Додаток. Слово члена Собору, прочитане перед закриттям Собору

ВИСОКІ ЗБОРИ

Перш, чим роз’їхатись нам із Золотоголового Киіва по селам та містечках України, дозвольте, шановні і дорогі члени Українського Православного Церковног о Собору, ваші думки і побажання висловити приблизно такими словами:

Ми, обранці Українського трудового народу, коли на заклик В.П.Ц.Ради вирушили з глухих, Богом забутих куточків до Києва, нашого культурного центра, не будемо тут таїти, хвилювались і думали: а що як справді народ український захопився так суєтою житейською та боротьбою за своє соціальне [і] матеріальне поліпшення, що про віру православну, братерство й любов перестав і думати? Що тоді робити? Бо з вибухом Великої соціальної Революції стара, чужа нам по мові й звичаям «казьонна» церква на Вкраїні фактично перестала істнувати: до неї вже й стежки травою позаростали. Невже тоді й нам доведеться до штундів приставати [?]

Але. як виявилось отут, на многолюдному Соборі, даремно, слава Тобі, Господи, хвилювали нас такі болючі питання. Ще жива Правда. Любов і Братерство помеж нашим народом. Наш український народ, отже, ще раз виявив невичерпане джерело своїх інтелектуальних здібностей, щире прагнення до Сонця, Правди і науки.

В[сеукраїнська] П[равославна] Ц[ерковна] Радо! Цілком правдивий шлях у своїй праці ти взяла. Й надалі прямуй до наміченої мети тим самим шляхом. Не звертай вбік з нього, а ні на крок. Своїми чистими руками ще вище піднімай незаплямований Тобою прапор нашого культурно-просвітнього і церковно-релігійного визволення.

Дорогі члени Собору! Від усього православного Українського народу многострадального давайте Всеукраїнській Православній Церковній Ралі в особі присутніх тут і голови Ради М. Мороза, членів її, п.-о. Н. Шараївського, п.-о. В. Липківського, громадян Вовкушівського та Пивоваріва і секретаря Ів. Тарасенка виголосимо тут наше українське – «Слава» і «Довгі літа» за її невпинну героїчну творчу та корисну працю. Від гарячого й щирого серця українського дякуємо Вас – піонери нашого визволення. Бажаємо вам. дорогі наші провідники, ще довго-довго жити серед великого Українського народу й керувати ним.

Вельмиповажаний і дорогий Михайле Наумовичу! Бери керму в свої тверді руки і наміченим Тобою шляхом веди нас. Всі ми як діти одної сем’ї, безумовно підемо за тобою. Ми хочемо, щоб ти. Батьку наш, давав нам самі тверді і рішучі накази та вказівки, бо сантиментальности тут, при такому великому й серьозному ділі, ми визнавати не збіраємось. Вір: а ні на крок не відставатимем від Тебе. За матеріальними засобами на витрати по організації та поширенню по всій Україні православних українських парахвій також не журись – будуть. Взагалі кажемо так: Ви – В.П.Ц.Рада нехай буде вулик, а ми – бджоли; літо надходить урожайне, дощове, а раз так, то й мед буде.

Всі встають з своїх місць і співають досить гармонійно, головне чуло: 1) «Слава», 2) «Довгі літа» і, нарешті, «Заповіт».

На цьому засідання членів Собору, обібраних в члени У.П.Ц.Ради Київщини, закінчується.

Ф. 3984. – Оп. 1. – Спр. 63. – Арк. 22. Копія, машинопис, згасаючий текст.

Примітки

Подається за виданням: Перший всеукраїнський православний церковний собор УАПЦ. – Київ-Львів, 1999 р., с. 371 – 372.