поле:

Ой там моя дівчинонька

Та пшениченьку поле.

Кукіль вона вибирає

Та на сонце поглядає, –

Чи високо соколонько

Із орлами літає?

(Виходячи на кін).

Таки ж орла виганяла,

Таки ж з милим розмовляла;

Таки ж з милим розмовляла

Та од щирого серця!

Ось і садок, і любе гніздечко моєї пташечки… чом тільки вона не щебече? Невже заснула? Так рано? Ще й місяць ось тільки що почав вирізуватись з-за верб… ще й дівчата на вулицю не виходили. Хіба, може, не вільно? Дам про себе звістку хоч піснею, що для неї зложив: почуєш – виходь, моя рибонько, бо занудився серцем без тебе…

(Налагоджує бандуру).

Речитатив, серенада і арія (алегро).

Нічка спускається місячна, зоряна –

Ясно, хоч голки збирай;

Вийди, коханая, вийди, моторная, –

Часу кохання не гай!

Лиха забудемось тут під калиною, –

І над панами я пан!

Глянь, моя рибонько, срібною хвилею

Стелеться полем туман.

Став зачарований, променем всипаний,

Чи загадався, чи спить;

Ген на стрункій та високій осичині

Листя пестливо тремтить.

Небо глибоке засіяне зорями –

Що то за божа краса!

Зіроньки он миготять під тополями –

Так одбиває роса.

Ти не лякайся, що свої ніженьки

Вмочиш в прозору росу:

Я ж тебе, вірная, аж до хатиноньки

Сам на руках однесу.

Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,

Тепло – ні вітру, ні хмар;

Я пригорну тебе до свого серденька,

А воно ж палке, як жар!

Арія Левка.

Не лякайся і не гайся,

Моя рибко, Галю;

Не томи ти мого серця,

Не завдавай жалю:

Бо ці хвилі очекання

Вийдуть за години…

Вдовольни ж моє бажання,

Серденько дівчино!

Чи ж не чуєш, одчини хоч

На часок віконце,

Дай поглянути на тебе,

Моє ясне сонце!

Або, може, ти кепкуєш,

Гордая дівчино!

Коли так, прощай навіки,

Я і сам загину.

Прощай навіки!..

Вихід ІІІ

Левко і Галя, а далі парубки.

Галя

(вибіга).

Тривай-бо! Який нетерплячий: уже і розсердився! Ну, й де ж його вибрати таку ранню годину? Ще раз у раз юрбами вештається по вулицям народ… я аж тремчу…

Левко

Не тремти, моя червона калинонько! Пригорнись, притулись до мене і нікого не бійся! Ти знаєш, що мені тяжко не бачити тебе й хвилину?

(Обніма її).

Галя

Тривай, Левку! От ти ходиш до мене, а мені здається, що нас розрають з тобою, що ми більше і бачитись не будемо… і мати моя стали назирати за мною, і люде у вас якісь недобрі… на чужині навіть ласкавіші були…

Левко

Два місяці заледве, як у рідному краєві, та й то вже занудилася. Може, й я обрид тобі?

Галя

Ні, ти не обрид мені і не обриднеш ніколи!

(З запалом співа).

Козаченьку милий, мій ясний соболю,

Тріпочеться серце, щемить за тобою.

Ой тим, що над сокола в світі немає:

В очах твоїх карих аж блискавка сяє.

Поглянеш на мене, мов вдариш стрілою,

А як поведеш ще чорною бровою,

Аж в грудях з утіхи дзвенить щось і грає!

Коли ж на бандурі почнеш пригравати

І пісні чудові складати-співати,

Слухала б вік їх, мій коханий раю,

Так та пісня душу мою пориває!

Дует.

Левко

Дівчино кохана, зіронька ясна,

Єдина ж у мене доленька щасна!

Божуся, клянуся любить без ліку,

Поки світ сонечка, поки вік віку!

Божуся, клянуся любить без ліку,

Поки світ сонечка, поки вік віку!

