Дія третя
Михайло Старицький
Картина 1:
Картина 2:
Картина 1
Мальовнича, але дика місцевість біля ставка. Праворуч гребля, обсаджена вербами й тополями; далі напівзруйнований будинок. Місячна ніч.
Вихід І
Галя
(одна, виходить і прислухається).
Нічого не чуть. Куди ж це я зайшла? Ой, ставок: тепер саме русалчин Великдень, і вони щоночі на місяці граються… Ух, страшно! Темно, холодно попід вербами; вода, мов сонна, коливається між сикнягом, очерети шепочуться… А з страшної руїни панського будинку то сова, то кажани вилітають… то пугач застогне… або, може, то не пугач, а сама панна нещасна побивається?.. Ще нема півночі… Може б, пустити вінок? Куди-то він попливе уплинь за водою? Яка-то мене доля спітка? Господи! Як згадаю старого Голову, то й серце у мене похолоне, мов кригою візьметься! Ой не буду я за Левком… Не згодиться старий повік! Заклав у голову, що я б то поласилась на його! Та ти мене хоч ріж, хоч печи… а я не зраджу мого Левка: або за ним, або за ніким! Де-то він тепер? Чи вийде хоч на хвилину погуляти?.. Я б розказала йому своє лихо, він ще про такий гріх батьків і думки не клав! Левку, де ти? Любий мій, хороший, дорогий!
Ой місяцю, місяченьку,
Не світи нікому;
Та засвіти миленькому,
Як іде додому!
Коли ж стрінусь з чорнобривим,
Зайди за коморю:
Нехай я на самотині
З милим поговорю!
Ай! Щось дзвенить! Відьма, русалки? Ох, пропала
(Тіка прожогом).
Музична прелюдія.
Вихід ІІ
Левко сам, виходить з цією піснею, в вивернутому кожусі.
Левко
Ой не спиться й не лежиться,
І сон мене не бере:
Пішов би я до дівчини, –
Так не пустять до дверей!
Не так доля, як неволя,
Як лихії вороги, –
Що навік нас розлучають,
Як річенька береги!
Бистра річко, дай пораду,
Як тебе перебрести, –
Як з милою дівчиною
Навік руки нам сплести?!
Чи спиш ти, моя ясочко, чи, може, після батькових річей плачеш нишком і подушку мочиш дрібними? Ну й батько! Аж подумати страшно; на свою ж кров пішов! Ні, не буде цього: я й до панотця вдарюся, й до Комисара піду: їй-богу, піду!.. Та й Галя зроду-віку за батька не згодиться… не піде, не піде – тільки оця напасть серце їй висушить. Спи спокійно, моя жаданко! Хай з золота та й з срібла виткані сни укриють твою голівоньку і присплять твоє стужене серце! Якось-то бог поможе, – на його надія!
(Сіда біля ставка і схиляється на колоду).
Як тихо тут: ставок, мов срібне дзеркало, простягсьміж тополями; лист ані зворухнеться, а місяць аж сипле на його промінням… далеко тільки десь тьохка соловейко… Одначе сон і мені щось голову клонить, аж очі злипаються… так я й засну… підвестись несила!..
(Зовсім зляга).
Картина зміняється: ставок, будинок, рослини всі починають грати чарівними вогнями, і все скрасилось неземним сяєвом. Левко обводить круг сонними очима, як сновида; потім бере кілька акордів на бандурі.
Хоч заграти що, щоб перебить дрімоту!
Ой місяцю ясний,
Ти козаче сонце,
Глянь на мою милу
Крізь її віконце.
Панночка
(у вікно).
Заспівай мені, козаче!
Левко
Що за диво? Брехали, що старий будинок, а він новесенький – блищить…
Як не спить ще мила,
Розкажи про мене,
Що нуджуся серцем
За нею шалене;
Коли ж спить, навій їй
Сни, ще й золотії,
І натхни про щастя
Радісні надії.
Вихід ІІІ
Левко і Панночка.
