«Ходить козак блукаючи…»

Сидір Воробкевич

Ходить козак блукаючи,

Долі-волі шукаючи,

Ба лугами, ба степами,

Вмивається слізоньками.

– Прийми мене, Дніпре-брате,

Буду тебе споминати;

Ти затопиш моє горе

Й занесеш у Чорне море.

– Рад би-м, брате, лиш ся бою,

Не пораджу я з тобою,

Не занесу аж до моря

Стільки жалю, стільки горя.

– Ой могило ти висока,

Ти є темна і глибока,

Ти прийми мене старого,

Бо зазнав я горя много!

– Рада б я тебе приймити,

Ніде горя примістити!

Йди, козаче, в Запороже,

Там потіху найдеш може.

А зозуля наслухала,

Як могила розмовляла:

– Дам ти раду, небораче!

В луг іди, старий козаче,

Де співають соловії,

Там шукай іще надії!

Розповідж їм сумно-тихо

Своє горе, своє лихо;

А вони як заголосять,

Твою тугу порозносять

У далекий світ широкий,

Кинуть у Дунай глибокий;

Порозносять по калинах,

Та по горах, по долинах.

Прийме частку твої долі

Зірка в небі, квітка в полі,

Бідна рибка у водиці

І дівчина білолиця.

І тобі пташки, мій брати,

Муть про щастя щебетати.

Примітки

Подається за виданням: Твори Ісидора Воробкевича. – Льв.: вид. т-ва «Просвіта», 1909 р., т. 1, с. 26 – 27.