Роман «Люборацькі»

П. П. Хропко

Зрозуміло, звернення Свидницького, як і інших його сучасників, до фольклористичних студій, а потім опрацювання усно-поетичних сюжетів відбувалося не без впливу романтичної традиції в літературі. З одного боку, молоді ентузіасти через заглиблення у фольклор прагнули краще зрозуміти свій народ, усвідомити роль і місце трудящих у суспільно-історичному процесі. А з другого, усна народна поезія була прекрасною літературною школою: саме через засвоєння ідейно-художніх принципів фольклору, використання його мотивів і образів, через орієнтацію на його віками відшліфовану мову відбувався процес становлення нового українського письменства.

Водночас Свидницький, як і інші українські письменники середини XIX ст., орієнтуючись на досвід розвитку реалізму в російській і західноєвропейських літературах, почав розуміти необхідність розширення сфери художнього відображення. Усна народна творчість з її часто фантастичним поясненням дійсності, своєрідністю художніх узагальнень, збірними типами не могла стати основою реалістичної типізації. За вірним спостереженням О. Білецького, орієнтація письменників на фольклор у період становлення нової української літератури допомогла їм «осягнути національну специфіку для своєї прози. Але в розвитку літератури наступив момент, коли тісний зв’язок з фольклором, результатом якого є оповідна форма, перестав бути фактором, який полегшує дальший прогрес української прози» [Білецький О. Зібр. праць. У 5-ти т. К., 1965, т. 2, с. 192].

Необхідно було шукати нові способи художнього змалювання дійсності, нові видові форми прозового епосу. Феномен Свидницького якраз і виявляється в тому, що ця дивовижно трагічна особистість у вкрай несприятливих умовах провінційної глушини зуміла не тільки вловити ті естетичні віяння, які характеризували новий етап у розвитку світової літератури, а й реалізувати їх на принципово новому для української прози матеріалі, втілити їх у жанрі соціального роману.

Відомо, що кожен письменник – син свого часу. В яких би складних умовах не доводилося йому жити і працювати, переборювати опір консервативних тенденцій, він завжди зазнає також впливу прогресивних суспільних та культурних ідей. Свидницький був обізнаний з прогресивними концепціями літератур народів світу, з новими естетичними пошуками в мистецтві, так чи інакше засвоював їх. Бурхливий розвиток критичного реалізму в європейських літературах, досягнення російського реалістичного роману, представленого творчістю М. Гоголя, І. Тургенева, І. Гончарова, Ф. Достоєвського, впливали на художнє мислення молодих літераторів. Не треба забувати й про те, що українська проза теж наполегливо простувала в цьому напрямі. І романи Г. Квітки-Основ’яненка «Пан Халявский» та «Жизнь и похождения Столбикова», й історичний роман П. Куліша «Чорна рада» були для Свидницького певними орієнтирами при виборі жанру твору, при реалізації свого художнього задуму.

Таким чином, Свидницький прийшов до створення соціального роману «Люборацькі» як першого зразка такого жанру в українській прозі, так чи інакше враховуючи досвід своїх попередників. Написаний у 1861 – 1862 pp. і тоді ж надісланий до «Основи» роман, на жаль, не побачив світу і, отже, не став явищем літературного процесу свого часу. Лише через чверть століття рукопис твору потрапив до І. Франка і був опублікований у журналі «Зоря» за 1886 р. Правда, і журнальний варіант, і львівське видання 1887 р. були надруковані із значними пропусками і довільними переробками окремих розділів, бо редакції, яка залежала від клерикально-консервативних кіл галицького суспільства, були неприйнятними реалістичні картини з життя духівництва. Тільки 1901 р. в Києві роман з’явився за списком, який зробили на початку 1860-х років у Миргороді учні Свидницького.

Письменник визначив «Люборацькі» як «роман з життя правобіцького духовенства». Справді, тут на широкому суспільному фоні життя Поділля 40 – 50-х років XIX ст. розгортається трагічна історія сім’ї сільського священика Гервасія Люборацького, докладно з’ясовуються соціальні і психологічні причини її розкладу і загибелі, порушуються злободенні соціальні проблеми, пов’язані з вихованням молодого покоління.

Ясна річ, запізнення у друкуванні роману обернулося втратою для літературного процесу, втратою в проекції на конкретну соціально-культурну ситуацію. Якби твір Свидницького побачив світ на початку 1860-х років, якби він став літературним фактом свого часу, то й проблематикою, ідейно-художнім спрямуванням, новаторськими пошуками справив би позитивний вплив не тільки на дальший розвиток української прози, на вироблення нових естетичних смаків і запитів читача, але – і це, може, найголовніше – включився б у сферу боротьби навколо актуальних соціальних питань, сприяв би дальшому піднесенню громадсько-політичної думки, а отже, й демократичному оновленню суспільства.

Свидницький не випадково звернувся до нової теми. Необхідність глибокого художнього дослідження побуту нижчого духівництва була зумовлена вимогами життя. Саме в цей час у російській прогресивній пресі порушується питання про потребу ширшого висвітлення життя і побуту всіх суспільних станів, зокрема й попівства. Так, М. Добролюбов у статті «Закордонні дебати про становище російського духівництва» («Современник», 1860, кн. 3) вимагав зняти нарешті те покривало, яким були досі замасковані непривабливі сторони життя попівства. Можна стверджувати, що Свидницький належить до тих письменників, які першими взялися за опрацювання незайманої теми, причому в її трактуванні виступили з передових, демократичних позицій.

Важливим є і той факт, що своєю проблематикою, ідейно-тематичним спрямуванням твір Свидницького примикав до тієї реалістичної прози, яка вже з перших десятиріч XIX ст. стала бурхливо розвиватися в російській і західноєвропейських літературах. Метод критичного реалізму вносить кардинальні зміни в художню творчість. Вони насамперед виявилися в новій концепції людини, в посиленій увазі до незайманих досі шарів суспільного життя. За спостереженням І. Франка, у творах письменників-реалістів тепер постали «люди пересічні, звичайні, яких ми щоденно зустрічаємо в житті з їхніми буденними пригодами» [Франко І. Зібр. творів. У 50-ти т. К., 1980, ].

Безперечно, Свидницький, працюючи над романом, ішов передусім від особистих спостережень життя старосвітського подільського духівництва, умов життя і навчання в духовних школах, його батько, мати, сестра, сам він належали до цього стану, і враження від життя в сім’ї, від навчання у бурсі та семінарії назавжди закарбувалися в пам’яті.

Все ж при певній автобіографічності образів і сюжетної канви роману письменник вдається до широких соціальних узагальнень. Відібравши найхарактерніше з життя рідних і близьких людей, узагальнивши типові риси побуту навколишнього попівства, навчання в духовних школах і приватних пансіонах, Свидницький піднісся до вершин реалістичної типізації відомих йому суспільних явищ, створив високохудожній реалістичний роман.

Примітки

Подається за виданням: Свидницький А. Роман. Оповідання. Нариси. – К.: Наукова думка, 1985 р., с. 14 – 17.