Галя

Тебе я кохаю, тебе бажаю,

Мій милий козаче, ясний кришталю!

Тобі я ховала віночок з рути,

Божуся ж вірною довіку бути!

Тобі я ховала віночок з рути,

Божуся ж вірною довіку бути!

З тобою умерти, з тобою жити,

Стуканням серденька щастя ділити,

В палкім коханнячку злить свої літа,

До кінця світонька й за кінець світа!

Обоє

(разом).

Коли б нам, боже, на рушник стати,

Тоді не розлучать ні батько, ні мати,

Ні люди заздрісні, ні зла година,

Коли судилася вірна дружина!

Галя

Чого б нам з тобою тоді бажати?

Левко

Садочка, віночка побіля хати;

Ставочка, млиночка на край гребельки.

Гаю хоч трішечки, шматок земельки.

Галя

Не квапся, серденько, на ті маєтки,

Проживем і без них вік веселенькі!

Багатство і бідність – то божа воля;

Не в грошах, мій милий, щастя і доля,

А в щирій правдоньці, в вірнім коханні,

У праці невтомній, в спільному дбанні!

Левко

Ой правда ж, зіронько моя єдина,

Подаруй мені ти сокола-сина;

Тоді я зрівняюсь з багатирями,

Тоді вже буду я пан над панами!

Галя

Тебе кохаю, тебе бажаю,

Мій милий козаче, ясний кришталю!

Левко

Тебе кохаю, тебе бажаю,

Моя ти зіронько, мій тихий раю!

Обоє

(разом).

Божуся, клянуся любить без ліку,

Поки світ сонечка, поки вік віку;

З тобою умерти, з тобою жити,

Стуканням серденька щастя ділити,

В палкім коханнячку злить свої літа, –

До кінця світонька й за кінець світа!

(Який час стоять обнявшись).

Галя

Годі, Левку! Скажи краще, чи ти вже говорив з твоїм батьком?

Левко

Що ми кохаємось і хочемо братись? Говорив.

Галя

Що ж батько?

Левко

А що з ним зробиш? Прикинувся, старий хрін, глухим; ніби не чує, та ще лає, що я вештаюсь казна-де та з хлопцями байдикую. Але не журись, моя Галочко: слово козацьке, що я вкоськаю батька!

Галя

О, твоє слово вага: я й по собі знаю… Дивись, дивись! Он далеко заблимали зіроньки: одна, друга, третя четверта, п’ята… А чи правда, що то янголи божі поодчиняли віконечка і зорють на нас? Так, Левку? Адже вони дивляться з неба на землю? Що, якби у людей були крила, та полетіти туди високо, високо… Ух, страшно! Ні один дуб не достане до неба… Проте, кажуть, десь у далекім краю росте таке дерево, що верховіттям шелестить у самому небі, і бог перед Великоднем сходить по йому на землю…

Левко

(гладить Галю).

Ні, Галю, у бога єсть довга-довга драбина, і як тільки він ступить на перший щабель, то всі чорти стрімголов летять в пекло.

Галя

(задумано).

А як тихо колихається вода у ставку, мов дитина в колисці; а панський будинок чорніє… марою… Давно, давно, наче крізь сон пам’ятаю, – розказували страшне щось про його… Ти, певно, знаєш, Левку, – розкажи!

Левко

Цур йому, моя кралечко! Мало чого дурні баби не набрешуть? Тільки стривожиш себе…

Галя

Розкажи-бо, розкажи, любий мій, чорнобривий!

Левко хита головою.

Е, ти, певно, не любиш мене: у тебе єсть друга дівчина, якій ти розказуєш! Я не буду боятись… А так, то мучитимусь, думатиму і не засну… Розкажи-бо, Левку!

Левко

Та я й забув уже про ці брехні…

Галя

Розкажи-бо, любий, коханий мій, серденько!

(Цілує).

Балада Левка

Левко

(цілуючи).

Давно в тім будинку

Жив сотник з дочкою,

Всього була повна господа.

Як мак цвіла панна,

Пишала красою,

Та нащо без долі та врода?!

