Дія друга
Михайло Старицький
Середина хати Голови. Велика світлиця, обставлена як у полупанка. Ліворуч двері в хижу, просто – вхідні. Ніч. Хату ледве освітлює каганець.
Вихід І
Горпина і Писар.
Писар
(наливає чарку).
Так… удивительная річ… Викушайте, прошу! Вишнівочка, доложу вам, аж губи злипаються… Тут один землячок знакомий предоставив… дільце було… Так я зараз до вас.
Горпина
Та спасибі! Я ще й уп’юсь…
(П’є).
Так отакий-то вражий дід! Повіявся оце з Винокуром, либонь, до куми…
Писар
От бачите, коли він ветхий теє… то вам, такій пухкій та свіжій паляничці, чого за ним побиватись? Я б нарочито отому бабію такий рішенець вчинив: плюнув би, та й уже!
Горпина
Спасибі за раду, – уже правда, що щира: щоб зараз мене за хвіст та й у череду!
Писар
Ох-ох-ох! Таку теличку усякий прийме… ще як прийме! То єсть лепортую вам, і жилетку сію моднійшую, і штани сії пістрові довгійшії застановив би, а телички такої з рук би не випустив! Коли б тільки серце ваше мені одзив вчинило!..
(Хоче обнять).
Горпина
Годі, годі! Ви вже смикнули трохи!
Писар
Пустое діло, ніякого касательства не іміюще! квасок…
Горпина
Та квасок… Цитьте! Чи не він оце вертається? У мене й душі нема…
Писар
(прислухається).
Нікоторого слуху не обрітається. Та ви, любезная Горпино Євстахієвно, по сему предмету не імійте турбації, поелику у нас на всякий артикул оправдательні пункти знаходяться: тека з бумагами при мені, – значить, по ділу прийшов, а суть такі неукоснительні діла, сиріч справи, – як, наприклад, ваша, дражайшая Горпино Євстахієвно, що і серед глухої нощі винудительно прибігти буваєть, – істинно!
Горпина
Йому все жарти! А у мене із голови не виходить, куди стріля старий! То-то я думаю, чого він не дочува, як Левко йому почне про Ганну говорити, аж він сам туди поперед сина – у одну миску з ложкою…
Писар
Н-да, хитро…
(Налива).
Викушайте, куріпочко, єй-богу – оце саме цілюще собственно… і всі огорченія, як рукою!.. Ібо, кажу вам, плюньте на таке доношеніє і не давайте нікоторого лепорту – значить, начхать!
Горпина
Добре вам чхать, що є де, а мені куди? Знаєте – ні кутка, ні закутка, тільки й слави, що в спідниці…
Писар
Н-да! В спідниці… ох-ох-ох! Самі винуваті, – чого ж к моїм чувствіям віри не прихилите?
Горпина
Та порадьте ж що путнє у моїм горі: ви ж на язик такі щедрі!
Писар
Тривайте! Перве вип’ємо… це ползительно: потому (налива) зараз у голові просвітленіє, і всякі химороди, і прочее, і прочее, і прочее…
Горпина
Та й вип’ємо, – тільки кажіть!
Писар
(глубокомисленно).
Позвольте, се діло треба розжувати… обміркувати, з статутами справиться, до магденбурзького права удариться… ябеду учинити, чи прошеніє, по титулі, катнути, закрутити… Одно слово, мозгівні вколупнути прийдеться… вірно!
Горпина
Та зробіть же ласку, серденько!
Писар
А за мою ласку, любезная Горпино Євстахієвно, чи діждусь вет-за-вет і од вас хоч отакісенької ласочки?
Горпина
Тільки одведіть мені од Ганни мого бендзеокого чорта, то вже… подякую…
Писар
То єсть одно вишереченноє ваше слово такое запаленіє сотворило, же все нутро моє пожаром узялося…
Горпина
Та ви порадьте хоч що, а то тільки язиком дзвоните…
Писар
Зараз, в одну хвилину, у ту ж мить… Позвольте ще одну, сокрушу для просвітленія…
(Налива, п’є і налива).
Викушайте!
Горпина, зрікаючись, мота головою.