Панночка
(виглянувши більш).
Душа болить. Козаче молодий,
Заграй мені, хоч піснею розбий
Мої страшенні муки:
Нехай струна і стогне, і рида,
Нехай з очей закрапає вода,
Коли не виссали гадюки!
Глянь, яка я молода,
А, як місяць той, бліда,
Як туман, прозоре тіло:
То ж та мачуха лиха
Заподіяла гріха
І мене занапастила!
Левко
Не стямлюсь я… чи сон це, чи мана?
А серце жме, і жаль вражає душу…
Он, мов туман, пливуть прозорі тіні…
Вихід IV
Ті ж і хор русалок.
Русалки
Вже місяць над нами високо,
І зорі роями мигтять;
Ой час нам, пора, ясноокі,
Зі дна на проміння зринать;
Гуляти на срібному лоні
Вільненько без дум, без журби;
Сміятись і плескать в долоні
Під гіллям розкішним верби;
По місяці маять косою,
Гойдатись, блищати красою
й зачать чарівнії пісні, –
Щоб ними змануть козаченька,
Його притиснуть до серденька,
й заснути укупі на дні!
Вдаримо лихом,
Ми, сестри, на волі,
Позабудьмо
Гіркії недолі:
Як нас соколи кохали,
Як зраджали, як пускали
Славу на весь мир;
Як ми тяжку ту наругу,
Невимовний жаль і тугу,
Ховали у вир!
Погуляймо ж,
Поки місяць сяє:
Ниньки свято
Наше наступає!
Ух! Ух!
Солом’яний дух, дух!
Нас мати зацурала,
Нехрещених поховала, –
Легкі, як пух, –
Ух, ух, ух!!
Левко
(впродовж хору вставля деякі речини).
То русалки, які бліді й хороші їх видочки..
А з довгих кіс перлистий дощ спада…
Одежа їх, неначе сніг, біліє…
Чудовий спів всю душу порива…
Панночка
(надходить до його й показує на русалок).
Там, між ними, мачуха лихая…
О, пізнай, знайди її, благаю!
Вона кров мою точила,
В мене пазури топила:
Подивися, – я, як глина,
Була ж перше, як калина;
Глянь на шию мою білу –
Синяки самі по тілу;
Глянь – на ніжках моїх рани
Од тернів, через ту пані;
Глянь, – потухли мої очі –
Од тії страшної ночі!!
Левко
Панночка сердешна,
Безталанна доле!
Туга безконечна
Рве серденько кволе!
Панночка
Вони підуть коло, –
Ти заграй їм стиха
Та пильнуй навколо,
Де та відьма в лиха?!
Левко пограє на бандурі.
Перша русалка
Давайте грати у танка!
Русалки
(взявшись за руки, сплітаючи і завиваючи вінки).
Ох, і глупої пори,
Як князь-місяць угорі,
Гей, збирайтесь, сестроньки,
Завивать в танку вінки!
Очерет коливається,
До калини залицяється,
А лепеха й баговиннячко
Слухають те шепотіннячко!
Ой місяцю золотий,
Ти нелюбу не світи,
А доріжку ту осяй,
Куди іде любий, рай!
Очерет коливається і т. д.
Панночка
О, тут вона! І серденьком давно
Я чую відьму, сохну з скрути:
Я каменем все падаю на дно,
Не зможу рибкою плеснути!
Ой знайди її, козаче,
Тобі Панночка оддяче:
Суть у мене перські шалі,
Камні, перли і коралі,
Кармазинові жупани,
Пояси золототкані,
Запорозькії рушниці,
Гострі шаблі-блискавиці,
Чого хочеш вибирай,
Тільки мачуху пізнай!
Русалки
(ідуть в танок, розвиваюча вінки).
Їхав милий, та й минув,
Місяць в хмарі потонув –
В’яне мій вінок!
Очерет коливається і т. д.
Ох, і глупої доби,
Зашуміли всі дуби, –
Розвивай танок!