Задумав пан сотник

Женитись удруге,

На старість узяв молодицю…

Як глянула панна

На матір-подругу,

Дрібними умилась в світлиці,

І справді, хоч гарна була сотничиха,

Та люта, ще й відьма до того.

Премило б дочку свою на лихо з’їла:

Була тая краща від неї.

Раз в північ зненацька

Кіт чорний з-за печі

Покрався на панну помалу…

Вона з переляку вхопилась за меча

І лапу котові одтяла…

Кіт приснув, кіт нявкнув…

Мов щось застогнало…

Оглянулась панна круг хати –

Край неї в сорочці кривавій лежала

Не кіт, а безрукая мати!..

Поскаржилась відьма… зненавидів батько

Прокляв свою доньку єдину…

А та від образи шубовснула з кручі

Й знайшла у ставку домовину!

Галя

А відьма?

Левко

Відьма? Старі баби вигадали, що з того часу що місячної ночі почали русалки виходить на кручу і грітись на місячнім промінні, а панна стала над ними старшою. Раз уночі підстерегли вони відьму і втопили в ставку, так вража відьма і тут викрутилась: щоб не скуштувати зеленого осикнягу – перекинулась у русалку, та й годі! Отаке-то, вір тим бабам! Кажуть ще, що панночка щоночі збирає русалок і загляда кожній у вічі, шука між ними відьму, та й досі не пізнала. А яві попаде кого із людей, то так просить, – боже, – щоб поміг їй пізнати!

Галя

(пригортаючись до Левка).

Ух, Левку, страшно!

Левко

Бачиш, голубко, а просила як!

Знавдалі чути парубочу пісню.

Гурт

Та туман яром, та туман яром,

Мороз долиною.

Галя

Мені так жалко панночки: і на світі не нажилась, бідна, та й по смерті мучиться!

Левко

Правда. Кажуть люде, що нема гіршої муки, як мать в руках своїх ворога і не здолати віддячить йому.

Гурт

(уже ближче).

Та не по правді, та козаченьку,

Живеш з дівчиною!

Галя

Я все буду думати про панночку: така вона нещасна!

Левко

Спи спокійно та не думай про ці бабські теревені.

Гурт парубків

(виходячи на кін).

Що пізно ходиш, рано виходиш,

Важиш на другую!

Левко

Уже наші вертаються. Прощай, Галю!

Галя

Прощай, Левку!

Перший парубок

(обнявши з-за плечей).

Прощай, Ганно!

Галя

Ти вернувся? Ой! Хто це?

Другий парубок

(з-за плечей).

Прощай, Ганно!

Галя

От іще, приніс дідько другого.

Третій і четвертий парубки

Прощай, голубко Галю!

Галя

Та тут їх ціла юрба! Гетьте!!

Левко

Годі! Одчепіться од дівчини!

Галя тіка в хату. Дехто регочеться.

Вихід IV

Левко, Микола і парубки.

Перший парубок

Овва!!

Левко

Не дуже овва, бо й ребра полічу!

Дехто

Що ж це він до чужих ребер, – тим, що головенко!

Другі

Очортів вже нам і Голова, а то ще й син – цяця!

Перший парубок

Полічить би йому самому ребра!

Левко

Не займайте моєї дівчини! Знаєте парубоцький звичай!

Другий парубок

Та що ж, її хіба возом зачепили, чи що?

Микола

Годі вам, панове, сваритись! Левко моторний парубок, не гордує ніколи; а дівчини таки чіпати не слід!

Перший парубок

Та цур їй!

Другий парубок

Обминатимемо другою вулицею!

Микола

Та годі ж, кажу! Не сердься, Левку, – то він з радощів, що до гурту прийняли; парубоцтво сьогодні справляє… Ходімо з нами гуляти: весело так, і дівчата вийдуть, гадатимуть, складчину зробимо!

Левко

Ні, я вам не товариш!

Микола

Та не сердься-бо, голубе! Без тебе і гулянка не в гулянку!