Нічого, кушайте сміло! В мою голову! Ми на сю справу таку контраверсію устругнемо, що старий бовдур тільки руками розведе! Так, вірте, моя зозулечко! Наприклад, приміром кажучи, мені звісні всі його пригрішенія, сокровенниє таті, винудительні подаруночки, сиріч хаптурики, многообразні утиски копійки ради, і тому подобие… Щоб пан Комисар поставив це все йому на очі, та щоб присовокупив, що дійшло до його відома, же старий пес уганя й за дівчатами і хоче у сина молоду одбити.
Горпина
Та хіба пан Комисар захоче у це діло встрявати?
Писар
О, простото дитиняча, не іскушенне розумом серце! Ми і турбувати його милості не будемо, а самі напишемо все сіє на папері вельце мудро і красно: налякаю, значить, сим і оним, та й дам рапорт, жеби сина з Ганною неукоснительно повінчав… Вірте, моя пампушечко, що ваш дід зараз і слину пусте…
Горпина
А справді, це ви добре видумали; які ви розумні! Це так, так!..
(Випива чарку).
Писар
Не казав я, моя пупонько, що у мене всякое діло осьде!
(Показує кулак).
Взяв, зімняв, і положив, та й насів!
(Показує жестами).
Потому, – він голова тільки для прохворми, а настоящий Голова – я! Усякою справою орудуємо, знаємо, з якого кінця зайти і куди налягти, моя пупонько!..
(Обніма).
Горпина
Отакої! Ви ще заходитесь і цілуватись?
Писар
(повеселів вкінець).
Та я, то єсть, боже ти мій, господи!.. Тільки не отвергайте любові моєя, пупонько, не кладіть під сукно моєї супліки, а учиніть їй сердешну резолюцію!
(Співа).
Горпино Стахівно, горить,
Мов сірка, моя кров,
Бо не даєть на світі жить
Проклятая любов!
Пропащий, значить, чоловік,
Хоч вішайсь на вербі,
Коли не буду я повік
Та миленьким тобі!
Отцовський дом покину я, –
Травою заростьоть;
Собачка вірная моя
Загавкаєть коло ворот!
На дасі пугач заспіва,
Аж стогін піде по лугах…
В труні поляже моя голова,
Й ніхто не заплаче, ах!
Горпина
А зась не хочете? Ще й вигадав співати якусь нісенітницю, що й купи не держиться…
Писар
Сіє єсть прекраснійшая пісня; мене научив попович Рождественський. Якби чули, як вона виходить при гітарі, – так жалосно, що просто реви, та й годі!
Горпина
А при горілці ще, певно, жалісніше…
Писар
Горпино Євстахієвно! Імійте рачительство, бо в мене й без того чистое запаленіє…
(Співа).
Як вступив я в цю світлицю,
То й тепера каюсь, –
Полюбив я молодицю,
Що й у сні жахаюсь!
Така гарна, біла, повна,
Пухка, як перина;
Чепурная і моторна –
Удова Горпина!
Вже не милі мені в свята
Хаптурі великі:
І курчата, і гусята,
І качки, й індики!
Вже не маю я охоти
Збирати подушне:
П’ятаки, гривні і злоти –
Все для мене скушне!
Що там гроші, й до горілки
Смак загинув в ката:
В голові одно пак тільки,
Щоб… трам-та-та-та-та!
Горпина
(підморгує).
Що ж це за молодиця така, що звела з розуму козака-юнака, та ще такого, що варт півзолотого?
Писар
Хіба не знаєте?! Горпино Євстахієвно! Кажіть-бо! Говоріть! Дайте одзив!
Горпина
(навеселі).
Гм!! Слухайте!
Чом писаря не любить,
Писар буде паном,
Обується в личаки,
Впережеться валом!
Чом писаря не любить,
Хіба ж не подоба?
Ой, як сяде на собаку –
Вся й його худоба!
Чом писаря не любить,
Писар буде панувать,
Писар буде свиней пасти,
А я буду заганять!
На вгороді ямка,
Нема ж мого Йванка;
Як нема, то й дарма,
Буду жити я сама.
