Євнухи доктрини
Дмитро Донцов
Гриць Грекул:
…Большевики большевиками, і ми, соціалісти, не є їх прихильниками. Але ще менш ніж їх, розумію я вашу доктрину. Замість ясної програми, замість ідеї поступу – глупий фанатизм і…
Єретик
Я скінчу за вас: замість доброти, погідності, толеранції до відмінних поглядів – релігія основана на догматах ненависті… Замість щиро-людського соціалізму, опертого на щиро-гуманнім вихованні народних мас на поступі і загальнім розповсюдженю освіти й науки – шовінізм.
Гр. Грекул
Се звідки?
Єретик
Се з вашого патрона, з людини майже геніальної, але який в передмові до книжки, звідки я беру сі слова, написав – Sei ein Mann und folge mir nicht nach.
Гр. Грекул
А, Франко! Але ми уважаємо, що і тепер мусимо за ним іти так само, як і за Драгомановим.
Єретик
Очевидно, бо і Драгоманів писав, що муситься йти «під більш людяним прапором, аніж прапором релігійного і національного фанатизму». Лише під тим прапором нічого з комунізмом не вдієте.
Гр. Грекул
Може під стягом сліпого отаманською романтизму?
Єретик
Лишім отаманів на боці і їх романтику. Чи ви читали колись Ювенала?
Гр. Грекул
?
Єретик
Сатирика римського. Отже в того Ювенала є блискуча сатира на «грекулів», отих представників поконаної й збезчещеної колишньої Еллади, вони сунули до Риму, оті «пройдисвіти, виблювані до Риму вітром зі Сходу», оті нікчемні «комедіанти», підлизайки й ошуканці, для яких «нема нічого святого» крім гроша, які задля нього «виконують найпідліші заняття» – граматика, ритора чи магіка, одним словом універсальної людини. Ювенал, закоханий в стародавній еллінській культурі, картає отих грекулів, як «ахайську галайстру» [Satires de Juvenal, satire III Rome].
Гр. Грекул
І що ж то має до речі?
Єретик
Чи можна в тім портреті пізнати нащадків Гомерових героїв? Се був той самий народ, та сама мова лишилась йому, та сама територія, та сама висока освіта. А тимчасом народ Ахіллів і Демосфенів, який з погордою дивився на чужинців як на «варварів», зробився «ахайською галайстрою» без сорому і честі, якої потрясаючий образ дала нам в «Оргії» Леся Українка. І то власне в міру занику «шовінізму», в міру поступу «виховання народних мас» і «духа толеранції»… до варварів. Щось відлетіло з душі тих людей, що робило їх народом.
Гр. Грекул
Задалекі се часи. І чужі для нас.
Єретик
То візьмім ближчі і рідніші. Бо такими «грекулами» зробилися і ми за цариці Катерини. Пригадуєте, що писав Рум’янцев з України про «ту невеличку жменьку людей», яка інакше про себе не говорила, як «що вони відмінні на цілім світі люди, що нема їх сильніше, нема їх відважніше, нема їх розумніше; що ніде нема нічого доброго, нічого корисного, нічого дійсно свобідного, щоб їм придатися могло та що все, що в них є – то ліпше від усього».
Гр. Грекул
Не новина, що ваші ідеали сягають аж у XVIII вік, що вам більше до серця припали оті визискувачі народу – князі і гетьмани – аніж новітня демократія.
Єретик
Не в тім річ. Річ в засадничім наставленні якогось (все одно якого) класу. Поки на Україні тон надавала ота «жменька», яка ставилася до Рум’янцева і Катерини як до варварів, доти й Україна була. Як же ж на ній зачали надавати тон Феофани Прокоповичі, ті, що замість себе, мудрішим уважали Петра і йому панегірики писали, а сонце бачили не в Київі, а в Москві (як грекули в Римі); як тільки опанував Україну отой «дух толеранції» до відмінних думок, систем, ідеалів – перестала Україна бути. Отоді і стали ми з «народу малоросійського», як нас ще величати мусив Петро – «черкасішками» – новітними «грекулами»…
Гр. Грекул
Певно, XVIII вік трохи до нас ближче, ніж вік Ювенала, але ж в XX віці пропагувати ідеали тої обскурної доби! Чи ви заперечите, ще за той час людськість таки зробила великий крок на шляху поступу?
Єретик
Дуже, від Цезаря до Мусоліні, від Катіліни до Леніна, від Парацельса до Цайляйса і від Герострата до Зіновьєва… Підставові рушії людських вчинків – лишилися ті самі. А коли ви так далеко відійшли від XVIII в. – то ось вам ХХ-ий. Є знаний швед Кіеллен, і я ніколи не покину цитувати його слова, що найліпше відносяться до нашої теми: що протиставиш большевизмові? Той швед писав:
«Національність в першій мірі має суб’єктивний бік. Се волевий і тепловий елемент, який може підноситися до температури трясці, але й спадати нижче зера. В останнім випадку не вистануть нації об’єктивні передумови, щоб здобути від історії признання своїх домагань… В тім лежить м. і. точка тягару проблеми України» [R. Kjellen Die politischen Probleme des Weltkrieges].
Отже «розповсюджуйте освіту», прищеплюйте українським масам під большевиками «щиро-гуманне виховання», рішатиме не те, а ступінь отого «теплового елементу», який ви плутаєте з «фанатизмом» і якого не зносять соціалісти.
Гр. Грекул
Не чув, щоби большевики покладали на сей міфічний «тепловий елемент» велику вагу. Вони пропагують свою науку. Отже й їм треба протиставити свою власну, але теж науку.
Єретик
Большевики пропагують науку? Свій символ віри пропагують вони, той «волевий елемент», що стараються підтримати в стані перманентної гарячки у себе, знижуючи його в нас нижче зера. Шевченкову гарячку, яка стрясла Україною в 1917 р., проголошено станом хоробливим, якому вони зарадили – упустом крові. Москалі кладуть страшний натиск як раз на той момент «почування», на момент «тепловий», «волевий». В нім чують вони більшу небезпеку, аніж у всіх ваших «знанні» чи «освіті» чи там «програмах», які вони приймуть всякі – «вплоть до отделения» і «українізації».
Гр. Грекул
То ви гадаєте, що якраз отсим перемогли нас большевики?
Єретик
Авжеж нічим іншим.
Гр. Грекул
А я гадав, не треба шукати в тій перемозі якихсь містичних причин, а чисто розумових. Большевицька партія видвигнула два дуже популярні кличі: негайного мира і розділу поміщицьких земель. Ясно, що з тими кличами та при своїй рішучості вона мусила мати успіх.
Єретик
Коли ті кличі були такі «ясні», коли вони ворожили певний успіх, чому ж їх не висунули українці, як напр. негайного мира? Чому другий клич – розділу земель – хоч і видвигнули, але «успіху» він не приніс? Не в «кличах» діло, а в «рішучості», з якою вони свої «кличі» боронили, а якої бракло нам. Знову приходимо до чуттєвого моменту, про який проти волі і ви згадали.
А кличі… Що кличі? Ви думаєте, для тих кличів ішли большевики на Україну? Його царської величності полковник (а пізніше червоний комісар) Антонов-Овсеєнко писав, що український рух «міг цілком відтяти нас від Кавказу і бакінської нафти, позбавивши совітський центр також і вугля з Донбасу, марганцю і хліба України». Ось були ті реальні інтереси, які допровадили до «температури гарячки» національне почування большевиків і пхнули їх на Україну в 1917 р. Кличі ні при чім – раз тим «кличем» був поділ поміщицьких земель на власність, другий раз – колективізація, раз – «единая неделимая», другий раз – «самостійна Україна», а в обох випадках централізм, в обох випадках – вугіль і хліб: джерело патріотичного ентузіазму.
Гр. Грекул
Соціалістична партія завше демаскувала большевицький імперіалізм.