Дехто

Не сердься-бо, Левку, – то ж жарти!

Другі

Та заведи краще нам пісню!

Микола

Ану справді! Ти ж до пісень – первий!

Левко

Ні, Миколо, не буду!

Дехто

Та ну-бо, Левку! Який ти!

Левко

Ні, хлопці, я вже не серджусь, а тільки гуляти не хочу! Обридло байдувати! Та як і вам не очортіє цілісіньку ніч турів ганяти та хрещений люд лякати, і то вже пішли за таких пройдисвітів та паливод! Лягайте краще спати!

Другий парубок

Чи ба який богобійний!

Перший парубок

Чи не в ченці дума пошитись?

Третій і четвертий парубки

Що ж це? Після розмови з дівчиною заманулось?

Левко

Дзвони, дзвоне, бо порожній! Що мені тут з вами заходити? Прощайте!

Микола

Та потривай-бо! Вернись!

Левко пішов.

Дехто

Певно, огородами та до дівчини.

Другі

Підстережемо їх і вдруге!

Микола

Рушаймо, хлопці! І без його обійдемось! А нуте «Туман яром»! Гулять хлопцю хочеться!

Гурт

(останні два рядки кожного куплета співають двічі).

Туман яром котиться…

Гулять хлопцю хочеться:

Ой горе, горе не біда –

Гулять хлопцю хочеться!

Гуляй, хлопче, молодий,

Не дізнав поки біди!

Ой горе, горе не біда –

Не дізнав поки біди!

Поки служить тобі час,

Поки волі є у нас!

Ой горе, горе не біда –

Поки волі є у нас!

От дівчині все біда –

Чи стара, чи молода!

Ой горе, горе не біда –

Чи стара, чи молода!

Вона ж плаче, ридає,

Бо воленьки не має!

Ой горе, горе не біда –

Бо воленьки не має!

Пішли.

Вихід V

Горпина

(сама. Виходить з відрами до колодязя).

Он як весело співають, а я веселощів і не зазнала. І молода ще, і заманулось би, та поплили мої молодощі, як ряст за водою! Другим хоч згадати є що, а мені й згадати нічого: сиротою зросла, сиротою і в люде пішла! Віддали заміж, не питаючись, – яка вже там воля приймачки? Думала, що який-не-який, а хоч свій закуток матиму, та й тут щербата доля збрехала: взяли чоловіка у москалі та й убили, а я й поневіряюсь московкою удовою по людях… Голова от узяв до себе… Ох-ох-ох! Прости господи! Кривий чорт, а мушу послухати! Ще, чого доброго, жениться вдруге, то зараз мене в потилицю та за двері! От і писар лізе у вічі, лицяється… Цей і молодший од мого бендзеокого, та хто його зна, – може, одурить: від кого вже сироті шукати тієї щирості? Хоч би пристроїтись! Ох, доле, доле!

(Співа).

Ой вийду ж я на моріжок,

Гляну я на поле,

Та спитаю, де блукаєш,

Темна моя доле?

Чи у панів у світлиці,

На шовках, єдвабах?

Чи у шинку за припічком,

На золотих лавах?

Чи у лісі гойдаєшся

На високій гілці,

Чи на дні страшної ями

У глибокій річці?

А проте журбою тільки сушиш себе! Чи не краще кинуть лихом об землю?

Доки ж мені журитися,

Наганяти тугу?

Уберуся, піду краще

По темному лугу.

Темним лугом через яр

Та й у місто на базар;

Там куплю я дукача,

Подратую панича!

Нащо мені вік прожити

Дарма, без любові,

Нащо мені поносити

Свої чорні брови?

Темним лугом через яр

Піду в місто на базар;

Черевички там куплю,

Коваленка зачеплю!

Літа мої вже минають,

Нічим пом’янути;

Не хочу я московкою

Удовою бути!

Піду лугом через яр

Таки в місто на базар;

Та музику я найму

І підківки поновлю!

Чути здаля гуртову дівочу пісню.

