Хроніка подвигу

Г.Пивоваров, спец.кор.«Київської правди». м.Чорнобиль

Розповіді про мужність і героїзм

2. Навколо станції

Спокій, напружена робота, чіткість у всьому. Ділова атмосфера. Вже трохи від’їхавши від Києва на північ, відчуваєш цю особливу атмосферу. На центральній вулиці Чорнобиля – так і хочеться сказати – багатолюдно. Людей, одягнених у бавовняну захисну і одночасно робочу форму, з респіраторами на шиї і білими шапочками на голові, дійсно, чимало. Особливо біля штабу і місць проживання шахтарів і будівельників. Хто йде в справах, хто групами прогулюється, відпочиваючи після зміни.

В штабі зустрічаюся з заступником головного інженера Всесоюзного виробничого об’єднання «Атоменергоремонт» Володимиром Борисовичем Паймухіним. Він привіз сюди найновішу робототехніку для виконання робіт в найбільш небезпечних місцях станції. Телекерований маніпулятор, що піднімає до 200 кілограмів вантажів, може виконувати десять різних операцій: брати предмети, свердлити, пиляти, відкручувати і закручувати гайки, різати й таке інше. Його молодший «співбрат», трохи менший, призначений для роботи в приміщеннях: відкриває засувки, відкручує вентилі, робить чимало іншого.

Паймухін вивчає креслення, знайомиться з умовами в зоні дії роботів.

– Завтра виїжджаємо на місце. Запустити техніку треба якнайшвидше. Дуже потрібен на станції робот-навантажувач з його двох з половиною кубовим ковшем. Ось все, що можу сказати. А тепер, вибачте, – робота.

Всі розмови в штабі лаконічні. Не з усіма, з ким хотілося, вдалося поговорити. Люди зайняті, на обліку в них буквально кожна хвилина. В енергетиків, яких очолює перший заступник міністра енергетики і електрифікації СРСР С.І.Садовський, сьогоднішні проблеми пов’язані з пуском першого і другого блоків, питаннями, що випливають з цього – кадрами, розміщенням людей.

Навпроти штабу розташувалися військові. У тісному контакті трудяться армійські підрозділи і трудові колективи. Ось що розповідає генерал-лейтенант Микола Васильович Гончаров:

– Разом з цивільними організаціями провели глибоку дозиметричну оцінку на станції, в Прип’яті, щоб визначити обсяги дезактиваційних робіт. Їх уже проводимо. І успішно.

Генерал поспішає у невідкладних справах, а кореспондента «передоручає» полковникові політпрацівнику В.В.Радченку. Владлен Вікторович знайомить з людьми:

– У цих складних умовах по-новому розкриваються люди – офіцери, рядові. Недавно голова урядової комісії нагородив премією заступника командира підрозділу по політичній частині майора Володимира Олександровича Антоненка. Він особисто керує людьми в небезпечній зоні, чудовий вихователь.

Десятки військовослужбовців одержали «Вдячні листи», які вручаються тим, хто відмінно працює на ліквідації наслідків аварії. Це – нова форма морального заохочення воїнів. Ось що написано в такому листі: «За активну роботу по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і виявлені при цьому мужність, відвагу і самовідданість оголошую подяку. Бажаю вам дальших успіхів на благо нашої любимої Батьківщини!»

Героїзм тут масовий. І це не перебільшення. Рядовий водій Микола Толстий, секретар парторганізації роти [1], на найвідповідальніших ділянках по дезактивації території показує приклад іншим. Більш як на 130 процентів виконує завдання рядовий комсомолець Володимир Боровик.

З особливою теплотою і доброзичливістю говорять про комуніста рядового Олега Сича [1]. Він запропонував встановлювати ніж скрепера в плаваюче положення. Це дало змогу знімати одразу десятисантиметровий шар землі, скоротити час прибирання, – так просто кажуть тут, – території.