Єретик
Опріч тих випадків, коли стояла за «впровадження радянської системи» на Україні… Ніщо так не свідчить про цілковите нерозуміння «грекулами» істоти большевиків, як ваша думка, що їм іде про програму та що зміняючи свою програму, зміните відношення до себе. Се два світи – світ агресивної нації і світ «черкасішек», які проти большевицької «продразвёрстки» вилізають з Марксом, якого дорогі товариші фальшиво товмачать.
В Совітах вийшла цікава книжка про національну їх політику. В нападі щирості призналися «товариші», що коли деякі (а на мою думку всі) большевики інтерпретують постанови партії в російсько-патріотичнім дусі, то се тому, що тут грають ролю «глибокі, чисто емоційні підсвідомі моменти», «під формальним одягом марксівської теорії», та що сі підсвідомі емоції лише «прикриваються лівою фразеологією» [М. Скрипник Національні перегинки. – Харків: 1930, с. 14, 26].
Про сі моменти й кажу я, і каже Кіеллен, і казав обурений Рум’янцев. І се те, чого не хочуть зрозуміти соціалісти. Ні при чім «наука» і «освіта». Люди кермуються своїми колективними інтересами (а не програмами) і – пристрастями. Ота пристрасть, та емотивність, та душевна «температура» – у большевиків перевищала о багато степенів нашу. Се й є отой «фанатизм», якого вам не зрозуміти повік, якого бракло нам і треба було виплекати в нас, протиставляючи большевицькій етиці – свою.
Гр. Грекул
Є лиш одна етика: любов до інших, але розмір сеї любові залежить від людської свідомості: тому в одних етика охоплює тільки родину, в других клас, в третих націю, в четвертих все людство.
Єретик
Чого ж ви перескакуєте просто від класу до людськості?
Гр. Грекул
Ми не перескакуємо. Треба любити і свій народ, але поруч з другим, не проти других. Треба боронити своїх прав, але переносити взаємовідносини між людьми в матеріальну площину грубої сили, негувати всякий вищий від усіх і всіх обов’язуючий вищий закон – се нечуване! Чи ви не вірите в силу врозуміння?
Єретик
Я стверджую те, що є: що не логіка править світом. Один з чільних провідників соціалізму твердив, що «зло в тому, що у большевиків застаріла давня емоція брала гору над розумовими виводами і заявами» [В. Винниченко Відродження нації]. Лиш виперсвадувати їм ті «застарілі емоції» – і вони напевно не рушили б нашого вугля… Але зло було не в тім, що у большевиків гору брали емоції над розумовими виводами, а в тім – що у нас над нашими емоціями брали гору розумові виводи («большевики як соціалісти – мусять бути нашими братами»). Зло було в тім, що у нас були слабо розвинені оті емоції. Сильні у большевиків – вони нехибно диктували їм тверду лінію політики («даёш хлеб и уголь!»), слабі у нас – вони не давали нам передертися через хащі баламутних фраз.
«Різниця в поглядах людей цілком залежить від різниці їх пристрастей, люди кермуються своїми інтересами, а ту саму акцію звуть справедливою чи несправедливою, залежно від користі, яку їм несе» [Helvetius Traité de l’esprit. Discours II, ch. 1, 3].
Яке ж тут могло бути врозумління? Коли один з видних соціалістів-революціонерів зачав угодову акцію з большевиками, то ніхто інший, як таки член вашої ж партії кпив собі з нього, що хоче «переконати, що м’ясоїди-комуністи не повинні їсти українського м’яса». Як ви їх переконаєте? Емоції… Не «зашепт[ув]ати» їх у большевиків треба було ес-ерівським бабам-шептухам, лише зміцнити подібні ж емоції в собі. Але лірики і соціалісти звуть се – «фанатизмом».
Гр. Грекул
Емоції тут ні при чім. Ми просто не мали ясної програми, яку могли би протиставити большевицькій. А щодо великої ідеї порозуміння всіх трудящих, то ся ідея нічого не терпить на тім, що її перекручують по-свойому большевики. Сеї ідеї ми й тепер не цураємося, і цілком розуміємо соціалістів-революціонерів, які не раз пробували найти шлях порозуміння з московськими большевиками, як революціонерами, щоб спільно захищати інтереси трудящого народу. Що ж, коли большевики, засліплені старим імперіалістичним шовінізмом, робили своє і рвалися покорити Україну «под нозі» Москви… Ми і тепер сидимо з братніми соціалістами в 2-ім Інтернаціоналі.
Єретик
Соціал-демократ нарікає на «застарілу давню емоцію» большевизму, ви – на «засліпленість старим імперіалізмом»… А тимчасом, коли в сім трагі-комічнім спорі і був хто засліплений, то тільки ви. Вам ті заяви і маніфести большевицькі про «самоозначення» і «українізацію» сліпили очі, затемнюючи суть спору. Ви думали, що підставою спору є непорозуміння, а тимчасом підставою були власне «емоції» (після вас, щось випадкове й усувальне), оте пристрасне бажання – як ви самі сказали – покорити ворога собі «під нозі». Вам сі емоції були чужі, ви не мали сього нехибного компасу, тому й хиталися під впливом «заяв» з права на ліво і навпаки, а не тому, що не мали «ясної програми».
Гр. Грекул
А все ж ми кажемо: треба бідним людям різних пород і всіх країв змовлятися між собою проти багачів, але так, щоб один не скривдив другого при тій спілці, як то сталося на Україні, коли москалі прийшли ніби нам допомогти вигнати панів, а загарбали Україну під свою руку.
Єретик
Лишіть ваших «бідних» на боці. Скажіть просто: ваше душевне наставлення не дозволяє вам уняти конфлікт з большевизмом, як конфлікт безкомпромісовий, отже – «врозумляймо» їх далі! Ви самі не розумієте, скільки дійсно застарілого – і зовсім не соціалістичного – філістерства стирчить в сім душевнім наставленні. В щоденнику Чикаленка оповіджені враження одного галичанина з 1914 р.:
«Почувши, як солдати (царські), вступаючи до Львова, співали українських пісень і довідавшись, що то все були українці родом, вони (оті галичани) навіть тішилися… А про обмосковлення навіть думки не припускали»…
Навіть думки не припускали, звідкіля ж би? Тішилися, коли російські вояки українських пісень співали, точнісінько, як ті соціалісти-революціонери і соціал-демократи, які тішилися з українських заяв Троцького і «навіть думки не припускали», що в большевиків чи в царату «застарілі емоції» візьмуть гору над заявами… В їх душах не було ніяких емоцій, подібних до тої царської чи большевицької – «під нозі». Були се свого роду євнухи. Тому й не розуміли ніякої безкомпромісової сили.
Гр. Грекул
Я знаю, в останні роки з’явилися такі розумники, які мало що не з заздрістю поглядають в бік московської чрезвичайки, лають українську м’якість, вбачаючи в ній причину всіх лих. Але з їх романтизму нічого не вийде. Бо немає для сього грунту в моралі та психіці нашого народу. Від часів Драгоманова нашим дороговказом є «чиста справа потребує чистих рук». Можемо перемогти лише моральною вищістю, двері на шлях поступу відкриває людський розум, не пристрасть, не плекання звірячого початку, лише його знищення. На сій засаді стоїть цілий західноєвропейський соціалізм, і я…
Єретик
Тільки, ради Бога, лишіть Європу в спокою. Ми повинні жити «розумом», не «пристрастю», не «інстинктом»? Європа думає інакше. Вікгем Стід, європеєць і то ніякий «фанатик» ані «фашіст», навпаки великий свободолюбець і ліберал, майже соціаліст, каже з приводу промови Остіна Чемберлена в Лізі Націй:
«В його промові дійсно була укрита велика думка, яку одначе зрозуміти міг тільки англієць. Лише англійці вміють читати слова, виписані великими буквами і невидимим атраментом на скелях Доверу: «думати не вільно, думка фальшує факти». А один німець – «по кількалітнім перебуванню в Англії прийшов до висновку, що дев’ять десятих пересічної англійської думки лежить поза границями свідомості… Границі підсвідомого, або напівсвідомого розумування, границі динамічних інстинктових рухів у англійця далеко ширші» [Dziennik Lwowski, 15 – 16 VI 1928].
