Гуцулка

Сидір Воробкевич

1

Я-сми гуцул з Коломиї, вмію в світі жити

Дівчатонька, молодиці надити, любити.

Коломийки я гуляю, топірцем кидаю,

А дівчину чорноброву д’серцю пригортаю.

Віє вітер з Чорногори, схилив яворину,

А я гуцул з полонини мислю про дівчину.

Хоч маленька і низенька в гуцула хатина,

Все го любить і голубить хороша дівчина.

Ой там в лісі коло кладки зацвіла калина,

Туди ходить та до мене молода дівчина.

Полонину материнка гарно укриває,

А дівчина з парубочком гуцулки гуляє.

2

Як не хоче дівчинонька гуцула любити,

То лиш гуслянки їй треба дати ся напити.

Як дівчина в полонині гуслянки підпила,

Лиш дивися: вже гуцула за шию вбіймила.

І цілує і милує, в очі зазирає,

А з охоти бідне серце плаче, умирає.

Ой пусти мя! ой лиши мя! мила дівчинонько!

Ци-сь здуріла, ошаліла, бідна ж головонько!

Відай треба цвіту з липи у горшку зварити,

А з рученьки гарячої кровці та пустити?

Бо як будеш обіймати мене так до ночі,

Душа вийде і на віки замкну свої очі.

Не було ми, гуцулику, гуслянки давати.

Тепер мусиш в моїх руках з люби умирати.

А як дала дівчинонька личко цілувати,

Забув гуцул усе лихо, забув умирати.

Примітки

гуцулка = така співанка і танець, до козака подібний.

гуслянка = заварене зсіле молоко.

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 17 – 18.