Писар
Ух, пропадай моя голова! Ходи перо бумазі!
Дуетино
Писар
Ой капусто, ой розсадо моя!
Ой дівчино, ой досадо моя!
Ой капуста-одностеблиця,
Я до дівки – вона ж сердиться!
Ой, ох! Одчепись, не займай!
Я до дівки – вона сердиться!
(Пританцьовує).
Горпина
Нащо мені старий шуть, старий шуть,
Що не здатен пригорнуть, пригорнуть:
Мені краще отакий молодець,
Щоб взяв мене у танець, у танець;
Ох, ох! З любим рай, з любим рай!
Щоб взяв мене у танець, у танець!
Танцюють.
Писар
Ох, ох! Одчепись, не займай!
Я до дівки – вона сердиться!
Горпина
Ой засуну старенького та у хаті я,
Сама ж з милим чорнобривим геть до шинкаря;
Ой брязь, цоки-цок!
Обіймуся, пригорнуся, нап’юся вина,
Закручуся й позабуду, де мій сатана!
Ой брязь цоки-цок!
Пригорнуся й позабуду, де мій сатана!
Писар
Ой засунь ти, серце, в хаті діда гультяя,
Та зі мною, моя мила, геть до шинкаря;
Ой брязь, цоки-цок!
Обніму я, пригорну я, дам тобі вина,
Смиконеш і позабудеш, де твій сатана!
Ой брязь, цоки-цок!
Пригорну я, й позабудеш, де твій сатана!
Танці. Чути гуркіт в ворота.
Горпина
Ой лихо! Оце ж мій старий лізе! Ховайтесь!
Писар
Стійте, не робіть дешпету! Не бійтесь! Приберіть пляшки! А я просто на його й піду, та й напишу дома що треба: не первина!
Горпина
Не первина то, та все боязко…
Писар
Не імійте дишперації і не спускайте духу!
(Виходить).
Голос Голови
(чути за коном).
Та, може б, вернулись з бомагами?
Голос Писаря
Ні, уже ліпше завтра.
Вихід ІІ
Голова, Винник і Горпина.
Голова
(до зовиці).
Чому ти, Горпино, не пустила до хати пана Писаря?
Горпина
От, маю ще пускати, щоб упився?
Винник
Ху, ху, ху!! Добрий для нас чолов’яга!
Голова
Як же ти так неповажно, адже пан Писар началство! Розумієш? Положим, не таке, як я… але, але все ж таки…
Горпина
Для кого началство, а для кого свиня, не при вас, добродію, кажучи.
Голова
От, ненавидить чоловіка, та й ненавидить, а чоловік собі…
Винник
Для нашого діла, ху, ху, ху!
Голова
Сідайте ж! Та, може б, Горпино, дала нам по чарці, абощо…
Горпина
Так нема ж у хаті ані краплини: хіба послати?
Винник
Та не турбуйтесь, спасибі. А от чи можна смикнути люлечки?
Горпина
Куріть, здорові!
Сідають за стіл.
Голова
Скоро ж ви сподіваєтесь поставить винницю? А-а!
(Зіва).
Горпина
І ви, свате, увесь час проживете тут?
Винник
Поживу, а як бог дасть, то, може, восени і закуримо. Я готовий у заклад побитись, що на Покрову пан Голова, як то кажуть, «по дорозі буде мислите писати, а на покуті дверей шукати!» Хо-хо-хо!
Голова
Дай боже!
Горпина
Щасливо діждати, то ми й побенькетуємо!
Винник
Побенькетуємо, свахо, побенькетуємо, хо-хо-хо!
Голова
Тепер ще, хвалити бога, не дуже багацько розвелось тих винниць, а то колись-то, як я провадив по Переяславській дорозі царицю, як ще покійний Безбородько…
Винник
Еге, свате! Хо-хо-хо-хо! Близький світ згадав! Тоді од Кременчука до самого Ромна навряд чи було й зо дві винниці. А теперечки… еге-пак, чи ти чув, свате, що вимудрували прокляті німці? Кажуть, що незабаром будуть курити горілку не дровами, як усі хрещені люди, а якоюсь чортячою парою? Хо-хо-хо-хо!! Уже як це парою – їй-богу, не знаю!
