«Кождий хвалить край свій рідний…»

Сидір Воробкевич

Кождий хвалить край свій рідний,

Свої сині гори,

Свої луги, дібровоньки,

Зелененькі бори.

Лиш тебе щось, Буковино,

Діточки забули, –

Всі серденька здеревіли.

Тяжким сном заснули.

Тому, діти одной неньки,

Руки си подаймо,

Буковині-родиноньці

Пісню заспіваймо!

Заспіваймо за Карпати.

За квітки прекрасні

І за очі дівочії,

Як зіронька ясні.

За личенько малинове,

Губки рум’яненькі

І за співи соловія,

Серденьку миленькі.

За бандуру злотострунну,

За Боянів давніх,

За козаків-отаманів,

Осавулів славних.

За могилу, де ворона

Жалібненько кряче,

І за того сивоуса,

Що степами плаче…

Бо в чужину райські птахи

Давно полетіли,

Райські квіти руським полем

Давно помарніли.

Так співаймо, милі братя,

Щоб руське серденько

Здіймилося з гордим орлом

В хмари височенько!…

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 25 – 26.