Очерет коливається і т. д.
Розплелась моя коса,
По воді пішла краса –
Хай пливе й вінок!
(Кидають всі вінки на воду).
Перша русалка
Годі співати! Нема у нас веселих пісень.
Русалки
Ну, в ворона!
Перша русалка
Швидче ж, бо вже он світає на день. Хто ж вороном буде?
Русалки
(показують на одну).
Хай буде вона!
Панночка
О, пізнай! Між ними сатана!
Одна русалка становиться за ворона; а перша русалка за квочку з циплятами, що за нею одна по одній стають.
Перша русалка
(квочка).
Вороне, вороне, що ти робиш?
Друга русалка
(ворон).
Ямку копаю.
Перша русалка
Нащо?
Друга русалка
Казани ставити.
Перша русалка
Для чого?
Друга русалка
Окріп гріти.
Перша русалка
Кому?
Друга русалка
Твоїм дітям очі заливати.
Перша русалка
За що?
Друга русалка
За те, що мої тини поламали вчора.
Перша русалка
Котора?
Друга русалка
А от я пізнаю та очі їй повидираю!
Перша русалка
Не дам моїх діток… не дам!.. Не займай! Киш, вороне лютий! Киш! Гай-гай!
Ворон хоче піймати курчатко, а квочка не дає.
Панночка
(до Левка).
Знайди мені мачуху: я знаю,
Ти якого прагнеш серцем раю;
Дай пораду ти моєму жалю –
І тобі оддам я завтра Галю!
Левко
(роздивляється пильно на всіх).
Як одна – усі на зріст:
Пронижу їх пильно оком,
Може, й втраплю ненароком,
Хоч малий в якої хвіст!
Русалки
Ще в ворона!
Перша русалка
Кому ж ним бути?
Друга русалка
Не хочу я, мені курчат жаль у квочки брать.
Левко
Ні, ти не відьма люта!
Третя русалка
Я буду ним, яка мені печаль!
(Становиться до гри).
Перша русалка
(квочка).
Вороне, вороне, що ти робиш?
Третя русалка
Ямку копаю.
Перша русалка
Нащо?
Третя русалка
Окріп гріти.
Перша русалка
Кому?
Третя русалка
Твоїм дітям очі заливать.
(Кидається хижо зразу).
Левко
(показує).
Он вона! Он відьма!!!
Русалки
Ха-ха-ха-ха!!
(Кидаються на відьму і тягнуть у ставок).
Вихід V
Левко і Панночка.
Панночка
Спасибі, спасибі!
Я вільна рибчина;
Тепер не завадить
Ця люта личина:
Як пліточка, гратись
Я з хвилями буду;
Тебе, козаченьку,
Повік не забуду…
Як сонячний промінь
На небі займеться,
З листа твоя доля
Тобі усміхнеться!
Левко
Я радий за тебе,
Панянко, й без плати!
(Зляга, ніби дивлячись на ставок, куди уплива Панна).
Панночка
(пливучи по ставку в раковині).
Хмари червоніють,
Вітрець стає грати…
Прощай, мій козаче,
Прощай, мій юначе,
Бери свою Галю,
Дізнай з нею раю, –
Зі мною ж навіки,
Навіки прощай!!!
(Зника в хвилях).
Музика яку часину проводить мелодію.
Завіса спада
Картина 2
Інша частина села. На передньому плані – буцегарня з забитими віконницями; в глибині – вітряк.
Вихід І
Голова, Писар, Винник.
Голова
Тут?
Писар
Еге!
Винник
Стій!
Голова
Одмикай!
Писар
(цока ключем).
Що за чорт! От навожденіє – не влазить!
Голова
Що не влазить?
Писар
Та ключ… От причина! Це сатанинська сила!
Голова
Ти, пане Писарю, такого проти ночі… та ще в глупому місці…
Писар
Та що ж, коли подіяно? Тьху! Це ключ од моєї скрині, а я пхаю та й пхаю!.. Чиста напасть! І де заподівся той ключ? У кишеню вкинув, іменно знаю… а тут і нема!
