Театральні твори
Михайло Івасюк
У розвитку культури народу письменник надавав першорядного значення театрові. Ще під час проживання в горах Воробкевич захопився драматургією і вже 1864 р. написав п’єси «Іван і Олена» та «Козак-бандурист», але по-справжньому почав працювати в цьому жанрі аж після переїзду до Чернівців, його спонукав «репертуарний голод» Львівського театру, заснованого 1864 р. і очоленого О. Бачинським. У той час на сценах Галичини і Буковини ставилися переважно переробки п’єс другорядних західноєвропейських драматургів. С. Воробкевич вимагав творів із життя свого народу: «Народні, оригінальні драматичні твори, а не пусті переводи, офенбахіади і другі подібні оперетки, суть важною школою для нашого народу».
О. Бачинський прийняв до репертуару театру п’єсу «Весілля на обжинках», і після того твори Воробкевича – а він написав 18 п’єс – не сходили зі сцени майже протягом трьох десятиріч. Вони користувалися великим успіхом у глядачів Галичини та Буковини. Автор писав до них і музику. Навіть вимогливий І. Франко відзначав красу його композицій, а директор театру І. Гриневецький писав 1885 р., що без творів С. Воробкевича «не був би можливим наш репертуар».
Одна з найкращих п’єс С. Воробкевича – мелодрама «Гнат Приблуда» (1876), написана під впливом творів І. Котляревського і Г. Квітки-Основ’яненка. У ній йдеться про кохання дівчини-сироти Катерини і бідного парубка Гната. Їм на шляху стоїть багацький син Семен, який не може змиритися з тим, що вродлива дівчина кохає якогось «приблуду». Семен і сільський двірник переслідують і цькують Гната, зводять на нього наклеп і домагаються, що його забирають у рекрути. Але й Семену не таланить – він падає у провалля. Так мстить за свої кривди зраджена і доведена ним до божевілля Анниця. Умираючи, Семен зізнається у злочинах. Його батько спокутує їх тим, що віддає свій маєток Катерині і Гнатові, який повертається калікою з цісарського війська. Автор зводить усе до морально-етичної проблеми, хоч у п’єсі виразно зображено вічний антагонізм між бідними й багатими.
Драму «Новий двірник» пронизує гостра сатира на порядки в цісарській імперії, на її роз’їдений корупцією державний апарат. Громадський писар Адам Лизогуб, лісничий Ян Лисецький та корчмар прибирають до рук сільського дуку Танасія Токарчука, якому захотілося панувати над односельцями. Шахрайським способом його обирають за двірника. У селі панує сваволя, селяни платять податки двічі на рік, а сільські п’явки тримаються невідступно багатого Токарчука, пиячать за його рахунок, доки доводять до цілковитого банкрутства.
Кінцівка «Нового двірника» теж написана в дусі мелодрами, але в п’єсі відтворена реалістична картина буковинського села, поділеного на бідноту і багатіїв, пожадливих лихварів-орендаторів, безпринципних урядовців.
У комедії «Пан мандатор» (1882) висміюється цісарський поліцейсько-судовий чиновник Броніслав де Похвальський, аморальний тип без честі і совісті, дрібний хабарник і лицемір. Такі ж і його підлеглі – секретар Чорнило і десятник Гаврило. Письменник зображує представників цісарської влади на Буковині як крутіїв і людиноненависників.
Краща частина спадщини поета, прозаїка і драматурга С. Воробкевича, досить велика за обсягом, посіла помітне місце в літературному процесі на західноукраїнських землях у другій половині минулого століття і мала неабияке громадсько-культурне і естетичне значення.
Твори С. Воробкевича, сповнені любові до українського народу й ненависті до гнобителів, впливали на свідомість сучасників, сприяли пробудженню в них почуття людської і громадянської гідності, його позитивні герої – це переважно представники трудящого селянства, експлуатованого і принижуваного австрійськими властями, капіталістами, боярами, корчмарями та сільськими дуками, письменник звертався і до життя інших народів, його симпатії завжди були на боці тих, хто боровся проти соціального і національного гніту.
С. Воробкевич не обмежувався буковинською тематикою. У своїх творах пропагував ідеї братерської єдності з усім українським народом, підносив мрію про добро, справедливість і світлу днину на рідній землі.
Примітки
Подається за виданням: Воробкевич С. Твори. – Ужгород: Карпати, 1986 р., с. 20 – 21.