Голова
І що за дурні, прости господи, оті німці? Я б їх, проклятих, батогами, та й годі! Ну, де ж хто чув, щоб парою можна було що варити? Адже так би не можна було й ложки борщу донести до рота, зараз би спік губи, як шкуру на поросяті!
Винник
Іменно дурні, хо-хо-хо!
Горпина
І ви оце, свате, житимете все у нас самі, – без жінки?
Винник
А на стобіса здалась вона мені?
Горпина
Як так? Хіба…
(Затуля рота).
Голова
Не гарна?
Винник
Де в ката гарна? Стара, як біс; а пика вся в зморшках, мов порожній кисет, ха-ха-ха-ха!
Голова
Ну, й гарна ж, бодай тебе!
Горпина
То жартуєте, може, вона й гарна?
Винник
Поночі! Ха-ха-ха!!
Голова
Ха-ха! Це чисто, як у пісні співають:
Комічний терцет
В мене жінка, ой біда!
І патлата, і руда:
Очі, як цибуля,
А на лобі гуля;
Щоки жовті, як дині,
А що губи, то аж сині,
Ще й скандзюбивсь ніс, –
Хай йому біс!
Винник
Ха-ха-ха-ха! Ха-ха-ха!
Отака й моя стара!
Горпина
О, бодай вас, мій дідуню:
В пеклі б стала за красуню…
(Набік).
От би тобі, бендзеокий, на віку –
Замість Ганни стару відьму таку!!
Голова
Хоч вона ж, як гріх, стара,
А ще дещо розбира:
«Ох, кричить, чоловіче,
Хто ж мене пополіче?
Хоч кістками я дзвоню,
Так зате ж тебе люблю, –
І од смерку та до ранку
Буду я тебе, коханку,
Цілувати, милувати,
До серденька пригортати!
Бо знемога
Мене жога!»
Горпина
Ох, якби я стала Комисаром,
Не пройшли б тобі бешкети даром!
На сліпого Голову
Почепила б я сову,
Отаку цибату,
Стару та горбату,
й заставила б милувати,
Хоч тут лусни серед хати,
Хоч полізь на мур,
Хай тобі цур!
Винник
Ха-ха-ха-ха! Ну, та й скрут,
Я б сховався в темний кут,
Якби така потороча
До мене була охоча:
Вже, хоч навіть серед ночі,
Втік од неї б світ за очі, –
Швидче б себе вбив,
Аніж полюбив!
Вихід ІІІ
Ті ж і Каленик.
Каленик
(входить п’яний і сіда на лаві, біля печі).
Ху! Насилу додому діставсь! Ач, як розтяг собачий син сатана дорогу! Ішов, ішов, ішов… аж поки того кінця-краю дійшов! А ноги тобі наче хто поперетинав.
Горпина
(підходить і придивляється).
Це Каленик… насмоктався!
Каленик
(взявши за рукав).
Жінко, ке лиш мені кожуха – послатись! На піч не полізу: ноги болять!
Горпина
Хі-хі-хі! Болять?
Голова
Оце так пак! Убрався в чужу хату та й порядкує, як дома! Випровадь лишень його з богом!
Винник
Ні, свате, не займай його! Нехай одпочине: це чоловік здатний, хо-хо-хо! Якби таких більше, то наша винниця добре б пішла!
Каленик
Жінко, вибач… не полізу… Пошукай-бо кожуха; таменьки він лежить десь коло покутя, та гляди мені, не перекинь горщика з табакою!
Горпина
А цур тобі, божевільний!
(Відійшла).
Каленик
Або ні, краще не займай нічого! Не руш, не руш! Ти, може, ще п’яна сьогодні… Нехай я вже сам візьму!
Голова
Їй-богу, випровадю!
Винник
Не займай, свате… не годиться!
Каленик
(кладеться).
Що то, як старість прийде! Іще б, сказать, п’яний, – так ні ж, не п’яний!! їй-богу, не п’яний! Нащо мені брехати? Я годен об’явити це хоч самому Голові… Що мені Голова? Хай він скапуститься, іродів син! Начхав я на його! Бодай його, одноокого чортяку, возом переїхало!