Он і дівчата ідуть русалчин Великдень справляти, вінків по воді пускати… Заховаюсь та послухаю хоч пісень, хоч подивлюсь на чужі радощі.

(Заходить за верби).

Вихід VI

Дівчата – гурт

(виходять співаючи).

Ой зав’ю вінки на всі святки,

На всі святки, на празнички!

Ой леле, рано, та ранесенько,

Щоб сонце глянуло веселесенько!

В бору сосна коливалася,

Дочка батька дожидалася:

«Та прибудь, прибудь, мій батенько,

Мій голубонько, хоч на літечко, –

У мене в тину під воротами

Синє море розливалося,

Пани гетьмани з’їжджалися,

Тому диву дивувалися».

Перша дівчина

Де ж ми, сестрички, будемо вінки пускати? У тому ставку?

Друга дівчина

Вигадала! Щоб русалки похапали та залоскотали.

Третя дівчина

А правда, тепер їх Великдень; тепера вони опівночі так і грають!

Дехто

Е! Ми туди не підемо!

Другі

Та з парубками б не страшно…

Друга дівчина

Розкажи! На парубків-то і нападуть на первих!

Перша дівчина

А тобі їх шкода?

Друга дівчина

Атож!

Третя дівчина

Чи ба, яка жалослива!!

Дехто

Та куди-бо вони до дідька зайшли!

Другі

Давайте хоч гукати!

Дехто

Давайте! Го-го! Го-го-го!!!

Друга дівчина

Ага! На ваше гукання ніхто й не ‘дгукнеться, а от на моє так мій миленький озоветься зараз.

Третя дівчина

Ану, ну!!

Друга дівчина

Го-го!! Го-го-го!! Озовись, сатано, хоч з болота!!

Чути, хтось одгукує п’яним голосом.

Перша і третя дівчини

Чи ба! Справді одгукнувся!

Деякі

Мов перепел!

Друга дівчина

А що, а що? Не казала я?

Перша дівчина

Раденька, що дурненька!

Друга дівчина

Дарма, а твій мовчить!!

Чути ближче голос Каленика: «Гей, гоп, гоп!! го-оп, го-оп!»

Перша дівчина

Поцілуйся з ним!

Друга дівчина

То що?

Каленик-дід п’яний виходить погукуючи і пританцьовуючи.

Дехто

Так оце твій коханець? Друга дівчина. Тьху! Другі. Ха-ха-ха-ха!! Піймала сокола!!

Вихід VII

Ті ж і Каленик.

Каленик

Коли б мені зранку

Горілочки шклянку,

Тютюну на люльку,

Дівчину Ганзульку:

Горілочку пив би,

Люлечку курив би,

Дівчину Ганзульку

До серця тулив би!

Гоп, гоп!! Тра-та-та!

Відбувайся п’ята:

А ти, жінко, злізай з печі,

Уже, серце, не та!

Гоп, гоп! Тра-та-та!

(Танцює).

Дівчата

Ха-ха-ха! Ото садить!!

Другі

Держись, дядьку, за землю, а то впадеш!

Перша дівчина

(до подруг).

От здурів чоловік! Нехай би уже хлопець який, а то старий кабан танцює, дітям на сміх, на вулиці!

Каленик

Гоп, гопа! Гоп, гопа!

Пішла баба до попа!!

Та гопак не так танцюється! Тож-то я бачу, щось не до чмиги! Що ж бреше кум?.. Ану: гоп-тра-та! Гоп-тра-та! Чи це та, чи не та?!

(Пританцьовує).

Далебі, не так гопака танцювати! Чого мені брехати? їй-богу, не так! Ану:

Гоп, гоп! Ти-ни-ни!!

Вари, жінко, лини!

Деякі дівчата

Ідіть, дядьку, в свою хату! Спати час!!

Каленик

То що, і піду! І піду! А мені що? Та я не подивлюсь і на якого-небудь Голову! Що він собі дума, дідько б утисся його батькові? Що він Голова, так і кирпу гне! Ну, Голова – а я сам собі голова! Присяй-богу, бий мене сила божа, – я сам собі голова. От що, а не то що!

