Передмова

Кн. Токаржевський-Карашевич

Перевидаємо чотири есеї Дмитра Донцова тому, що як і всі твори цього автора, вони не втратили нічого з своєї актуальності.

Питання «з Росією чи проти неї?» стояло перед нами на протязі довгих віків та в історичній перспективі стоятиме ще довго.

Це є кошмар, що мучить українську душу в дуже різноманітний спосіб, бо можна бути «з Росією», навіть вигукуючи патріотичні гасла, але загіпнотизовуючи себе рівночасно тезами її церкви чи її антихристиянства, її філософським месіанством чи її великодержавністю, її соціальним поступом чи її «консерватизмом трьох Русей», її егалітаризмом чи перед царем, коли ніхто не був значним, крім тих, на кім затримався погляд його очей, чи в большевицькому рівнянні на найнижчого, або навпаки в захопленню пишністю двора, гвардії, культури і величі від патріарха Філарета до Іллі Еренбурга, від Суворова до Жукова, від розуму Іванушки-Дурачка до совєтської пропаганди.

І на початку цього видання можна поставити цитату з іншого твору Дмитра Донцова:

«Щоби ми не робили, які б завдання не ставляла перед нами історія, все спиняємося перед одною і тою самою загадкою-сфінксом, що хоче з’їсти нас. Те ж саме питання і перед всіми відсталими від колишньої Російської імперії народами, як і перед всім слов’янством взагалі. Вибору жадають від нас і самі росіяни, що не йдуть на жодні компроміси а ставляють нас перед дилемою: або стати передовою стежею «воюючога папізму», чи «антантського імперіалізму», чи «німецького пертя на схід» – або «авангардою слов’янства» (тобто Росії) в його поході на Захід. Отже з ними або проти них! Не інакше ставлять цю квестію і большевики, які питання: «з буржуазією чи пролетаріатом?» підпорядковують іншому: «з кремлівською інтернаціоналею чи проти неї».

Росія всяка, все була носієм ідеалу месіанства – це перший висновок, до якого управнює студіювання згаданих матеріялів і фактів. Росія всякий стан своєї експанзії до 1917 року (слов’янофільство і неославізм) і пізніше (большевизм) трактувала в перспективі своєї боротьби з Європою як такою, і це другий висновок до якого приходимо. Вона інстинктовно чула, що кожне розширення Європи – політичне чи культурне, загрожує її існуванню. Тому всі такі питання як константинопольське, втягування західного слов’янства в круг європейських впливів, католицизм в Україні, – були для неї частинами однієї універсальної проблеми: боротьби з Заходом». (Д. Донцов: «Підстави нашої політики», Відень 1921, стор. 197)

«Україна тоді лише житиме, як самостійний чинник, коли вона, як у внутрішній, так і в зовнішній політиці виступить з власним національно-політичним ідеалом. А здійснення цього ідеалу можливе тільки проти Росії, ніколи разом з нею» (там же).

Примітки

Подається за виданням: Дмитро Донцов Росія чи Європа? – Лондон: 1955 р., с. 5 – 6.