«Стетоскоп» для реактора

Вів інтерв’ю В.Масарик

Наші інтерв’ю

Ядерний реактор на Чорнобильській АЕС надійно заглушено. Тепер постає інше завдання: тримати під неослабним контролем його «самопочуття». Але як це здійснити практично? Вирішення проблеми було доручено вченим Інституту технічної теплофізики АН УРСР. Про їхню роботу й її результати нашому кореспондентові розповів завідуючий відділом теплометрії, член-кореспондент АН УРСР, доктор технічних наук О.А.Геращенко.

З: Нині реактор вкривають понад п’ять тисяч тонн піску, глини, свинцю, бору, доломіту, які надійно ізолюють його від навколишнього середовища. Яким чином можна «зазирнути», – а це дуже потрібно, – крізь потужний захисний панцир?

В: Зараз у реакторі протікають залишкові енергетичні процеси, які супроводжуються незначним виділенням тепла. Та в даному випадку нас цікавить не температура, а теплові виділення реактора. Саме відомості про інтенсивність теплових потоків дадуть вичерпну характеристику стану речовин в його надрах. Контроль здійснюватиметься з допомогою чутливих датчиків – тепломірів, розроблених у нашому інституті.

З: Що вони являють собою?

В: Уявіть два склеєних між собою, зроблених із склотекстоліту кружальця діаметром дванадцять і завтовшки приблизно в половину сантиметра. Між ними змонтовано 65 тисяч термоелементів з мідно-нікелевого сплаву. Це і є, власне, тепломір. Такі датчики встановлюватимуться на даху реактора, звідки вони «повідомлятимуть» про найменші зміни в теплових потоках. Наші прилади здатні реєструвати коливання теплового випромінення фізичних тіл, що мають температуру від мінус 269 до плюс 250 градусів за Цельсієм.

З: Чи відрізняються тепломіри для Чорнобильської АЕС від звичайних?

В: Так. І багато в чому. Хоча ми вже маємо певний досвід і наші прилади працюють у багатьох галузях народного господарства, тут ми зіткнулися з новою проблемою. На станції тепломіри знаходитимуться на відстані 800 метрів від реєструючої апаратури, а тому можливі перешкоди, що можуть вплинути на показання приладів. Отже, необхідно було створити датчики і достатньо потужні, і водночас, щоб вони зберігали високу чутливість.

З: Іншими словами, ви створили щось на зразок лікарського стетоскопа, але для реактора, щоб прослуховувати його теплове «дихання». А які умови чекають на ваші тепломіри там, на його даху?

В: Трохи підвищений рівень радіації не впливатиме на точність роботи приладів. Це довели випробування. Що ж до теплового режиму, то очікувати якихось особливо жорстких умов для роботи приладів також не треба: за останніми даними, теплова потужність реактора не перевищує 30-40 ват. Для порівняння наведу такий приклад: побутова електроплитка випромінює два-три кіловати, а долоня людини – близько 100 ват.

З: Вам довелося вирішувати складні технічні проблеми. Як швидко ви справилися із незвичайним завданням?

В: Ми вже мали певний досвід роботи, а також необхідні матеріали й устаткування. Але разом з тим наш прилад і зовсім новий.

Майже не залишали стін інституту науковий співробітник відділу Л.В.Декуша, завідуюча лабораторією Т.Г.Гріщенко, завідуючий науково-дослідною групою відділу гірської теплофізики Л.В.Гур’янов, головний інженер конструкторсько-технологічного бюро В.М.Ярошенко та багато інших – вчених, інженерів, робітників. Всього у виконанні відповідального замовлення взяли участь понад 40 співробітників інституту. Вони за кілька днів вирішили складну теоретичну і практичну проблему, на яку за звичайні умов пішли б місяці і навіть роки.

Київська правда, 1986 р., 6.06, № 134 (18616).