То наші любі, високі Карпати

Сидір Воробкевич

Знаєш ті гори, мій друже милий,

Що ранком миленьким,

Вечором тихеньким

Сонце їх украшає,

Сердешно їх любить,

До себе голубить,

Як мати, все про них дбає?

Я тобі скажу, не треба питати:

То наші любі, високі Карпати!

Знаєш ті гори, мій друже милий,

Де в небо ясне,

Синє і красне,

Смереки, сосни зазирають?

Білими скалами,

Темними лісами

Орли, соколи літають?

Я тобі скажу, не треба питати:

То наші любі, високі Карпати!

Знаєш ті гори, мій друже милий,

Де в зеленім гаю,

Якби при Дунаю,

Птахи, соловії співають,

А в воді бистренькій,

Ясній, студененькій

Рибки, пструги ся грають?

Я тобі скажу, не треба питати:

То наші любі, високі Карпати!

Знаєш ті гори, мій друже милий,

Де чорні хмари,

Якби татари,

Людям страх насилають?

Буря і грім,

Як смертний дзвін,

Страшно і тоскно загравають?

Я тобі скажу, не треба питати:

То наші любі, високі Карпати!

Знаєш ті гори, мій друже милий,

Де з топірцями

Під ялицями

Гайдамаки танці водили?

Червінці красні,

Таляри ясні

Межи собою ділили?

Я тобі скажу, не треба питати:

То наші любі, високі Карпати!

Знаєш мій друже, де утікати,

Як лихо тисне,

Меч врага блисне,

Як вся надія минеся?

В горах – там воля,

Там твоя доля,

Щастя твоє повернеся!

Утікай, брате, у гори Карпати!

Там лише можеш щастя зазнати!

Примітки

Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 157 – 158.