Гр. Грекул
Що то має до речі?
Єретик
То, що покликуйтеся на Драгоманова чи кого, але Європі дайте спокій. Англійська думка лежить «поза границями свідомості», і тому вона інстинктовна, напівсвідома, велика і, як та імперія, непохитна. В битві під Копенгагеном, де Нельсон командував частиною британського флоту, наступив момент дуже критичний для останньої. Стративши надію на перемогу, начальник британської ескадри вивісив сигнал відступати. Коли ад’ютант Нельсона вказав йому на сигнал, одноокий герой Трафальгара відповів: «Маю лише одно око, отже маю часом право бути сліпим», а тоді приклавши далековид до сліпого ока, сказав: «я не бачу сигналу» і продовжав битву аж доки не знищив данського флоту… [The life of Nelson, by R. Southey].
Для Нельсона «фактом» був сей данський флот, який треба було знищити, як передтим іспансько-французький, і тому він не думав над сигналом і не хотів його бачити, бо – «думка фальшує факти»… Підсвідома думка подиктувала йому його чин, як большевикам їх глибокі емоційні, підсвідомі моменти їх психіки (невирозумована любов до своєї нації) подиктували оте їх – «під нозі», їх основну догматичну «думку», що лише прикривалася теоріями…
Ваша ж «ясна» думка (що «большевики ж інтернаціоналісти»!) «фальшувала факт» – їхнього крайнього і безцеремоніального націоналізму, не позволяючи ані їх зрозуміти, ані їх поборювати. Так само як інших соціалістів, що уважають вас, своїх «товаришів» і цілий наш народ – за плебс. Ваш хвалений «розум»! Коли б ви менше його мали, а більше тої «підсвідомої думки», «емоції», «догматізму» чи «фанатизму», чи просто віри і особистої гідності…
Гр. Грекул
Анекдотами такі проблеми не розв’язуються…
Єретик
А, вибачте, я забув, що маю перед собою, хоч соціяліста, та все ж таки земляка, який не знає, що твори найліпших європейських соціологів пересипані отакими «анекдотами». Але – коли для вас «поважність» є символом науковості то візьму «з іншої бочки». Думка Кольріджа:
«Віра підносить душу не лиш над почуваннями і річами пізнавальними, але й над самим розумом. Розум направляє помилки, іноді спричинювані органами чувства, а надприродна віра направляє помилки природного розуму» [Aids to reflection by S. T. Coleridge].
Щодо ролі підсвідомого, я згоджуюся з Кольріджом і з Бергсоном, хоч Паппіні й не любить його…
Гр. Грекул
Се вже аж так мудро, що я не розумію.
Єретик
Я теж спершу не розумів, але трохи подумавши, я мабуть вхопив суть слів Кольріджа. Наші органи чувств іноді дурять нас, представляючи напр. ніби переломленою палицю, опущену у воду або паралельні рейки залізничі – перетятими взаїмно. Але розум направляє сю помилку. Так самісінько ота «віра», «чуття», ота «емоція» повинні би були нам підказати, що большевицькі чи інших соціалістів декламації про «братерство народів» та «інтернаціоналізм» – є оманою нашого хирлявого розуму, що за ними (така вже природа!) криється їх вічне – «під нозі»!
В сім випадку ваша заблукана думка «фальшувала факти», яких пізнати (властиво вичути) могли лиш несхоровані душі, яких «температура» не обнизилася до зера. Се прекрасно розуміли комуністи і тому – в хвилини щирості – вони залишають свою звичайну матеріалістичну фразеологію, послугуючись чисто «ідеалістичною», як той Затонський, що метою своєї політики на Україні поклав – «залізти в душу» нашого селянина. Власне «залізти в душу», зломити її, вирвати їй підсвідомі її очі або вложити на них московські окуляри. Бо поки в нім жила ота «душа» («емоція»), інстинктова ворожнеча до чужої мудрості, бажання, аби «і мудрість би була своя», доти безсила була в нас всяка політграмота. Ви ж хочете напхати наші голови мудростями чужинців.
Гр. Грекул
Не перечу, психологія вміє навести різні біологічні користі, які дає людині гнів і ненависть, се один з голосів інстинкту самозбереження, він збільшує наші відпорні сили, перестерігає перед небезпекою…
Єретик
Но, нарешті.
Гр. Грекул
Але ненависть в людськім співжитті – ненависть особливо між трудящими – веде лиш до руїни. Не вільно того культивувати!
Єретик
Але вільно культивувати ненависть між класами? Чи не бачите, що може якраз ся ваша соціалістична ненависть спричинила тріумф большевизму?
Гр. Грекул
Коли соціалісти впали в боротьбі з большевизмом, то се не вина їх взнеслої доктрини, не вина тих, які, борючися за свою країну, не занедбували ні одної нагоди – полагодити спір мирно. Се їм закидаєте?
Єретик
Що іншого. К. Устиянович оповідає про одного ірландця, з яким розговорився у Відні. Оповідав той про свій острів і про Англію і
«свою гнівну річ (мову) переривав англійськими… прокльонами і фразами і така лють скакала з його очей, що мені і чудно і лячно, було дивитися на нього» [Устиянович К. Раєвський і рос. панславізм. – Львів: 1884].
Отже той ірландець. А потім оповідає Устиянович про своїх земляків у Київі: йому теж чудно стає, але від чого іншого, від того, як їх можуть обвинувачувати в сепаратизмі? «Вони ж всі горіли для слави і честі Росії», як і тепер горять многі з них. В першім випадку «лють скакала з очей» розмовника, в другім – з їх очей скаче любов до Росії: до її культури й розмаху, до опери й до «ліхачів», до ікри і до «народа-богоносця» і до його «матерщини», до «висококультурної інтелігенції» і до обломовщини, до фільмів і до «тройки», до російського соціалізму і до московської лазні, до Толстого і до «монопольки», до російської порнографії і Леніна чи Еренбурга…
Шевченка можете у нас лаяти як хочете («пора скінчити з культом Шевченка»), але посмійте не стати на коліна перед Толстим – і ціла преса від комуністичної до католицької і соціалістичної – проклене вас… Якась патологічна любов кріпака до пана. Розумієте тепер вагу того «підсвідомого», що жило в ірландці Устияновича, в наших предках часів Рум’янцева, а що вмерло пізніше в нащадках? Уявляю собі, що коли б Гарібальді так «горів для слави і честі» Австрії, як наші Грекулі для слави Росії, інакшеб побігла історія Італії.
Гр. Грекул
Чи багато осягли большевики своєю нетолеранцією, що свою думку буйно ставляли вище від думок інших? Думки накидуються доказами, не силою!
Єретик
Що большевики осягнули? На Україні в кожнім разі більше від нас. Що ж до соціалістів, то самі ваші «ес-ери» каялися:
«Ми не здійсняли того, чого самі хотіли, а робили те, що нам нашіптували то в одно, то в друге вухо… Ми занадто поступалися своїми думками і ніколи твердо не переводили їх в життя… Бо ми вірили московським комуністам, що вони справжні інтернаціоналісти» [Коберський К. Українське народництво].
Гр. Грекул
Певно, що соціалісти не раз помилялися, але не щодо їх програми, тільки щодо їх тактики.