(Підходячи до Галиної хати).

Бабо, одчиняй! Бабо, одчиняй швидче, кажу! Козаку спати час!

Деякі дівчата

Куди ви, дядьку? У чужу хату попали!

Другі

Та не займайте, нехай лізе!

Каленик

О? А де ж моя хата? Чорт його й пійма… Танцюють бісові хати… мов п’яні…

Перша дівчина

Показати вам, дядьку, вашу хату?

Каленик

Покажіть, мої молодички гарнесенькі!

Деякі дівчата

Чуєте, молодички? Ото, звичайний дядько! За те вже покажемо хату… Тільки сперш потанцюйте!

Друга дівчина

Покажемо йому, сестрички, хату Голови, нехай втеліщиться!

Другі

А справді, справді: от буде штука!

Каленик

Потанцювати? Ой ви, забісовані! А дастесь перецілувати? Усіх чисто перецілую, усіх!

(Поточився до дівчат).

Дівчата

Ой лихо! Тікаймо! Он-он, Каленику, твоя хата! Он-он, між вербами.

Каленик

Тривайте! Покажіть… то поцілую!

Дівчата

(тікаючи).

Та он-он, з ганком!

Каленик

А! Добре! Я й піду… бо я сам собі голова… А тому каторжному Голові… начхав я на Голову тричі… і в сліпе око плюну… От що, а не то що!

(Побрів).

Вихід VIII

Голова, Галя і Горпина.

Голова

(іде з другого боку поважно, озираючись).

Ні, не видко; розійшлись уже, слава богу; а то такий гармидер стояв і саме у цьому кутку: співи, та реги, та сміхи! От тут до дівчини треба, до моєї качечки, а ти через отих каторжних і тиняйся, – нема доступу! Треба безпремінно зничтожить оті вулиці та пісні! Таке доношеніє і Комисарові пошлю… Потому – одно баловство, а началству через те поміха ходить до кого, значить, хоче…

Горпина

(виходить з-за верб і прислухається).

Хто б це? Щось знайоме на голос.

Голова

Уже й батюшка через той предмет наріка… Ми з ним оборудуем ето самое діло… буде вільно значному люду уночі ходити… гм! гм! Потому – не абияке і началство, а Голова!! Та ще який Голова? Що колись покійну найяснішу царицю, блаженної пам’яті, Катерину, возив! Одно слово – саму величию царицю! (Підійма догори палець). Он то що!!

Горпина

Та це ж мій старий чорт! Куди ж це він чимчикує?

Голова

Чи спить то моя кралечка? Що то за дівчина гарна! Такий уже ласий шматочок, що й не знаю, чого б я не дав за неї! Не пожалував би навіть і царициної мегдалії… Тільки щось вона губу копилить: це той шибеник Левко встряв їй в око! Ну, вже я його, я йому!.. А з матір’ю поладнаємо, – на те ми началство! Трусну кишенею ще, – то й будеш моєю!

(Стука у вікно).

Галю, Галю! Чи ти спиш? Вийди хоч на часиночку!! Галю!!

Горпина

Ах ти, сибірний дід, бендзеокий гемон! Бач, куди потетюрився? З молоденькою дівчиною хоче єднатись! Чуло моє серце, що за цим ідолом затинку не буде! Е, ні! Потривай же, шкарбуне, – зараз кликну сюди Левка, нехай здиба коло своєї милої батька! То-то він усе глухим прикидається, як почну і я йому казати про Галю й Левка… Чи не каторжний? Стій же! Наскребу і я тобі моркви! Стій!

(Крадькома пішла).

Вихід IX

Голова і Галя, далі Левко.

Голова

Ганно! Ганно!

(Стукає в вікно).

Та одчини-бо двері!

Галя

(виходить).

Що вам, пане Голово, треба?

Голова

Знаєш сама, моя качечко, моя вуточко! Без тебе тепер і мій чин не потіха мені.