(Шука і виверта довгі кишені).
Чи ба? Не долапаюсь!
Винник
Дайте я пошукаю!
Голова
Та витягай мерщій! Пусти кишеню!
Голова і Винник починають обшукувати кишеню: виймають – паляниці, ковбаси, пляшку горілки, кисет.
Винник
(витягши пляшку, струшує).
Нічого, добра горілка! Розбавлена трохи… але нічого!
Голова
Ого! Ціле кільце!
Винник
А ось і шматок добрий сала!
Голова
Та ти, бачу, пане Писарю, з запасом?
Писар
Еге… Всяко буває… на всякий случай…
Голова
Так, так! А, осьде він, каторжний: у пиріг угруз…
(Вийма пиріг, а звідти й ключ).
Писар
(бере і до замка).
Я зараз.
Голова
Потривай! Перш роздивимось.
Дивляться крізь двері в дірочку.
Писар
Що за біс?
Голова
Сатана! Сатана!
Писар
Ох, ох! Що його чинити з вражою силою?
Винник
Спалити!
Писар і Голова
Вогню! Вогню! Швидче вогню!
Писар
Ось зараз!
(Почав кресати).
Голова
Не пожалую й скарбової будови… паліть, її, паліть, – щоб і кісточок чортячих не зосталося н землі.
Горпина
(кричить).
Ой рятуйте! Я не відьма. Це я!.. Це я!!
Винник
Гай-гай, братці, що це ви? Уже ж, хвалити бога, й посивіли, а досі розуму не придбали: чи таки ж відьма займеться від простого вогню! Аджеж тільки з люльки можна підпалити нечисту силу! Тривайте, я зараз владнаю!
(Витрушує з люльки вогонь у віхоть і почина махати).
Горпина
Ой пробі! Що ви робите? Не губіть мене!!
Писар
Пождіть, панове! Не беріть гріха на душу: кричить «пробі», – може, й не сатана? Якщо воно, – значить, оте, що там сидить, – згодиться на себе хреста положить, то це певний знак, що воно не чортяка.
Голова і Винник
Цур тобі, пек тобі, сатано!
(Підходять до дверей).
Писар
Як з місця не рушиш, то одчинимо двері…
Одчиняють.
Перехрестись!
Голова
Дух свят при нас! Та це зовиця!.. Але скажи мені, на милость бога, яка тебе нечиста сила вперла у хлів?
Горпина
(виходячи).
Прокляті хлопці вхопили мене та й кинули у вікно, і віконницю забили!
(Плаче).
Голова
А справді – завіси поодривані…
Винник
От штука!
Писар
Н-да, штукерія!
Горпина
(підступа грізно).
А-а! Безокий сатанюко!
Знаю, знаю твою думку;
Ти хотів, ти був би радий,
Мене здихатися, збутись,
Щоб вільніш було старому
За дівчатами ганяти?
Щоб я більше не дивилась,
Щоб не бачила, не чула,
Як пустує голомозий,
Як ганя безокий бовдур,
Під хатами, під тинами
За дівками молодими?!
Голова
Та хоч дух переведи-бо!
Писар і Винник
Ні, що хоч, – не обійшлося
Без нечистої тут сили!
Горпина
Що, хіба не правда?
Може, це не правда?
Ба, ні! не брешу я!
Ти думаєш, що нічого я не знаю,
Ти поклав мене сліпою та дурною, –
Тільки я ще не здуріла за тобою,
І ще тямлюсь за такою сатаною!
Ти чого, шкарбунище, чіпаєш Галю?
Ні? Я чула, як ти сватався учора:
Проти сина лізеш, чортова потвора?
Хоч гріха б ти побоявся, старий діду,
Що посягся на таку мені обиду!!
Потривай же, потривай же!
Настружу тобі я моркви –
Будеш знати, будеш знати!