Єретик
Причім тут «програма» чи «тактика»! Та ж вони так часто зміняли гасло «демократичної республіки» на «радянську систему», автономію на самостійність, самостійність на федерацію. Не в тім річ. Коли хтось не робить того, що «хоче», а те, що йому «нашіптують», се значить, що він властиво не знає, чого хоче, або не знає, чого має хотіти… Знову отже той брак «теплового, волевого моменту», про який говорить Кіеллен, а не якась там «програма» чи «тактика». Коли вони не вміли «твердо» переводити в життя своїх думок, то власне тому, що не мали в собі отої «твердості», якою «лякав» ірландець Устияновича. А коли «вірили» московським комуністам, то се значить, що не мали в своїй душі віри… Тут ходить власне о ту душу, ту «емоцію» (як ви кажете «фанатизм»), якого браку не заступити ніякими програмами і тактиками…
Гр. Грекул
О, так, ті емоції! Ми знаємо, до чого вони доводять. Якраз їх бачимо напр. у Винниченка. Для нього – головне бути «чесним з собою», робити те, що йому підказує внутрішний імпульс, отой вогонь чуття, що палить забобони і… дозволяє людині робити і дивитися нині цілком інакше як вчора…
Єретик
Се не «вогонь», се істерія. Ви мабуть бачили в кіиі драми, де жінка з ненависті заміряється кинжалом на «героя», аби все скінчилося «гепіендівським» поцілунком. Вибухи гніву такої істерички (чи істерика) – се хвилева образа закоханого в «славі і честі» Росії. Так було у вашім випадку. Не треба плутати «настроєвості» (кожної хвилини іншої) з виразно детермінованим і глибоким почуванням…
Гр. Грекул
Не хочу сходити на сей слизький грунт. Гадаю лиш, що ваша доктрина перегинає палицю в другий бік, кидається з одної крайності в другу. Коли під тою емотивністю розуміти гарячу любов до свого, то гадаю з вами не сперечатимуться ні соціалісти, ні католики, ні монархісти. А любов не йде в парі з ненавистю. Липинський казав: «Горіння буває двояке, від ненависті і від любові. Перше руйнує, друге будує. Державу українську може здійснити наша любов до неї, а не ненависть до її ворогів». Хоч соціаліст, підписуюся під сим. Ніколи не здобудемо свого, коли ставимося з погордою до чужих і до їх культури… Ся ненависть се не європейське, се азіатське почуття.
Єретик
Щодо Європи, повторяю, дайте їй спокій, бо її ви не знаєте… Секта фарисеїв, що пропагують «любов», існує й на заході, але там їй дають належну відправу. Є там славнозвісний В. Маргеріт – ненависник «ненависті» і адоратор совітської Росії. В своїй книзі накинувся на Клемансо з лайкою, і хто ж взяв «тигра» в оборону? Ліберально-космополітичний «Берлінер Тагблят», а те, що він писав, варта послухати вам:
«Певно, боронити Клемансо ні один німець не має особливих причин (читаємо в часописі), але все ж таки він був ein Kerl», був «ненависник, але се промовляє може проти досконалості його істоти, але не проти глибини його культури, ані його мудрості… І Бісмарк вмів же ж глибоко ненавидіти. Про се свідчать його слова: «сьогодня цілу ніч я ненавидів»! Але той, хто назвав би Бісмарка штукарем, був би туманом. Маргеріт зве Клемансо штукарем, се вже ресентімент, мудрістю се не є» [Berliner Tagblatt, 1932, Nr. 122]…
Скількиж то у нас таких «туманів» і фарисеїв, що виставляють свою чеснотливість і кидають анафему на «ненависників»…
Гр. Грекул
Роль Бісмарка була скорше шкідлива для трудящого народу та й для Німеччини. Що лишилося з його діла?
Єретик
Дайте спокій тому «трудящому народові». А коли з діла Бісмарка нічого не лишилося, то маєте другого, з якого діла щось лишилося – отого таки Жоржа Клемансо. Се було під час нещасливої виправи архикнязя Максиміліана до Мексики на цісаря. Одна дама писала з тої нагоди до Клемансо, агітуючи за князем. Відповідь звучала:
«Скажу вам одну річ: всі цісарі, архикнязі і князі є великі, великодушні і чудові. Але я їх ненавиджу до глибини душі, як їх колись ненавиділи, в 1793 р., ще тоді як сього недотепу Людвіка XVI називали проклятим тираном. Між нами і тими людьми війна на смерть» [Daniel Halevy Courrier de Paris].
Що за безодня відрази, яка навіть не знижується до аргументації! Подібні почування плекав Клемансо і до німців, і се дало йому змогу, коли вже всім опадали руки…
Гр. Грекул
… Зробити Версаль?
Єретик
Ні, відбити чужинецьку інвазію. І коли б душа тої людини була сформована як ваших соціалістичних і інших фарисеїв від любові і братерства, німці диктували би свою волю в Версалі, як москалі в Києві. Німці розуміли свого «ненависника» Бісмарка, французи свого, власне тому, що вони так само, як і тамті, вміли «відчувати до глибини душі», чого наші фарисеї не потраплять, так само як не потраплять і любити, бо – ненависть і любов йдуть в парі.
Гр. Грекул
О, се було б цікаво, намалювати Клемансо апостолом любові!
Єретик
Но апостолом «щиро-гуманної», беззубої любові до «бідної неньки-сиротини» у вашім дусі, він не був. «Коли він любив щось – пише той самий автор, – то се було право, любив не надію, а чин і боротьбу». Для сторонників розводненого соціалізму з його стовпами – «милосердям» та «надією» – саме слово право є чимсь незрозумілим. Але крім права, любив він ще й Францію і свою Вандею, яка найдовше ставляла опір Цезареві і революції. І в промовах він умів знаходити найчуліші, але мужеські і огнисті слова відданості і адорації для тої землі. Холодно-нудними видаються в порівнянні з закоханими словами того «ненависника», щиро-пестливі і ніжно-чутливі поезії наших трамтадратів від «любові до меншого брата».
Ненависть і любов йдуть в парі – яка перша, така і друга: велика або дрібна. Там ненависть до безправства і несправедливості, тут – до осіб і конкуренційних клік… Не поборіть про одне чи про друге, говоріть про загальну «температуру душі». Мабуть ніхто не горів таким пекельним гнівом до Москви, як Шевченко. Як раз тому ніхто не може дорівнювати йому в любові до його країни.
Гр. Грекул
Я ще можу зрозуміти таку пропаганду в устах большевиків, але ж ви, мабуть, визнаєте церкву та її науку?
Єретик
Що до релігії, я найкраще вам навів би погляд на сю справу Макіавеллі (здалося б нам його вивчити на пам’ять): у відірізненні від поганської віри, наша, каже він, «бачить вище благо у відреченні від життя, а коли й бажає нам сили, то не на подвиги, а на терпіння. Ся нова наука, мабуть, знесилила світ і віддала його на поталу поганцям».
Гр. Грекул
Забавно! То ви вже як гітлерівці до Вотана, готові перейти до культу Перуна?
Єретик
Я ще не скінчив. Макіявель лишився християнином, але сторонником церкви, якою вона пізніше стала.
«Але коли світ розніжився, – каже він, – коли небесні надії знесилили людей, то се без сумніву вина самих людей (отже не релігії!), які товмачать нашу релігію в інтересах лінивства, а не чесноти… Се фальшиве товмачення є саме причиною, чому народи тепер менше люблять свободу, аніж давніше» [М. Макіавеллі Міркування про перші три книги Т. Лівія, кн. 2, розд. 2].
Гр. Грекул
Отже її треба товмачити в дусі поганства?
Єретик
Ні, в дусі апостола Павла, який вивів нашу віру з жидів на грунт римський, перевів з Орієнту до Окциденту, перепровадив окциденталізацію віри, зродженої на сході. Коли б православне духовенство на Україні і в Росії було виховане в дусі тої релігії, воно б здобулося на щось інше, аніж визнавати большевиків і «живу церкву», або мовчазне мучеництво. Воно навчало б вірних, як той великий слуга католицької церкви: «Наші уста, очищені вогнем християнського милосердя, не вимовлять слів ненависті», але – «як хочете ви любити порядок, не ненавидячи непорядок?»
Як бачите, до нічого є слова Липинського про «двояке горіння». Не двояке воно, одиноке. Пристрасть є utiles virtuti, коли йде про такі речі як «право, честь, мир, свобода», які отой слуга церкви називає чимсь, «що не дасться ні зважити, ні злічити, ні купити» [Un Ereque defenceur de la Cite – Lettres de S. E. le Cardinal Mercier], коротко – «інпондерабіліями», що як почують про них різні кретини в нас, аж за животи від сміху беруться.
