Поезії

П. П. Хропко

Літературну діяльність Свидницький розпочав ще під час навчання в університеті. Наділений від природи гарним голосом, добре знаючи народні пісні, особливо подільські, він не тільки любив їх співати з товаришами на студентських вечірках, а й під їх безпосереднім впливом почав складати власні поетичні твори виразно пісенного характеру. Сам автор і не думав про те, що ці вірші колись будуть надруковані, адже ж писав їх для своїх приятелів. Можливість вільно висловлювати думки, можливість писати для себе, для своїх ідейних однодумців зробила пісні Свидницького «пам’ятками дуже інтересного часу (років 1861 – 1863) і дуже інтересного настрою серед одної часті української громади» [Франко І. Пісні Анатоля Свидницького. – «Літературно-науковий вісник», 1901, кн. 4, с. 43].

Окремі поезії Свидницького, до яких, можливо, сам автор підібрав мелодію, не тільки були відомі в списках, а й поширилися як пісні.

Якщо зважити на те, що й своїм ідейним змістом ці вірші-пісні стояли на рівні передових суспільних вимог часу, то дебют Свидницького-літератора був загалом вдалим. Справді, такі поезії, як «Україно, мати наша…», «В полі доля стояла…», «Росте долом березина…», «Коли хочеш нам добра…», були злободенним відгуком інтелігента-різночинця на соціальні запити дня.

Породжені наростанням боротьби проти кріпосництва вірші Свидницького входили в річище тієї демократичної літератури і публіцистики, яка в умовах другої половини 50-х років стала передовою суспільною трибуною. На окремих творах молодого автора помітний безперечний вплив Шевченкової поезії. Так, персоніфікований образ рідної землі, що стогнала під соціальним і національним гнітом, виник у Свидницького за аналогією з образом України, створеним геніальним поетом. Та й ритмічні ходи вірша «Україно, мати наша…», його інтонаційність, характер тропів указують на засвоєння шевченківських традицій:

Україно, мати наша,

Широка та гарна,

За що ж тебе сплюндровано,

За що гинеш марно?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

На образності вірша відчутна також залежність від народної пісні. Україна постає в метафоричному образі жінки-страдниці, в якої «хатиночка сяка-така», «свитина подерта», «дармо тіло збите». Змалювання страждань поневолених мас органічно виливається в промовистий висновок про революційний вихід з такого становища, у висновок, в якому не випадково називається ім’я прославленого ватажка Коліївщини – Залізняка.

Прагнення молодого поета йти за Т. Шевченком, використання його образів – процес закономірний і природний. Шевченківські мотиви й образи відчутні в творах усіх українських поетів цього часу. І це не дивно, бо життя і творчість великого поета мали надзвичайну притягальну силу для всіх, хто брався за перо.

«Найвищі ідеї, найрадикальніші думки його доби зливаються в Шевченковій поезії нероздільно з народним змістом. Він є немов великий факел з українського воску, що світиться найяснішнм і найчистішим вогнем європейського поступу, факел, Що освітлює цілий новітній розвиток української літератури» [Франко І. Зібр. творів. У 50-и т. К., 1981, т. 34, с. 388].

Широкої популярності набула поезія «В полі доля стояла…», яка дійшла до нас у кількох списках. Сьогодні важко з певністю відновити авторський текст, але можна безпомилково уяснити його провідний мотив. Вірш Свидницького у первісному варіанті був перейнятий не тільки антикріпосницьким, а й антицарським спрямуванням; в ньому висловлено заклик до уярмлених селян не чека і л волі з чиїхось рук, а визволятися самим. У варіанті пісні, записаному Панасом Мирним, в яскравому образі народної долі з гострою шаблею в руках втілена ідея брати «ножі на царів», саме ті «ножі точені», що вже не раз були «в панській крові мочені».

Цікавим фактом української поезії початку 1860-х років є вірш «Росте долом березина…», в якому чітко виявлено ставлення Свидницького до кріпосницького характеру «дарованої» царем «волі». Не «своя нива – море», а гіркий смуток обдурених – така доля селянина; тому й «озвалася неволенька, що з волі не рада». Пісня передає настрій обуреної, розгніваної маси, готової змочити кров’ю землю, але здобути людські права. Символіка вірша напрочуд прозора: пани обчухрали березину на різки, якими запроваджують «волю» для непокірних селян. Мотив поезії надзвичайно актуальний і життєвий. Пізніше ця тема знайшла втілення в прозі Панаса Мирного («Хіба ревуть воли, як ясла повні?»).

Примітки

Подається за виданням: Свидницький А. Роман. Оповідання. Нариси. – К.: Наукова думка, 1985 р., с. 10 – 12.