Ти хоч глянув би на себе,
Бендзеокий поторочо,
Чи пристало тобі, діду,
Псом по вулицях ганяти?
Будеш знати, будеш знати!
(Повертається і, погрожуючи кулаком, тіка хутко).
Голова
Ху, аж душно! От гадюка.
Хоч тікай тепера з хати!
Писар і Винник
Ні, що хоч, не обійшлося
Без нечистої тут сили!
Вихід ІІ
Ті ж, без Горпини, і соцькі з Калеником.
Соцькі
Піймали, ми піймали!
Голова
Кого піймали там?
Соцькі
Паливоду в кожусі!
Голова
Тягни сюди! Я дам!!
(Придивляється до Каленика).
Чи ви не подуріли?
Поб’ю вас на дрова!
Каленик
Начхать! Бо сам собі я
Такий же Голова!
(Поточивсь за лаштунки).
Писар і Винник
Тю, тю! Каленик п’яний!
Чи з глузду ви зійшли?
Соцькі
Помилуйте, панове!
Ловили, що змогли!
Голова
Надана мені влада
Наказує вам так:
Зловіть призвідця зараз
І всіх з ним розбишак!
Почина світати.
Вихід ІІІ
Левко, Голова, Писар і соцькі.
Перший соцький
Онде щось у вивернутім кожусі лежить!
Писар
Де, де?
Перший соцький
Та он, під вітряком.
Голова
(до соцьких).
Беріть його, шибеника, в’яжіть, кажу! В диби забийте!
Соцькі
А як часом, не при вас, пане Голово, кажучи…
Голова
Що? Чого поторопіли! Хапайте у мою голову. Уже світа… незабаром і сонце вихопиться…
Писар
Да воскреснеть бог і розточаться вразі його…
Соцькі
Ох, лишенько!
Голова
Зараз мені! А то я вас, я вам!.. Ач, полякались! Він один, а нас дев’ятеро… я готовий об заклад піти, що це чоловік, а не чортяка! Ну, разом!
Писар
Перехрестіться!
Голова
За мною!
(Навалюється на Левка, що ще не прочумавсь, а за ним і соцькі).
Ану, скидай лишень, братику, свою потвору! Об’явись, що ти за один!
Левко
Та це я… чого вам?
Голова
Левко мій! Свят, свят!..
(Відступа).
Писар
(придивляється до Левка, якого соцькі держать).
Левко… істинно… от штукерія!
(Набік).
До речі: впхну наказ йому за пояс.
(Запиха листа знишка і одходить).
Гм! гм! Левко – істинно!
Голова
(підступаючи).
Так це ти, вражий сину? Ах ти, чортів кришенику! Я думаю, яка шельма, який це вивернутий гемоняка коверзує, – аж це все ти, хвороба на твого батька, заводиш дешпети та складаєш пісні?!
Писар
(ніби придивляючись).
Та у його якийсь ще й папір за поясом.
Левко
(глянувши).
Папір? Це, певне, той, що Панна обіцяла… Дивне чудо!
Писар
А глянуть би?
Левко
Це лист… це побачите що…
Голова
Не до листів! Так отак, Левку? Так це ти, сякий-такий, за хліб, за сіль та за ласку так батька шануєш? Тривай же: спишу тобі спину, щоб не свербіла, та й в некрути запроторю! Щоб і духу твого не було на селі! Я до вас всіх доберусь, розбишаки, гультіпаки! Будете знать у мене, що то єсть Голова за началство! В’яжіть його! Крутіть йому руки!
Писар
(вихоплює з-за пояса лист).
Стій, пане Голово! Та це Комисарова рука!
Левко
(до себе).
Комисарова? Господи, що ж там?
Голова
Комисарова?
Соцькі
Ко-ми-са-ро-ва!
(Попускають Левка).
Голова
Ну, читай уже! Послухаємо, що таке до нас пише пан Комисар.
Соцькі
Послухаємо, почуємо.
Писар
(одкашлявшись, чита).