Гр. Грекул
Лишіть вашу теологію, хоч мушу признати, що коли католики кплять з отої містики, то скорше розумію їх, як вас. Тверджу, що двигуном поступу не є пристрасть, лише розум. Пристрасть лише заводить на манівці, не піддана контролі розуму. В політиці се є – ясність програми і тактики.
Єретик
Що є програма? В споминах писав Бісмарк…
Гр. Грекул
Знова Бісмарк…
Єретик
Так… До речі, він теж не був лише «ненависник». По 1871 р. він ночами не спав, передбачаючи 1914 р., або як казав – «змору коаліції». Чи йому сон зганяла ненависть до інших, чи любов до свого краю? Наші апостоли любові сього не зрозуміли б, бо ненавидять лише з особистих мотивів, а безсонні ночі мають хіба, коли живіт болить… Отже в споминах писав Бісмарк, що найбільшу перешкоду для свого діла об’єднання Німеччини бачив в партікуляризмі династій і тому в райхстагу, опертім на загальнім виборчім праві (отже на демократії) – шукав коректива проти центрофугальних сил династій…
Чи ним кермував «розум» у вашім сенсі – в сенсі вірності монархічній програмі? Ні, він мав лише одну пасію з’єднати Німеччину і зломити її відосередкові сили, а як – чи монархізмом, чи демократізмом, (якою «програмою»), йому було все одно. Точнісінько, як большевикам ішло не про совіти, чи установчі збори, лише про захоплення влади. Коли б їм удалося ті збори наперед відповідно спрепарувати і кермувати ними, як скажім, кермували вони совітами, а якобінці кермували конвентом, – вони б затримали «демократичну» засаду установчих зборів і парламентаризм…
Вони, як і Бісмарк, були принципіалістами від пристрасті, не від розумової програм и. Ще ясніше се виступає у відношенні большевицької Москви до нас: «покорити під нозі», як ви самі сказали, се не є аргумент розуму, не розумова програма, се мотив, якого джерелом є емоція. Емоція панувати плюс самодурство поміщика. Щедрін описує такого самодура: «Ванька! Я шах персидский! – Шах персидский-с! – Ан врёш, я турецкий султан! – Турецкий султан-с»! Віками ніхто їм не смів перечити, чи дивно, що се обернулося в них в звичку?
Такі й большевики: «Ми визволителі трудящих!» – «Так точно-с», – відповідали хором соціалісти. «Свободу ми тобі принесли, сучий ти сину!» – «Свободу-с!» – відповідали Христюки, Винниченки, Голубовичі, Лизанівські і Лозинські… Щедрін казав про росіян: «Ми визнаємо за правду тільки ту правду, яка б’є нас по лобі». От, щоб так свою правду виаргументувати большевикам, про се соціалісти не думали. Розумові програми – річ другорядна, першорядна се душевна сила, яка дає людям змогу сі програми застосовувати… А вона є чуттєвого характеру.
Гр. Грекул
Але ж комунізм опертий всеціло на раціоналізмі!
Єретик
Для того, хто вірить словам і глибше не дивиться.
«За матеріалістичною і соціалістичною інтерпретацією історії К. Маркса палахтить полум’я апокаліптичного видива… Його революціонізм се новочасна версія Дня Господня, коли багаті і можні землі впадуть, а бідні й видідичені запанують у відродженім світі… Мимо свого атеїзму концепція Маркса релігійна. За тим соціальним рухом криється релігійний імпульс, хоч і спирається він на «раціональних» законах історії» [Progress and religion, an historical enquiry by Chr. Dawson. – Lonon, 1931, с. 229 і слід.].
Ціла концепція Маркса у високій мірі суб’єктівістична, «ідеалістична», сказали би большевики. Я не знаю іншої течії, яка таку вагу клала б саме на людську активність і власне sic volo, яка не ігнорувала би так законів історії, яка так не випливала б з підсвідомих настроїв, як марксизм і большевизм! В їх агресівності, насильництві. непримиримості, догматизмі, непомильності, універсальності – чи не бачите ви класичного прикладу чисто містичної ментальності? Ніякими аргументами ви їх не зіб’єте. Містику заб’є лиш містика. Але ваші порожні душі лякаються її як чорт ладану.
Гр. Грекул
Досить, що її маєте ви. Бо якраз се вони закидають вам.
Єретик
Аякже! «Нові шляхи» обурювалися за пригадку Сірка, такого негуманного у відношенню до потурчених перевертнів, З. Україна заводила про мій «суб’єктівізм», а «Пролетарська правда» з себе виходить на пропаганду «розтлілої ненавистю психіки» в антибольшевицьких поезіях Маланюка. Не правда, як таке «моральне» обурення мило звучить в устах оборонців Чека? І вже сам той факт доводить, що з тим «моральним» обуренням (не лише большевиків) щось не теє… Якісь інші причини того «обурення» мусять бути. Все те Кальвіни, які протестують проти інквізіції, щоби спалити Сервета.
Гр. Грекул
Що мають спільного большевики з соціалістами?
Єретик
Дещо. Але ось вам другий приклад. Недавно «Роботнік» виступив проти «світа, затроєного ядом ненависті», в якім «жиди ненавидять католиків, католики жидів» і одні народи інші. І відразу ж йому відповів жидівський «Наш пшегльонд», що треба «розрізняти між шовіністичною ненавистю і обороною шляхетних людей перед тою ненавистю», бо «жиди лише протестують проти тих, які їх переслідують» [Nasz przegląd, 14 VII 1932]… Ті ж Кальвіни!
Світ не зміняється. Скрізь на справедливість і несправедливість глядять крізь призму власних інтересів і емоцій. Можна їх осуджувати, коли вони – як в большевиків – брутально й цинічно нагинають найвзнесліші кличі людства до інтересів, в найліпшім разі – одної нації, в найгіршім – кліки. Але негувати як згубний – той «тепловий і волевий момент», що є мотором всього, – абсурд…
Коли большевизм прийшов на Україну під прапором нищення всього не свого – абсурдом було гнобити той психічний антидотум, який нуртував вже в нашій психіці і який грунтовно витереблювала соціалістична пропаганда порозуміння з «братнім російським пролетаріатом» під «більш людяним прапором, аніж релігійний і національний шовінізм»…
Гр. Грекул
Критика легка. Але як смієте ви забувати ту величезну організаційну працю соціалістів на Україні, під час трагічних 1917 – 1920 років, яка з’єднала під своїм стягом міліонові маси, яка дала їм програму, яка просвітила їх?
Єретик
Не вистачило би годин, аби дискутувати на тему, що соціалісти тоді дали, а чого не дали. Але сама ваша фраза підсовує мені відповідь: їх згубив механічний погляд на світ. Придумати якнайкращі форми організації, об’єднати якнайбільше число, пізнати куди йде поступ і навчати сього маси, видумати найкращу програму і т. п. – вчити сю масу, що не вільно бути нетолерантним до поглядів інших; що ті, проти кого ми організуємося (большевики) – є лише збаламучені визнавці спільної, єдиної етики; що нашу «найкращу» програму ми змінимо, коли нас переконають, що друга є ще краща, і в усім прислухатися не до свого голосу, а до голосу змінливої маси, – не «осліпити» її вірою в слушність своєї справи, а переконувати большевиків, щоб не «ставили своїх застарілих емоцій над своїми шляхетними заявами», чи се значить внести багато творчого у великий історичний процес?.. А зрештою, як могли думати інакше ті, які – і перед 1917 р. – «горіли для слави і честі Росії»?
Гр. Грекул
Значить ви негуєте цілу повну самопосвяти, велику працю наддніпрянської інтелігенції перед війною в Просвітах, в перших київських і харківських часописах українських, в кооперації, в царських Думах, оту, яку з таким пафосом описують в споминах Чикаленко, Приходько і інші?
