7

Зинаїда Тулуб

За вечерею Медже прислуговувала бояринові. Потім Митрівна відвела її до світлиці, де жарко натопила грубу, і тільки крижані візерунки на шибках нагадували про зиму та мороз. Змучена всім пережитим, Медже звалилася на лаву і одразу заснула. Бачила вона уві сні Чабан-Таш, ніби спить вона у Ахметовому човнику, Шафіге розпалює на березі багаття, смажить свіжу рибу і, вихопивши з вогню палаючу головешку, підходить до неї і кличе вечеряти…

Медже розкрила очі. Над нею стояв боярин з високою восковою свічкою і світив їй просто у вічі. Медже рвонулася підвестися, але пригадала, що вона в самії сорочці, і натягла на себе повстяну ковдру, шукаючи очима бешмет.

– Не вставай! Не вставай, Меланьюшка, – всміхнувся боярин, і голос його бринів ласкаво й співуче.

Він поставив свічку на дзиґлик, сів біля Медже і поклав їй руку на плече.

– Да не трепещи, красавица. Вишь, как дрожишь, точно пташка в тенетах, – приказував він. – Ну, как нравится тебе твое новое имя, Меланьюшка?

Медже несвідомо зрозуміла його і заперечливо хитнула головою.

– Мене Медже зовуть. Я – Медже, – тикнула вона себе в груди, щоб він зрозумів.

Боярин всміхнувся.

– Была Медже, а теперь Меланьюшкой стала. Окрестили тебя. Христианка ты теперь, православная, от нечисти очистилась Магометовой.

На цей раз Медже не зрозуміла, але вловила ім’я пророкове і молитовно підвела очі:

– Так! Так! В мене аллах єдин і Мохаммед пророк його, – якось урочисто і радісно вимовила вона.

Боярин глянув на неї і з огидою плюнув.

– Тьфу, глупая! Брось ты своего поганого Магометишку! Православная ты, – и крест святой у тебя на шее.

І білою пухкою рукою почав мацати у неї плечі і шию. Хреста на шиї вже не було, і замість нього знову висіли Кайтмазині амулети, які вона непомітно зібрала разом з одягом на церковній підлозі. Боярин роздратовано рвонув їх, але туго зсуканий шовковий мотузок до крові роздер їй потилицю, та так і не розірвався. Медже схилилася від болю, вигнулася і вислизнула з рук боярина. В самій сорочці стояла вона посеред кімнати і затуляла на грудях подерту тканину. А боярин випростався, тупнув ногою і раптом гнівно гримнув, забувши свої медові промови:

– Сказывай, ведьма, куда крест подевала?

Медже якимсь незрозумілим почуттям здогадалася, про що він питає, і з несамовитою злістю показала на грубу.

Лють перехопила подих бояринові.

– Во-он как, молодушка! Над верой ругаться? Поганого Магометишку славить?! – прохрипів він і шалено схопив її в оберемок.

Але Медже нахилилася і в’юном вислизнула в нього з-під пахви. В дверях майнув відірваний рукав. Не бачачи дороги, не знаючи, де сховатися, швидко-швидко помчала Медже на горище. Знала тільки, що за спиною риплять щаблі і важко дихає й сопе у пітьмі жорстокий звір-хазяїн.

Останній щабель під ногою. Рука мацає у темряві засув. Морозом дихнуло горище, але хіба вона думала про те, що холод обпалює і губить, як полум’я!.. Чотирикутник слухового віконця вабить срібним місячним сяйвом.

На дах! Адже ж не вилізе він за нею, такий важкий, огрядний, у довжелезному вбранні. Скривавивши руки, вибила вона шибку і плигнула у морозну імлисту ніч. Нога ковзнула по зледенілому даху, наче на ковзанах, свист і вихор закрутився в ушах, і з височини триповерхового будинку бахнулася вона на стос дров біля чорного ходу. Гостро затесані молоденькі берізки підтримували з боків складені дрова, і на одну з них, як иа спис, впала Медже з лунким уривчастим зойком.

Вона ще дихала, коли збіглася челядь. Насадженим на голку хробачком скорчилася вона від пекельного болю, але дрімота замерзання вже притамовувала його, і на білих щоках татарки змерзалися крижинками сльози.