Голова
Еге, бачу – посади свиню за стіл, то вона й ноги на стіл? Стривайте!
(Підводиться).
Брязнула шибка, а каменюка прямо Голові під ноги.
Голова
(піднявши камінь).
Коли б я знав! Коли б я знав, який це шибеник кинув, – я б його вивчив шпурлятись! От які дешпети завелись у нас! А щоб ти подавивсь цею каменюкою!
Винник
Годі, цить, свате! Борони тебе боже! Борони тебе боже і на цім і на тім світі поблагословить кого такою лайкою!
Голова
От ще, найшов за кого заступатись! Бодай він пропав!
Винник
І не кажи, свате! Хіба ти не знаєш, яка була причина моїй покійній тещі?
Голова і Горпина
Тещі?
Винник
Еге ж, тещі. Ось слухайте! Отак колись увечері, може, трохи раніш як тепер, сіли ми вечерять: покійна теща, покійний тесть, наймит, наймичка, я та дітей щось із п’ятеро. Теща одсипала галушок із великого чавуна в миску, щоб трохи вихололи, тільки, по роботі, усі дуже виголодались і не хотіли ждати, поки галушки вихолонуть. От понастромляли галушки на спички та й їмо. Коли це де не взявся якийсь чоловік, бог його знає, якого він роду, – та й просить, чи не можна й йому доступити до трапези? Ну, звичайно, як же не нагодувати голодного чоловіка? Дали й йому спичку. Тільки ж і гість той як почав галушки уминати, мов сіно корова: поки ті з’їли по одній та хотіли настромити по другій, аж у мисці дно вже чистісеньке, мов той панський поміст. Теща всипала ще, дума собі: «Тепер вже гість трохи під’їв, то, може, не так укладатиме…» Коли – де тобі! Ще лучче став маніжити, – і другу миси убгав! «А бодай би ти подавився тими галушками!» – подумала теща голодна. Що ж би ви думали? – той зараз похлинувсь і упав; до його – аж уже й духу нема: подавився!
Горпина
Матінко!
Голова
Так йому, проклятому ненажері, і треба!
Винник
Еге, так би, та не так; з того часу не було тещі спокою. Тільки що зайде ніч, мертвяк і лізе; сяде, проклятий, на комині верхи і галушку держить у зубах. І оце вдень, то нема нічогісенько, так мов його й не було ніколи, а тільки почне сутеніти надворі, то глянь – уже й сидить, чортів син, на комині!
Горпина
І галушка в зубах?
Винник
І галушка в зубах!
Голова
Чудасія, свате! Чув я щось подібне, ще за покійницю…
Під розбитим вікном почувсь бубон, бандура і сковорода.
Горпина
Ай!!
Винник
Ой!!
Голова
Який там біс!?
Винник
Еге, музика! Мо, й пісня буде?
(Хита головою до міри, підтяга часом).
Левко і парубки за вікном співають.
Левко
А в нашого Голови, Голови
Нема клепки в голові, в голові!
Ой набий, бондаре, стальовий обруч!
Спар його, бондаре, з шапки до онуч!
Гурт.
Ой набий, бондаре, стальовий обруч!
Всип йому хлосту ще:
Коверзує пак над нами,
Ну, так треба батогами –
З шапки до онуч!
Баси
Сивий, безокий!
Левко
Та ще й гиря, неначе коліно.
Баси
Дід престарезний…
Левко
Порохняве і струхле поліно!
Гурт
Ой набий, бондаре, стальовий обруч!
Всип йому хлосту ще:
Коверзує пак над нами,
Ну, так треба батогами –
З шапки до онуч!
Левко
А ще дума, що він хват, що він хват!
Притьмом лізе до дівчат, до дівчат!
Гурт
Цур йому, пек йому – божевільний дід!
Всім нам уївся він;
От сибірний та каторжний,
Навіжений, прекапосний,
Бендзеокий дід!
Баси
Час і вмирати!
Левко
А йому таки давай дівчину!
Баси
Варт би й по шиї!
Левко
За чуприну таку злу личину!