Єретик
Не негую і не негував, бо й сам в ній участь брав. Божевільним був би той, хтоб не старався використати всі можливості для такої праці. І большевики йшли до царської Думи і цареві присягали, не стративши своєї політичної й марксівської невинності, і вони – як і ми – мали легальну пресу, в якій очевидно доводилося писати іншим тоном. І навіть під драконським законом большевизму, – вітаю всякий оклик протесту, всяку можливу – дійсно для нації корисну працю (можливості для того стають чимраз меншими там). Але – коли київська «Рада» висловлювала свій жаль, що Столипін «несвідомо» прислужився «до гальмування цілком культурно-національного руху одної з галузок руського народу, народу українського, що брав і хоче надалі брати участь в загальнодержавнім житті Росії для спільного блага всіх народів, які живуть під крилами двохголового орла», – то ся робота була високо шкідлива, бо не прояснювала національну свідомість, лише її затемнювала. Коли 1917 рік і упадок царату – збудили Україну, то отакі статті її «присипляли»…
Гр. Грекул
Може й обходи Шевченківські «присипляли»?
Єретик
Один з таких обходів описує Чикаленко в Щоденнику: один професор виголосив промову про Шевченка, «який являється символом національного відродження українців, які хотять жити в злагоді з братами-москалями. Потім почалися, звичайно, нудно-солодкі промови про Шевченка, про «неньку Україну», «безталанну си ротину» і т. п. От такі обходи і такі статті, як в «Раді», ніякої нації не збудують, як не збудують її і ті статті в большевицькій пресі надворних українських одописців про Леніна і партію, що вщеплюють в нас російський патріотізм.
В своїх спогадах писав Штреземан під датою 29 квітня 1924 р.: «остаточно рішає все політика сили, але коли нема сили, можна також поборювати ідеєю». Певно, що наші земляки на Україні мали ще менше сили супроти Росії, аніж Штреземан супроти Франції, але – чи таке ясне розуміння пружин політики знайдете ви в споминах наших наддніпрянських цінцінатів? Навпаки, в різних «Відродженнях нації» писали вони, що «ніколи не думали», що їм в спорі з Керенським чи з Леніним – доведеться апелювати до аргументу сили. А перед 1917 «ми тоді найщиріше були переконані, що ренегати (Савенки і інші російські націоналісти з «малоросів», чщо кричали про небезпеку мазепинства – Д. Д.), кричать так собі, що ні їм, ні московському пануванню на Україні наш скромний рух не загрожує»… Не в «просвітянській» роботі було зло, а в психиці малоросійській, яка о цілі десятки літ відстала від імманентних цілей руху, і яка божевільним уважала кождого, хто дивився на річи тверезіше.
Гр. Грекул
І се робили соціалісти?
Єретик
Ще як! Скільки то разів чи то в київськім «Дзвоні» чи де, чи в «Украинской жизни» картали мене за сіяння ворожнечі до російської демократії та впевняли, що мої погляди «не мають, на щастя, ніякого успіху серед нашого громадянства» і що мною вказаним шляхом «українська демократія не піде»… І ви думаєте, що загальний емоційний підклад нашого соціалізму під тим оглядом змінився?
Гр. Грекул
Не тільки гадаю, а навіть знаю: вистане перекарткувати те, що вони пишуть, щоб довести безглуздість того, що твердите.
Єретик
Власне я «перекартковував» і знайшов у «Вільній спілці» в 1923 р. Знаний наш гуморист, Григорий Наш питається там:
«Коли ж можливий мир України з Московщиною? Лише тоді, коли знайдеться такий московський уряд, який зречеться імперіалістичних зазіхань на Україну… Хто ж се зробить і може зробити? Тільки глибоко й щиро демократичний уряд». Ось тоді Україна буде «другом і братом Росії», бо «Україна лише Росії-другові віддасть свою любов» [Вільна спілка, Прага, 1923, зб. 2, с. 26, 75, 115]…
Мило, що?
Гр. Грекул
Щож в тих заявах вас вражає?
Єретик
Те, що тут не йде про ніякий демократизм. Спершу «другом і братом» була Росія Мілюкових для наших соціалістів, потім «віддавали вони свою любов» Керенському, а далі – большевикам, а потім знову Денікінові, а тепер знов демократії, а коли оті всі оту любов по черзі взяли і нашу «нещасну Оксану» покинули, вона знова мріє про «друга», якому б могла «віддатися»… Чи се не патологія? Власне тут ніпричім ані «глибоко-щирий» демократизм, ані «щиро-інтернаціональний» большевизм, ні програма – а почуття, емоція – непереборне бажання бути згвалченою.
О, ті люди теж кермувалися не програмами, а підсвідомим почуттям. Теж його можна підвести під большевицьку формулу – «під нозі», лише одні нас хотіли кинути під ноги, а ми простелитися на підлозі… Менше було б тої «любові», ліпше було б. Ваш, якраз ваш беззубий соціалізм, «щиро-гуманний» плекав сі емоції. В нападі безсилого шалу лаяв нас за се Куліш «скопцями», Тичина – «евнухами і кастратами», а Шевченко «льокаями». Але ви хочете сей «дух» далі в нові покоління вщеплювати вашим інтернаціоналізмом.
Гр. Грекул
Щоби так перекручувати чужі думки…
Єретик
Та не думки, чи ж ви не відчуваєте, що за нікчемна душа визирає зза тих «думок»! Знаний знавець людської душі казав, що «лише якась пристрасть (passion) може затріумфувати над іншою пристрастю». Він кпить з тих «декламаторів-моралістів», які пропонують «знищити пристрасті», бо за тим прийшла би «руїна народів», коли послухали би рад тих «моралістів». Він каже, що пристрасті, «підтримуючи вічну ферментацію в наших гадках, запліднюють в нас ті самі гадки, які, безплідні в холодних душах, були би як насіння, кинуте на камінь. Пристрасті міцно зосереджують нашу увагу на предметі наших бажань», «активність духа залежить від активності пристрастей». Большевики над нами взяли гору власне тому, що мали їх, а не тому, що були мудріші чи обачніші. А що найцікавіше, той самий Гельвецій твердить, що
«книга майбутнього відчиняється лише єдино пристрасті… Коли лише орлиний зір пристрастей проникає в темну пропасть будучини – байдужність родиться сліпою і дурною. Коли небо погідне і повітря чисте, міщух не передбачує бурі; лише заінтересоване око уважливого селянина, який з жахом бачить, як ледве помітна пара підноситься над поверхнею землі, згущується в небі, і покриває його тими темними хмарами, яких напіввідкрите лоно ось-ось виригає громи і град, що понищать його жнива» [Helvetius op. cit., Discours III, p. 7, 8].
Гр. Грекул
Дуже поетичний образ. Не вхоплю тільки зв’язку між ним і тим, про що говоримо.
Єретик
Хочу сказати, що отой ваш хвалений «розум» в душі холодній, не заплідненій «пасіями» Гельвеція є стерильний, він все хитатиметься (як в гих ес-ерів) під різними «нашептами», все не буде «твердо» хотіти і «рішучо» бажати. Думка не скристалізується, коли не дивитиметься на речі очима пристрасті. Власне в тім сугь нашого відношення до большевизму, не в «помилковості програми» чи «невдалій тактиці». Цілий ваш інтернаціоналізм, я думаю, випливає з того, що ви не любите свого, а не маєте в собі…
Гр. Грекул
Певно отого «національного духа»?
Єретик
Про мене!
Гр. Грекул
Тих духів маємо вже досить. Ми не є спіритисти і під тим оглядом, як і під багатьма іншими, тримаємося ясних вказівок Драгоманова в «Чудацьких думках». «Обрусение» – се ознака і наслідок не національного духа, а певної державно-адміністративної системи; признаючи се, «ми ставимося зразу на реальний грунт в боротьбі з тим обрусєнієм: станемо боротися з тою системою і при тому боротись безпремінно, маючи союзників, між котрими будуть і самі великоруси, бо система шкодить і їм». Ось якою програмою отворите очі трудящому людові і зміцните почуття його міжнаціональної солідарності, яку затроюють міщанські партії.
Єретик
Ну, певно. Хоч мені здається, що ліпше від большевиків ніхто не затруїв раз на все на Україні почуття «солідарності працюючих». Але ваша цитата з Драгоманова – чудова. І я кращої не найшов би. Саме через те, що ви не вірили в «духів», й шукали «союзників» в демократії, в Інтернаціоналі, в радянстві й знов у демократії, «глибокій і щирій», і все їм доводили – що їх «система» їм же ж самим шкодить.