Як ми знаємо, одне з основних завдань зараз – дезактивація Прип’яті, прилеглих до станції територій, доріг. Розробляються програми очищення всієї 30-кілометрової зони: населених пунктів, полів, лісів, доріг. До цікавого експерименту по дезактивації будинків Прип’яті залучені бориспільські авіатори. Вибрали для проби кілька дев’яти- і чотирнадцятиповерхових будинків, «чистити» які найважче. Роботи вестимуться і з землі, і з повітря. Спочатку з допомогою авіаційних «пилососів» з багатоповерхових корпусів буде знято радіоактивний пил, а потім вони оброблятимуться спеціальним розчином «з ніг до голови» – стіни, дах. І так усі споруди Прип’яті пройдуть «душ» з повітря і землі.

Ще одна зустріч у штабі урядової комісії – із заступником голови Держпостачу УРСР Анатолієм Калениковичем Мінченком. Хочу навести його слова:

– Вся країна працює на Чорнобиль. Протягом доби вирішується будь-яке питання. На станції потрібні 40-тонні трайлери. І одразу вони були відвантажені і скоро прибудуть до нас з Челябінська. Вантажі для Чорнобиля везуть літерними поїздами, яким всюди дається «зелена вулиця». Треба – везуть літаками, автомобілями, теплоходами…

Тут я перерву одного з керівників Держпостачу, організації, яка сьогодні безвідмовно і швидко виконує всі замовлення учасників ліквідації аварії, і розповім, як трудяться люди в порту Прип’яті, на відстані півтора кілометра від четвертого енергоблока.

Сюди постійно прибувають баржі з конче потрібними будівельними матеріалами.

– Я працюю давно, – говорить начальник дільниці управління будівництва АЕС Володимир Іванович Сенников, – але не бачив, щоб люди так трудилися. Володимир Єлшин і Володимир Макієнко, коли прийшли судна з терміновими вантажами, сказали: «Не підемо, поки не розвантажимо». І слова додержали. А взяти строки робіт. Перевершено всі рекордні показники на перевантаженні портальними кранами матеріалів із суден на берег. Те, на що й при хорошій роботі витрачалося 12-14 годин, не триває нині довше восьми.

А тепер повернемося до розмови з А.К.Мінченком.

– Наше завдання, – продовжував він, – вчасно і безперебійно подавати все необхідне для робіт. І це розуміють у найвіддаленіших від Чорнобиля куточках країни. Коли нам потрібна була плівка для дезактивації, не гаючись відгукнулися Ленінград, Чарджоу, Перм, Новгород, Невинномиськ. Понад 20 київських заводів виконували «літерні» замовлення Чорнобиля. Жодного випадку затримки назвати не можу…

Випробуванням на міцність і витримку, стали ці дні і для тих, хто ліквідовує аварію, і для тих, кого відселили, хто залишив рідну домівку. У той день, коли я був у Чорнобилі, на бюро Прип’ятського міськкому партії, що нині розташувався в Поліському, прийняли кандидатом в члени партії диспетчера управління будівництвом А.Й.Вариводу. Він останнім залишив Прип’ять після аварії, поки не завершив усі покладені на нього обов’язки. Ось коротка хроніка дій Анатолія Йосиповича в перші дні після аварії: 27 квітня, заступивши на чергування, залишався на посту без перерви 54 години, після цього спав 40 хвилин; на дві години відлучився; потім ще тридцять годин, не відпочиваючи, виконував свої обов’язки. Інакше він не міг.

На тому ж засіданні бюро членом партії стала штукатур-маляр, секретар комсомольської організації будівельно-монтажної дільниці № 9 Валентина Піддубна. Після евакуації вона однією з перших повернулася на роботу, безвідмовно, не рахуючись із часом, виконує всі доручення.

Минатиме час. Він яскравіше висвітлюватиме мужність і працю тисяч людей, що стали на перешкоді страшній біді. Жодне ім’я не повинно бути забутим, жодний героїчний вчинок не повинен залишитися невідомим. Бо те, що робили і роблять тут люди, називається подвигом.

Київська правда, 1986 р., 28.05, № 127 (18609).

[1] Тобто мобілізований, бо серед солдат строкової служби комуністів не буває.