Усі
Цур йому, пек йому – божевільний дід!
Всім нам уївся він;
От сибірний та каторжний,
Навіжений, прекапосний,
Бендзеокий дід!
Винник
Славна пісня, пане свате! Їй-богу, хороша! Шкода тільки, що Голову взивають не дуже-то шановними словами.
Парубки
(за вікном, ударивши в сковороду і бубни).
Знову! Знову! Заводь!!
Голова
(моргнувши на зовицю, з нею разом вибіга за двері).
Стійте ж, гультяї!!
За коном галас.
Голова
(вбіга і тарабанить чоловіка в вивернутому кожусі і вимазаного сажею).
Ні, тривай! Не втечеш від мене! Чорта втечеш! От ми його в хижу: хай посидить там! А ми розбудимо Писаря, зберемо десяцьких… переловим усіх розбишак та сеї ночі і резолюцію їм!!
Зовиця і Винник хочуть зазирнути йому у вічі і жахаються страшидла. У Горпини каганець. На цю мить летить знову у вікно камінь і влуча в Каленика.
Каленик
(схоплюється несамовито).
Ой гвалт! Жінко!! Не бий! Не можу! Ря-ту-у-йте!!
(Кидається прожогом під ноги Горпині, пада і вибива у неї каганця).
Горпина пада. Той, що в кожусі, сіпнувсь, оставив кожуха в руках Голови і вибіг з хати. Голова пада і накрива кожухом Горпину; та з переляку поривається й собі утекти з хати, але Голова держить її кріпко і не пускає.
Каленик
(репетує, ухопившись за Винника).
Ой! Ря-ту-у-йте!! Пробі!
Горпина поривається од Голови.
Голова
(в темноті дума, що то переодягнений).
А куди! Ні, тривай-но! Не втечеш!
Горпина
Ой! Пусти! Це я!!
Голова
Не поможеться, братику, не поможеться. Верещи собі не то бабою, а самим чортом, а мене не одуриш! Шкода мене одурити!
(Тягне до хижі, пха і замика).
Каленик
Ой жінко! Рятуй! Чорти!!
Винник
Тю на тебе! Яка я жінка? Ще жіночого гріха – ха-ха-ха-ха! зроду не мав! Чекай, хоч вогню добуду!
Каленик
Ой пропав! Живіт!!
Вихід IV
Ті ж і Писар, за ним кілька соцьких.
Голова
(до Писаря).
А я до тебе простягсь, пане Писарю!
Писар
А я до твоєї ласки, пане Голово!
Голова
Чудасії пішли, пане Писарю!
Писар
Чудасії пішли, пане Голово!
Каленик
Ой! Ха-льє-ра!!
Винник
Та он двері, чоловіче! З богом!!
(Випиха його).
Голова
А що там?
Писар
Хлопці казяться, бешкетують по вулицях цілою юрбою! Твою ласку величають такими словами, що й вимовить сором; москаль не зважиться навіть такого верзти своїм язиком! А співають що?.. Ну, проте, первого призводника вхопив я на гарячому вчинку: одспівається він тепер у холодній!
Голова
А в що він одягнений, пане Писарю?
Писар
У чорний вивернутий кожух, пане Голово!
Голова
А чи ти, пане Писарю, часом не брешеш? А що, як ця мацапура тепера у моїй хижі сидить!
Писар
Ні, пане Голово, мабуть, чи не прогрішився ти сам, не тобі кажучи.
Голова
Світла! Давайте мерщій світла! Ось побачимо!
Винник
(роздуваючи губку у віхті).
Та ось зараз!
Писар і соцькі
Швидче світла! Роздивимось!
(Запалюють каганець).
Голова
Вони, дурні, узяли собі в голову, що я їм рівний! Вони думають, що я який-небудь простий козак. У тисячу… у тисячу… от оцих проклятих років, хоч убий, не потраплю. Ну, так у тисячу та ще якімсь там році прийшов тодішньому комисарові, Ледачому, приказ: вибрати з усіх козаків самого найтямущого. О!
(Підняв догори пальця).