«Наказ Голові Явтуху Макогоненку. Одібрали-сьмо відомість, що ти, старий дурню, замість того, жеби давні недоїмки збирати та лад на селі держати, – дурієш і кохаєшся у паскудстві…»
Голова
Хоч убий, – нічогісенько не чую!
Соцькі
(між себе).
Не дочува вже!
Писар
(набік).
Позакладало? Почуєш!
(Дуже голосно).
«Наказ Голові Явтуху Макогоненку. Одібрали-сьмо відомість, що ти, старий дурню…»
Голова
Стій! Стій! Не треба! Хоч я й не дочув, але знаю добре, що тут ще про справжнє діло нема. Читай далі!
Писар
Гм!.. Гм!.. «Що ти, старий дур…»
Голова
Далі, кажу, читай!
Писар
Та не піймаю… гм… гм… а ось: «дурієш і кохаєшся у паскудстві…»
Голова
Чули, далі!
Писар
«А задля того наказується тобі зараз же одружити твого сина, Левка Макогоненка, з козачкою ж таки з вашого села, Ганною Петриченковою, – а ще до того – посправляти містки на стовбовім шляху і не давати без мого відома обчеських коней судовикам, хоча й би вони їхали від самісенької казенної палати. Як же ж, приїхавши, побачу, же це все не буде так, як наказую, то не з кого іншого, як з тебе ж самого, й спитаю. Комисар, відставний порутчик Козьма Деркач-Дришпандовський».
Левко
(набік).
Боже! За мою Галю пише… Це ж Панночка!!
Писар
Ну, ну!!
Голова
Он що!!
Соцькі
Чи ба!
Голова
(помисливши).
Чуєте? Чуєте ви? За все Голова одвічатиме, – так слухаться ж мене, ані гу! А то побачите, що вам буде!.. А тебе б то оце, по приказу Комисаровім, женити, чи що? Дивно мені… тільки ж все-таки спробуєш ти мого канчука, отого, знаєш, що висить у мене на покуті! Сьогодні я його поновлю… Ти скажи мені, де це ти взяв цю бомагу?
Левко
Де? Як де?
(Набік).
Що його казати? Хоч би збрехати ловко.
(Вголос).
Та це я ще вчора… навідувавсь у город, та ото й зустрів пана Комисара; він саме вилазив з брички. Прочувши, що я з нашого села, він мені і дав оту бомагу!..
Голова
Чудно!
Вихід IV
Ті ж, Горпина, Винник і Каленик.
Горпина
(до Голови).
Ач, де він? Чекає дівчат, щоб з ними вінки пускати? Замкнув ще й хату! Мало тобі було з мене сміятись, саджати в холодну, на глум всьому хрещеному мирові, мало? Замкнуть мене хотів, а сам он-то куди? Дай хоч ключ од хати!!
Винник
(до Каленика).
А ловко язиком лопоче! Ха-ха-ха!
Каленик
(обнявши Винника).
І моя така… Що мені Голова? Їй-богу, правда – така!
Голова
Та слухай, хоч дух переведи!
Горпина
Мовчи! Я знаю тебе: де жнива чи грабовиці – ти там; де коноплі мочуть чи сорочки перуть – ти там; і не одженеш тебе… дивишся, пасеш очі, аж вилізло одно! Тепера тут тобі треба було вінки пускати, га?
Голова
Та які вінки, бог з тобою! Що ти собі в голову узяла!
Горпина
Вінки, вінки – знаю!
Голова
Та що ти? Цур їм! Я злодія ловив.
Горпина
Якого?
Голова
Та Левка!
Левко
Який же я злодій, тату! Що я вкрав?
Голова
Хоч і не вкрав, та розбишацтво заводиш! Це він усьому лихові призводник!
Горпина
Не повірю!
Писар
Істинно.
Голова
Я його хотів був добре провчити, та от пан Комисар велить з Ганною оженити.