Галя

Гріх вам, пане Голово, з бідної дівчини сміятись? Хіба я вам рівня?

Голова

Положим, що я не абиякий Голова, а над головами Голова – ето тошно! Ти, певно, чула: давно… чи то пак не дуже давно… коли блаженної пам’яті найясніша цариця Катерина їздила в Крим, то пану Комисару наказано було вибрать з усіх козаків найспритнішого, найрозумнішого і найкращого (гладить вуси), щоб міг попровадить царицю… Ну, і на це діло обрано було мене!

(Підніма палець угору).

Три дні, значить, цілих і три ночі я правив сю справу, з кучером-машталіром, значить, царським сидів навіть рядом – он то що!! Синій жупан, у якому я їздив, і досі захований в моїй скрині, а оце на грудях мегдалія теліпається… Так он то який пан Голова!

Галя

Та це звісно: всі вас бояться і поважають.

Голова

Гм! То-то!.Ти повинна за щастя приймати, що сам Голова тебе між усіма дівчатами покохав.

Галя

Сорому не маєте… Хіба вам, пане Голово, про кохання думати?

Голова

А чому ні? Ти не дивись, що у мене одно око, то то машталір наконечником… або що у мене лисина – байдуже: ще краще по гладенькому рукою гладити… Ну, а все прочее як слід… значить, і в скринях, і поза скринями, – такою головихою будеш, панією на всю губу!

Галя

Бога не боїтесь! Та я вам не то за дочку, а й за внучку уже б стала, а ви, пане Голово, що собі в думку заклали!?

Левко

(здаля іде крадькома).

Чого се мене Горпина послала?

(Зуздрівши Галю).

А!! Що воно за знак?

Голова

Приголуб-бо мене, моя ціпонько, вутонько… та я тебе золотом окрию… та я ще козак бравий, хоч куди!

(Хоче обняти).

Левко

Їй-богу, це Галя! Але з ким вона? Ух! Руки сверблять.

Галя

Гетьте-бо, не ображайте мене! Їй-богу, Левкові скажу!

Голова

А, Левкові? То це через того вражого пройдисвіта Левка ти й мені таку честь робиш! Тривай же, я йому намну чуба!

Левко

(стає за деревом).

Цікавий би я знати, яка це шельма похваляється нам’ять мені чуба?

Галя

Згляньтесь на бога, не дуріть мене, – не пускайте про мене слави! Ви моєму серцеві аж холод нагоните, та я й не повірю ніколи, щоб такі старі кохали…

Голова

Знаю я: Левко тобі наплів теревенів і задурманив голову; але я дамся Левкові взнаки! Він думає, що я не бачу його крутнів? Попробує він, собачий син, які в мене кулаки…

Левко

(сунувся наперед).

А не діждеш!

(Пізнавши Голову, подається назад).

Батько!

Тріо

Галя

(набік).

Боже, що ж мені почати,

Порадь сиротину?

Коли й батько заступає

Світ своєму сину.

Разом всі троє.

(До Голови).

Згляньтесь, дядьку, наді мною,

Не шматуйте серця:

Над плохою сиротою

Всякий насміється!

Я ж кохаю щиро, вірно

Ще й вашого сина;

За що ж хочете мене ви

Вкинуть в домовину?

Подивіться, добродію,

Як Ганнуся плаче…

Не розрайте її щастя:

Господь вам оддяче!

(З сльозами пішла).

Голова

(до Галі).

Полюби мене, кохана,

Обгорни руками:

Обдарую тебе злотом,

Перлами, стрічками,

Будеш, наче гетьманиха,

На весь край лишати;

Будуть тобі, моїй кралі,

Всі шапки ламати!

Ні, щоб вражому Левкові

Поступивсь тобою, –

О, того не буде, поки

Я тут Головою.

Левко

(набік).

От так батько! Потривай же!

Тривай, старий хріну!

Удаєш глухого й важиш

На мою чуприну!

Потривай же, пошануєм

Ми й твою парсону –

Зараз бешкета ушкварим,

Буде не до еону!