На жаль, послуху не мали! Бо тамті мали отой «національний дух», в який ви не вірите, а який визирав з-за кожної «системи». Коли б і ви мали, опріч сухих шпаргалів, отой «національний дух», то зрозуміли би, що діло не в системі, а в геополітичних конечностях, яких виразом є той міфічний «дух»; тоді старалися б йому протиставити щось подібне своє, а не тішитися з нової еманації духа російського націоналізму, вітаючи його як збавителя у Вікторі Чернові, як гетьманці – в «хліборобській Росії», ліберали – в «демократичній» і пр… Ні, дуже хиткий є отой драгоманівський «реальний» грунт.
Гр. Грекул
Партії не є ще російським народом…
Єретик
А де ж він є? Коли ви союзничаєте з Керенським – говорите, що з російським народом. Коли з Черновим – теж те саме, і коли з большевиками – також! А коли вони, взявши любов вашу, вас зрадять – кричите, але не проти народу, а проти партій, знова шукаючи за міфічним народом. Де ж є він, той народ? Таж він не голка? Чи не краще по-мужеськи визнати те, що є і зрозуміти, що йде не про систему – яку нібито знесуть інші, кращі «великороси» – а про той «дух», за яким криються безкомпромісові реальні інтереси цілої російської нації.
Гр. Грекул
Чому безкомпромісові? Як партія інтернаціонального мира, порозуміння і співпраці, ми повинні з’ясувати…
Єретик
І засідати в однім Інтернаціоналі з ворожими російськими і іншими партіями?
Гр. Грекул
От аргумент! А хіба Китай й Японія не засідали в тім самім Союзі Народів?
Єретик
А, коли так виглядає ваша «міжнародна солідарність пролетаріату», як «солідарність» Китаю й Японії…
Гр. Грекул
Політика полягає на взаїмних уступках!
Єретик
Ваша також, але чи на взаїмних? Енгельс писав: «Ми маємо працювати над визволенням західно-європейського пролетаріату, і сій меті підпорядкувати все інше» [Aus dem litterarischen Nachlass von K. Marx, F. Engels und F. Lassal, Herausg. Fr. Mering, Bd. III, S. 77 – 78]. А большевики твердять, що мають працювати над визволенням свого пролетаріату і сій меті підпорядковують все… Тай «підпорядковують» і ще як! А наш соціалізм удавав, що те підпорядкування не є ніяке підпорядкування, що КП(б)У – се українська партія та що II Інтернаціонал дійсно ними журиться, тоді, як він стояв на становищі Енгельса, і досі на нім стоїть… Бо там дивляться на справи очима «пасії»; бо чисто розумові концепції без почувань, що зв’язані з ними, не є джерел ом чину. Ось чому інтернаціоналізм Енгельса, Дашинського і Леніна – йде в парі з шовінізмом, а ваш «інтернаціоналізм»…
Гр. Грекул
… нічого спільного з націоналізмом не має. Соціалізм є за європейську федерацію. Ми не фанатики, а демократи: як народ схоче, так і буде! Коли для його блага треба буде незалежності, ми за неї, коли федерації – ми за федерацію, чи європейську, чи східно-європейську.
Єретик
Гадаю, що коли б вам запропонували настромитися на паль, ви і тоді «розумували б»: «Що ж? Коли се піде нам на благо, сядемо», і тому ваші теорії…
Гр. Грекул
Не в теорії визнаємо ми наші програми, а на практиці. Маємо перед собою приклад демократичної Чехії. Там рух пішов строго по демократичній лінії, несучи не містичні «духи», а передовсім освіту і організацію в народні маси. Рідко де знайдете таку багату популярну літературу, як у чехів. Високопарних, «салонових» віршів в стилі «Вісника» там дійсно небагато. Тою своєю роботою чехи відродили духово раба-мужика. Такої демократії прагнемо ми і на Україні під Москвою і коли знайдемо в тім ділі союзників…
Єретик
Знов союзники! Але чи ви думаєте, що ви несете оту демократію?
Гр. Грекул
В кожнім разі говоримо про реальні речі, не про «расу», «голос крові», «предків» і т. п. абстракції, які ви обожествляєте.
Єретик
Абстракції? Уважаю, що то є найреальніші речі на світі. Натомість найбільшими абстракціями уважаю ваші «поступи», «міжнародні оолідарності», «соціалізми» і т. п. На «приклад древніх предків» покликалися завше діди наші, про «Україну» (не про «трудящий народ») говорили вони, а за ними й Шевченко. Ви відірвали ваш «трудящий народ» від предків, від минулого і від України («яка Україна? Може панська?»), а з’єднали його натомість з іншими «трудящими», поза Україною сущими, яких треба любити навіть, коли йдуть в гості. Що ви тим гостям здолаєте протиставити? Яку релігію?
Гр. Грекул
Ми проти всяких релігій. Кожна церква голосить, що тільки її віра правдива, а інші віри, то поганські. З того лиш родиться між людьми незгода і війна [Коберський К. Українське народництво, с. 123].
Єретик
Яка є батьком всіх речей, сказав Геракліт, в тім і справедливості.
Гр. Грекул
Геркаліт давно помер.
Єретик
Але живіший від вас.
Гр. Грекул
Справедливість – се порозуміння і згода!
Єретик
Так, так:
Любов, браття, що світ збавить,
Згода – доч небес свята!
Ви аж до смерті співатимете отеє ваше . Ви навіть не завважуєте, як спроневірюєтеся власному гуманізмові і вільнодумству. Давнє вільнодумство протестувало проти заковання думки. Але хіба її тепер сковують «царі й попи» (як то звучить у вашім милім жаргоні)? «Царів» хутко будуть лише в музеях показувати, а «попи»… Зрештою з ними ви вже погодилися. Та й не вони страшні тепер. Є страшніші, нові «попи» нової церкви, комуністичної, яка так гнітить думку, як ні одна інша. А ви – лиш по десятьох літах панування комунізму – пішли проти нього, та й то не всі, говорячи перед тим лиш про «дефекти механізму». Коли Лютер виповів війну Римові, то вже не оглядався. А ви – воюєте з Римом-Москвою, а все чекаєте, чи не знайдеться новий комуністичний папа, щоби віддати йому свою любов. Де у вас старе безкомпромісове наставлення давнього вільнодумства, яке ви без сенсу наслідуєте?
Гр. Грекул
Наші вчителі вчили нас до всього, навіть до свого, ставитися критично, до кожної доктрини підходити всесторонньо, не судити наосліп, і довго застановлятися, щоб пізнати де болить.
Єретик
Так, так, болить бік девятий рік, та не знаю, в котрім місці. Чи вас взагалі щось болить? Лютери і Вольтери знали, бо коли боролися з одною релігією, хотіли аби запанувала їх, «правдива». А чого ви хочете, самі мабуть гаразд не знаєте… Де ваша легенда? Стару, вільнодумну, з її молодим запалом, – згубили ви і потопили в дусі нудної «толеранції», нову, соціалістичну вкрали вам большевики. Що вам лишилося? Шевченко? Але «клерикали» консеквентніші, коли кажуть – «пора скінчити з культом Шевченка»! Консеквентніший був і Драгоманів, коли нарікав, що забагато «фанатичного засліплення» в Шевченка. Що спільного має він з вашою нудною наукою? Старі вільнодумці казали, що душа сама спасеться поза офіційною церквою чи то ІІ-го чи то III-го Інтернаціоналу і не розумієте, яку реакцію представляєте ви з вашими перестарілими фразами! Тим хочете просвітити «раба-мужика»? Зогріти його, потягнути до чогось великого? Помака зробите з нього, отого потурченого болгара, що говорив по-болгарську але – навіки був з’єднаний для віри Магомета, для чужої віри.
Гр. Грекул
Часи середновічя минули, ви забуваєте, що ми живемо в XX віці.