Горпина
Невже? От слава богу, що й до Комисара дійшло, що ти на сина гирі вернеш, – до Ганни чіпляєшся!
Каленик
Що він Голова, то йому й можна! А мені чом ні! Я сам собі Голова.
Винник
Ловко, – хо-хо-хо!!
Голова
Та цить уже! Мовчи!.. Щоб Голова… та хто я? Знаєте, хто я? Іще блаженної пам’яті, ясновеличної цариці, пам’ятаєте?
Соцькі
Пам’ятаємо, пане Голово, пам’ятаємо!
Горпина
Не забивай баки! Що ж ти не послухаєш і пана Комисара?
Голова
Та вже нема що…
Писар
(до Горпини).
Моя робота.
Горпина
(до Писаря).
Подякую.
Писар
О-о?!
Левко
(до Голови).
Пан Комисар ще на словах велів переказати вам, батьку, що він сьогодні, вертаючись, буде у вас на обіді.
Голова
Він це казав?
Левко
А казав.
Горпина
От, яка честь! Тобі б слід к приїзду його сповнити наказа.
Голова
Чули ви, – сам Комисар, отакий дука, – буде в нашого брата, себто в мене, на обіді! О!!
(Підійма палець).
Комисар – чуєте ви, – сам Комисар буде в мене на обіді! Як тобі здається, пане Писарю, і тобі, свате, – дурниця се, – отака шаноба?
Винник
О-го-го!
Каленик
Велике цабе!.. Я сам собі Голова…
Писар
Та це скільки є пам’яті, ні одному Голові не доводилось приймати обідом Комисара.
Голова
Так то – бач, Голову Голові й рівняй! Як ти думаєш, пане Писарю, чи не треба б було задля вельможного гостя наказати, щоб знесли з кожної хати по курці, по сувою полотна та ще там чого, га?
Писар
А таки треба б, пане Голово!
Горпина
А коли ж весілля?
Левко
Благословіть, тату; простіть мені!
(Кланяється).
Голова
Я б тебе не так поблагословив; ну, та вже, коли пан Комисар так ушанував мене, то для вельможного гостя… Нехай пан Комисар зна, яке то бува началство!
Горпина
Так, значить, згоден ти на весілля?
Голова
Щоб і пан Комисар у мене погуляв, – он то як, а не абияк! Знайте Голову!
Левко
Спасибі, батьку!
Голова
Та спасибі ж, чорт твого батька бери!
Каленик
Ну, брате, погуляю ж! Там що хоче стара, а я й Голові носа утру!
Винник
Добрий приятель, хо-хо-хо!
Соцькі
Ну, й пан Голова!!
Голова
Це мені нагадало той час, як я блаженної пам’яті…
Писар
Ну, це вже Голова заведе про те, як він віз царицю.
Чути жіночий хор.
Горпина
Он вертаються дівчата й парубки; треба ж їх завітать, чи що?
Голова
А треба!
Сонце сходить.
Вихід V
Ті ж, дівчата і парубки. Дівчата вертаються додому в вінках, попереду іде Галя. Музичний фінал.
Дівчата
Порох, порох по дорозі,
Гомін, гомін по діброві, –
Батько дочку убиває;
Дочка батенька благає:
«Не бий мене, мій батеньку,
Не бий мене, молодую:
Мені жалко ще вмирати,
Іще я не нажилася
На хорошім, білім світі!
Не бий мене хоч у лісі,
А вбий мене в чистім полі,
При криниці, край дороги,
Обвий мене барвіночком,
Барвіночком, васильками!»
Левко
(набік).
Хай на тому світі, панно,
Тобі янголи всміхнуться;
Не скажу про цеє диво,
Пріч Ганнусеньки, нікому:
З нею вкупі й помолюся
За утопленої душу!
Голова.
Ну, задав би вам я співів
І тобі списав би спину…
Та началство… ніде дітись,
Мушу зараз послухати.
Писар
(до Горпини).
Так все сталось, як жадали, –
Буде в нас він під п’ятою.