Самого найтямущого межи всіма, їхати з царицею. Я тоді…
Писар
Та що й казать! Всім відомо, що заслужили-єсте панську ласку.
Винник
Ось, уже запалив каганця!
Голова
Давайте сюди! Побачимо, чия правда!
Усі
Ану-ну!
Вихід V
Ті ж і зовиця Горпина.
Голова одчиня хижу і аж остовпів, побачивши зовицю. Фінал – ансамбль.
Голова
Свят-свят! Це зовиця!
Писар
Отака ловись!
Соцькі
Ну, тепер всім буде,
Як було колись!
Горпина
Та скажи мені, будь ласка,
Чи ти з глузду ще не зсунувсь?
Чи була хоч крапля мозку,
Бендзеокий татарюко,
У твоєму кавунові,
В твоїм бовдурі порожнім,
Як мене ти пхав у хижу?
Я ж кричу тобі, що – я це,
Репетую, галасую,
А йому заклало вуха!
Пха, неначе вовкулака,
Пха, штовхає у комору!
Щоб тебе на тому світі
Попопхали так чортяки!
Голова
Та я бачу вже, що ти це!
(До Писаря).
Що на цюю дивовижу,
Пане Писарю, ти скажеш?
Чи той шибеник не шельма?
Писар
Отой шибеник? О, шельма,
Пане Голово, то шельма!
(Набік).
Як би нам оцю пригоду
На користь собі звернути?
Винник
Ну, та й штука, от так штука, –
Перекинувсь у зовицю!
Роздивиться б краще треба,
Чи це чорт, чи молодиця?
Соцькі
Окропити перш водою,
А тоді і подивитись…
Але ми у цьому ділі –
Їй же богу, не виновні!
Голова
Чи не час мені пробрати
Отих ланців, гультіпак:
Спарить так, щоб аж до хати
Поліз кожен, наче рак!
А вже гемонському сину,
Що в кожусі витина,
Я спишу примірно спину,
Ужахнеться й сатана!
Писар
(до Горпини).
За цей дешпет нарочитий,
Що вчинив на глум він, слід,
Щоб був вами тричі битий
Цей дурний, безокий дід;
Отепер сліпе те око
Зацурав би зараз я…
О, моя палка мороко,
Термін скинь, прошу тебя!
Винник
Ну, та й штука; добру спицю
Він забив отут усім:
Перекинувсь в молодицю…
А цікаво б, чи зовсім?
Отаку нечисту силу
І до винниці бери,
Чи замість панікадила
Почепи на димарі!
Соцькі
Пане Голово! Ласки просимо!
Не карайте нас – не виновні ми,
Що чортяка вліз у Євстахівну
І зовицею перекинувся!
Що ж ми вчинимо, коли сила зла
До скоромного дуже ласиться?
Горпина
Що, тобі на сміх далась я,
Щоб село все глузувало
Тепер з мене, як з дурної?
Щоб і хлопчики маненькі
В мене тикали паліччям,
Що сиділа в буцегарні, –
То того тобі хотілось?
Ну, тривай же, вражий діду,
Потикнешся й ти до мене,
Заживеш од мене ласки:
За чуприну та у спину,
Не потовпишся і в двері, –
Заметеш і шлях до мене!
(Вибіга і за дверима).
Ай!! Ай!!
Голова
Ну, та й сипле, мов горохом!
Хоч оддиш-бо, серце, трохи!!
(До соцьких).
Гей, рушай, лови, хапай!
Усі
За дверми хтось крикнув: «Ай!»
Гей, рушай, лови, хапай!!
Писар, Винник і соцькі
(всі разом).
На ворога ми сміло
Рушаймо у гурті!
Держись, нечиста сило,
Погинеш без путі!
Вперед, вперед!
Рушайте-бо которий,
Вперед, вперед!
Виймай кілки з обори!
На ворога ми сміло
Ударимо в гурті!
Держись, нечиста сило,
Погинеш без путі!
Завіса спада
Примітки
Безбородько Олександр Андрійович (1747 – 1799) – російський державний діяч, видатний дипломат, особистий секретар Катерини II. За Павла І дістав звання князя і канцлера Російської імперії.
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 260 – 276.