Єретик
Хто вам сказав, що часи середновічя минули? ІІІ-й Інтернаціонал не є середновічна установа? Канонізація жидами Шварцбарта (якій ви протиставляєте боротьбу з антисемітизмом) – се не середновіччя? Коли ви втратили всяку віру, се не значить, що світ її втратив. У вік віри і тиранії, у вік нового ісламу, большевизму – протестувати проти «зарозумілості на власну думку», проти «нетолеранціі ідейної», проти «пристрастей пекла», коли єдино в нім родяться нові плідні гадки, проти догматизму, який один здолає стримати побідний похід варварів, се значить не підготовляти новий вік гуманізму і щастя, лише торувати шлях тому ісламові, бути його мимовільним «помічником», кастратом народної душі. Затримати сю плягу соціалізм безсилий!
Гр. Грекул
Ми соціалісти, але не анархісти, не забувайте сього.
Єретик
Ви не є ні анархісти, ні соціалісти, ви філістри. Цілком певно, що нова доба, що прийде по нас, не обійдеться без міщанських чеснот (як не обходиться без них ні одна), але хто тепер ту добу хоче наблизити, мусить забити в собі міщанина і міщанство. Контракція часом влучає поза свою мету, але так завше буває з антитезою. Антитеза – се мов ріка, що виступає з берегів, але теза – в стадії її упадку – се мов висхла річка. Теперішний світ потребує абсолютної правди, яка одна може дисциплінувати і поривати, не підогрітої драгоманівщини з соусом вегетаріанського соціалізму. Коли ми тої правди не дамо, її шукатимуть у червоного Магомета. Повторяю слова Гельвеція – «над пасією затріумфує лише пасія». Хто забиває її, забиває себе самого і вашу, напівмертву, доктрину.
Гр. Грекул
Я думаю, що замість дискусії вам варто пришити табличку на лобі з написом: «Ось людина, що зійшла з розуму»! Дійсно, плести отсі нісенітниці потрафить тільки хтось, хто втратив здоровий розум.
Єретик
Бачу, що й ви здібні «ненавидіти»! А кажете, що не розумієте, що то ненависть. Тільки, що Бісмарк і Клемансо в ненависті були великі, як і в любові. Ви – в однім і другім – дрібні. Тамті – ненавиділи речі і гасла, ви – особи, яким охоче заткали б рота…
Гр. Грекул
Сі теревені треба скінчити, ані один щирий і глибокий демократ…
Єретик
Розумію, що з тим вам було б догідніше… Але – запам’ятайте, що ніде, ніколи не вели за собою суспільності ті групи, що з народу роблять «ахайську галайстру». Бо для неї завше знайдеться якийсь Рим.
ЛНВ 1932 VII
Примітки
Sei ein Mann und folge mir nicht nach – «Будь чоловіком і не йди за мною». до 2-го видання роману Й.-В. Гете «Вертер» (1775).
Ювенал (60? – 132?) – .
Рум’янцев Петро Олександрович (1725 – 1796) – російський фельдмаршал, довголітній (1760 – 1789) російський управитель Гетьманщини.
Феофан Прокопович (1681? – 1736) – , теоретик російського абсолютизму. Прославляв царя Петра 1-го в поезії «» (1709), написаної з нагоди Полтавської битви.
Катіліна Луцій Сергій (108 – 62 р. до н. е.) – Римської республіки.
Парацельс Теофраст (1493 – 1571) – славний .
Цайляйс Валентин (Valentin Zeileis, 1873 – 1939) – , якого вважали шарлатаном.
Герострат (4 ст. до н. е.) – , уславився тим, що спалив храм Артеміди в Ефесі, випередивши християн на сім століть з гаком.
Зінов’єв Григорій Овсійович (1883 – 1936) – єврей, пізніше , розстріляний іншими більшовиками.
Кіеллен Рудольф (Johan Rudolf Kjellén, 1864 – 1922) – .
Антонов-Овсеєнко Володимир Олександрович (1883 – 1938) – українець, пізніше , ворог українського народу, розстріляний іншими більшовиками (теж ворогами українського народу). Царським полковником не був, дослужився тільки до підпоручика.
Вікгем Стід (Wickham Steed, 1871 – 1956) – .
Чемберлен Остін (Joseph Austen Chamberlain, 1863 – 1937) – британський .
Довер (Dover, Дувр) – на березі протоки Па-де-Кале.
Нельсон Гораціо (Horatio Nelson, 1758 – 1805) – видатний . Д. Д. плутано переовіві події (1801) між фолатим Британії та Данії. В ході битви британський головнокомандувач Паркер віддав наказ про відступ, але Нелсон, який був його заступником (second-in-command), продовжив биту і переміг.
Трафальгарська битва (1805) сталась пізніше, і в ній .
Кольрідж Семюел Тейлор (Samuel Taylor Coleridge, 1772 – 1834) – і мислитель.
Бергсон Анрі (Henri Bergson, 1859 – 1941) – .
Паппіні Джованні (1881 – 1956) – .
Затонський Володимир Петрович (1888 – 1938) – українець, пізніше більшовик і . Розстріляний іншими більшовиками (ворогами українського народу)..
Устиянович Корнило Миколайович (1839 – 1903) – .
Еренбург Ілля Григорович (1891 – 1967) – єврей, пізніше .
Гарібальді Джузеппе (Giuseppe Garibaldi, 1807 – 1882) – .
Маргеріт Віктор (Victor Margueritte, 1866 – 1942) – .
Максиміліан (Emperador Maximiliano I de México, 1832 – 1867) – .
Щедрін (Салтиков-Щедрін) Михайло Євграфович (1836 – 1889) – російський письменник. Д. Д. цитує його нарис «» (1863).
Христюк Павло Оникійович (1890 – 1941) – український . Загинув у більшовицькому ув’язненні.
Винниченко Володимир Кирилович (1880 – 1951) – український письменник і .
Голубович Всеволод Олександрович (1885 – 1939) – український . Загинув у більшовицькому ув’язненні.
Лизанівський Іван Миколайович (1892 – 1934) – український . Загинув у більшовицькому ув’язненні.
Лозинський Михайло Михайлович (1880 – 1937) – український . Розстріляний більшовиками у Сандармоху.
Нові шляхи – (1929 – 1932).
Сірко Іван (1610? – 1680) – Запорозької Січі. Д. Д. має на увазі фантастичне оповідання з літопису С. Величка, як запорожці буцімто в 1675 році буцімто під проводом Сірка буцімто ходили в Крим і буцімто визволили невільників, і на зворотньому шляху Сірко буціто наказав перебити тих, хто не хотів повертатись в Україну.
Маланюк Євген Филимонович (1897 – 1968) – .
Кальвін Жан (Jean Calvin, 1509 – 1564) – французький .
Сервет Мігель (1511 – 1553) – і вчений. Кальвін наказав спалити Сервета, оскільки той протестував прои католицизму не так, як сам Кальвін.
Роботнік – «», польська соціалістична газета (1894 – 2003).
Наш пшегльонд – «», єврейська газета польською мовою (1923 – 1939).
Приходько – ?
Рада – (1906 – 1914).
Столипін Петро Аркадійович (1862 – 1911) – .
Штреземан Густав (Gustav Stresemann, 1878 – 1929) – .
Керенський Олександр Федорович (1881 – 1970) – .
Савенко Анатолій Іванович (1874 – 1922) – із українців.
Дзвін – (1913 – 1914).
Украинская жизнь – російською мовою (1912 – 1917).
Вільна спілка – (1921 – 1929).
Григорий Наш – псевдонім (1883 – 1953), українського політичного діяча.
Денікін Антон Іванович (1872 – 1947) – .
Тичина Павло Григорович (1891 – 1967) – .
Чернов Віктор Михайлович (1873 – 1952) – .
Дашинський Ігнацій (Ignacy Ewaryst Daszyński, 1866 – 1935) – .
Геракліт (540? – 480? рр. до н. е.) – .
Вольтер (Voltaire, 1694 – 1778) – .
Шварцбарт Самуїл Ісаакович (1886 – 1938) – єврей, пізніше .