А тепер мою супліку
Чи призна серденько ваше?
Горпина
Хай же ця скінчиться справа.
Що вже певною я стану,
То тоді вже поговорим!
Винник
(до Каленика).
Голова справля весілля.
От де, брате, погуляєш!
Каленик
Погуляю… Що ж такого?
Голова – велика цяця!..
Сам собі я голова.
Левко
(обніма Галю).
Зозуленько! Бог зглянувся над нами.
На чесний шлюб отець благословля!
Галя
Ой господи! Невже це, Левку, правда?
Од щастя я не можу й оддихнуть!
Дівчата
(далі).
Подорожні прийдуть,
Нап’ються водиці –
І мене згадають;
Молодички прийдуть, –
Барвіночок зірвуть –
І мене згадають!
Дівчатонька прийдуть,
Васильочок зірвуть –
І мене згадають!
Парубки
Святая неділя,
Зелені святки!
Уставай раненько,
Та пряди тоненько,
Та біли біленько,
Та ший сорочки!
Левко
(до батька).
Коли ж нам вінчатись?
Благословіть, тату!
Голова
Коли, коли? Зараз!
Он до церкви дзвонять –
(в один дзвін).
Вибирайте дружок,
Та й на рушник гайда!
Хай Комисар знає
Справність Голови!
Галя
Я й не стямлюсь з дива –
Радість серце давить…
Мамо, чи ти чуєш,
Яке доні щастя?!.
(До Левка).
Милий мій, хороший,
Клянусь вік любити!
Левко
(обніма).
Зіронько єдина,
Світи мені стиха;
Розкажу після я,
Хто нам допоміг.
Горпина
Ну, тепер безокий
Назад не посуне;
Галю з пліч зіпхнувши,
Я сміліше буду
І про себе дбати!
Писар
Маю вже тестамент
На блаженство смачне, –
І позов до неї
К терміну вчиню!
Винник
(до Каленика).
Ти ж лиши місцину
Й на мою горілку –
На Покрову буде…
Каленик
Не турбуйся, друже,
Буде нас щодня там…
Що мені началство,
Голова і баба?
Сам я голова!
Левко
(до парубків).
Батько нас благословляє –
З Галею до шлюбу ниньки:
Прошу всіх вас, товариші,
Вшанувать моє весілля!
Галя
(до дівчат).
Вас, сестрички, прошу я,
Не згордуйте мною, любі!
Голова
Всіх прошу! До церкви перше,
А після і на весілля…
Уджигну його на славу,
Й Комисарові закрутить!
Починають у всі дзвони дзвонити.
Всі
Честь тобі, пане Голово, й слава!
Всіх здивує твоя гойна справа!
По всім світі заговорять люде,
Який бенькет у нас ниньки буде!
Долине, напевне, і в столицю
Про того, хто проводжав царицю
Честь тобі, пане Голово, й слава!
Всіх здивує твоя гойна справа!
Молоді ж нехай цвітуть як квіти!
Щасти боже їм на довгі літа;
Козакові – юнакові – слава!
І Ганнусі – пишній кралі – слава!
Слава! Слава!!
Прославний хор
Слава нашим молодятам,
Вік їм довгий, щасний,
Щоб жили, як голуб’ята,
В лагодоньці красній!
Щоб не знали ні пригоди,
Ні журби, ні лиха,
Щоб у світлій їх господі
Панувала втіха!
Щоб родило їм щороку
Жито і пшениця,
Щоб діток їм, з божой ласки,
Вродилась копиця!
Дай їм боже віку,
Худоби без ліку,
Повні скрині скарбу,
Одежі, достатку;
Щоб пишались в шатах
І цвіли, як мак!
Щоб в громаді нашій
Шанував їх всяк!
Дай же боже щастя
Пишній нашій парі!
Слава молодятам, слава!
Шапки вгору і танці.
Завіса спада
Примітки
Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1964 р., т. 2, с. 277 – 297.