Пом’янем тебе по честі,

А то й по заслузі!..

Бідна Галя мочить личко

Слізьми в тяжкій тузі!!

При останніх куплетах здаля підспівує і хор, вертаючись.

Вихід X

Голова, Левко і парубки.

Деякі парубки

Дивіться, вони знов тут! Ану!!

Перший парубок

(підскакує і обніма Г олову).

Прощай, Ганно!

Другий парубок

(теж ззаду).

Прощай, зірочко!

Голова

(пхнув його).

Ото-то тобі Ганна!

Дехто з парубків

(обнімаючи Голову).

Прощай, прощай, Ганно!

Голова

(одбиваючись кулаками).

Згиньте, прокляті шибеники! Що я вам за Ганна? Проваліться у пельку до чорта разом з вашим родом! Улипли, як мухи до меду! Дам я вам Ганни!!

(Пішов сердито).

Вихід XI

Левко і парубки без Голови.

Левко

(сам собі).

Оце батько! Ну-ну! Не сподівався навіть, щоб таке отому старому дурню і в голову залізло!

(Голосно).

Гей, хлопці, сюди, сюди! Біжіть сюди! Я прохав вас спати лягати, а тепер роздумав і ладен цілісіньку ніч прокурить з вами.

Микола

Оце річ до діла! Мені аж нудно, коли не напустуєш досхочу, не підстроїш якої каверзи! Буцім бракує чогось, мов загубив шапку чи люльку, мов не козак.

Дехто

А так, так!

Левко

Чи згодні ви побісить Голову?

Парубки

Голову?

Левко

Атож! Що він собі дума? Верховодить нд нами, мов гетьман, дере з кожного шкуру, та ще й дівчат наших чіпа!

Парубки

А так, так!

Левко

Що ми, хлопці, кріпаки йому, чи що? Ми, слава богу, вільні козаки! Покажемо йому, що ми вільні козаки.

Парубки

Покажемо! Покажемо! Та й Писаря не минать!

Левко

Не минем і Писаря… А у мене в голові і пісня про Голову готова: я вас виучу! Та слухайте, пс напинайте машкару, яку хто попав!

Парубки

Добре, добре! От весело! Гуляй, душа козача!

Левко

(приграваючи на бандурі).

Ось слухайте!

А в нашого Голови, Голови

Нема клепки в голові, в голові!

Ой набий, бондаре, стальовий обруч!

Спар його, бондаре, з шапки до онуч!

Гурт

Ой набий, бондаре, стальовий обруч!

Всип йому хлосту ще:

Коверзує пак над нами,

Ну, так треба батогами –

З шапки до онуч!

Баси

Сивий, безокий…

Левко

Та ще й гиря, наче коліно!

Баси

Дід престарезний!

Левко

Порохняве і струхле поліно!

Гурт

Ой набий, бондаре, стальовий обруч!

Всип йому хлосту ще:

Коверзує пак над нами,

Ну, так треба батогами –

З шапки до онуч!

Левко

А ще дума, що він хват, що він хват!

Притьмом лізе до дівчат, до дівчат!

Гурт

Цур йому, пек йому – божевільний дід;

Всім нам уївся він, –

От сибірний та каторжний,

Навіжений, прекапосний,

Бендзеокий дід!

Баси

Час і вмирати!

Левко

А йому таки давай дівчину!

Баси

Варт би й по шиї!

Левко

За чуприну таку злу личину!

Усі

Цур йому, пек йому – божевільний дід.

Всім нам уївся він, –

От сибірний та каторжний,

Навіжений, прекапосний,

Бендзеокий дід!

Завіса спада


Примітки

Комисар – адміністративна посада; комісари мали збирати податки, наглядати за поставкою рекрутів, за справністю шляхів тощо.

Подорож Катерини – відбулася 1787 p.; цариця їхала по Новоросійському краю в Крим, оглядаючи новозавойовані землі, в тому числі й землі війська Запорозького, що були в той час розподілені Г. Потьомкіним між катерининськими вельможами.

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 237 – 259.