Випробування

Н.Черниченко

Роздуми над листами

Вся країна стежить за подіями в невеличкому містечку Чорнобиль. Біда сколихнула радянських людей. Про це свідчать листи, які надходять до «Радянської України». У цих листах немає гучних фраз, пишномовних слів. Але яка глибина змісту, яка щедрість серця, велич душі, благородство людей, що їх написали!

Листи з Сахаліну і Узбекистану, Татарії і Грузії, Тюмені і Донецька… Різних адресатів об’єднує одне: допомогти чорнобильцям, оточити увагою потерпілих. От кілька з них:

«З газети дізнався про аварію на Чорнобильській АЕС. Це наша спільна біда. Розумію: людям, які знаходяться поблизу електростанції, потрібна допомога. Готовий її надати. У мене дві кімнати, де при необхідності можна розмістити кілька чоловік. Будемо ділитися з гістьми усім необхідним для життя. Моя адреса: 335000, Севастополь, вул.Терещенка, 9-а. З повагою Михайло Петрович Фіщенко».

«Якщо треба розмістити яку сім’ю, дайте нашу адресу: м.Костянтинівка, Донецької області, вул.Тельмана, 7, кв.11. У нас трикімнатна квартира. Ні в чому не сумнівайтеся. Понаріни».

«Працівники Долинського райвідділу внутрішніх рправ нашого міста переказали чорнобильцям 1200 карбованців, а колектив «Сахалінголовзбуту» вирішив премію в сумі 1500 карбованців, присуджену йому за підсумками роботи за перший квартал, передати на рахунок № 904», – пише З.Ковалюк з Холмська Сахалінської області. Повідомлення з Тбілісі: «Колектив магазину № 35 Жовтневого харчоторгу виявив бажання переказати премію в сумі 1230 карбованців у фонд ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Директор магазину А.С.Квінчидзе».

А оцей лист з узбецького міста Багат (Хорезмська область) надіслав Рузимбай Хасанов: «Ткалі місцевої ткацької фабрики переказали на рахунок № 904 шістсот карбованців, а трудівники колгоспу імені Леніна – понад тисячу. Учасник Великої Вітчизняної війни Махмуд Давлатов прийшов на пошту і сказав: «Прошу переказати мою місячну пенсію на допомогу потерпілим». Він – гвардії солдат, під час Великої Вітчизняної воював на 1-му Українському фронті, пам’ятає Україну…».

Як, чим виміряти оцю віддачу душі, щедрість серця?

Аварія в Чорнобилі виявила чудові якості радянських людей: відповідальність, порядність, мужність, самовідданість, благородство, щедрість душі, чуйність, готовність прийти на допомогу, виконати службовий і громадянський обов’язок до кінця. Вона показала всьому світові згуртованість радянських людей, силу їх дружби, їх братерської солідарності.

Колективізм, почуття товариськості, душевна щедрість – визначальна риса радянського характеру. В різних життєвих обставинах вона проявляється по-різному. Але її діяльний, активний початок завжди спрямований на те, щоб у важкий момент не залишити людину в біді, морально підтримати, зміцнити її віру в інших людей.

Трапляються, однак, у редакційній пошті листи, автори яких розповідають про факти душевної черствості, протиставлення особистих інтересів інтересам спільним, бажання урвати для себе якомога більше – за рахунок інших…

Сумно читати лист киянки В.Я.Величко: «Пишу до вас з болем у душі і хмарою в серці. У той час, коли весь радянський народ допомагає чорнобильцям, зустрічаються люди черстві, егоїстичні, що розкошують, наживаються на горі інших… У травні мені надали відпустку, і я вирішила поїхати в Крим без путівки, оздоровити дітей (одному шість років, другому – три).

Виявляється, це літо на березі Криму – «пікове». Бо після аварії частина евакуйованих з небезпечної зони, чимало киян проводять відпустку біля моря без путівок. Крім того, чорнобильських і київських дітлахів, яких привітно прийняли кримські санаторії і піонертабори, відвідують батьки. От і підскочили ціни на «місця». Мені «пощастило»: господиня брала за добу з кожного з нас, в тому числі й за трирічну дитину, по два карбованці. Віддала я господині 180 карбованців. А за що? «Це ще по-людськи!» – сказали мені. З інших беруть більше. Виходить, кому горе, а кому нажива».

Читачі розповідають про випадки, коли таксисти і власники машин курортних міст теж, користуючись припливом відпочиваючих, іноді самі встановлюють «таксу» проїзду, набагато вищу за справжню ціну.

Так, аварія на Чорнобильській АЕС виявила чудові якості радянських людей: благородство, щедрість серця, чуйність, готовність прийти на допомогу. Вона стала для всіх нас і суворою перевіркою нашої моральності, духовної сили. І навіть не віриться, що в такий момент хтось посмів подумати про особисту наживу. Але ж такі факти є! Не всі витримали цю перевірку!

Наживатись на чужій біді, бачити в ній шлях для власного збагачення – це блюзнірство. Це аморально. Таке можуть робити тільки людці з гнилою і егоїстичною душею, для яких немає нічого святого.

Нові рішення партії про боротьбу з нетрудовими доходами закликають до наступальних дій проти спекулянтів, казнокрадів, хабарників, проти тих, хто намагається жити за наш з вами рахунок.

Проти них – сила законів і сила громадської думки. Хай цю силу повною мірою відчують і ділки, що спекулюють «ліжками», і ті, хто не соромиться «заробити» на пасажирах з дітьми, що розгубилися в незнайомому місті, і ті, що гріють руки на потребах відпочиваючих.

Як відомо, після аварії на атомній електростанції вся продукція, ринкова в тому числі, проходить дозиметричну перевірку. Це в інтересах усіх нас. Та іноді продавцям доводиться довгенько чекати, щоб одержати довідку-дозвіл на продаж полуниці чи черешні, огірків чі сметани. А от декому чекати не хочеться. Такі намагаються обминути нові вимоги і правила торгівлі… хабарем. «Бачив, як одна жінка з кошиком «забракованих» полуниць давала червонець міліціонерові, та той обурився, не взяв», – написав А.Власюк. Добре, що не взяв. А якщо хтось візьме? І примружить очі на недоброякісну продукцію? Варто, мабуть, подумати, що ще можна зробити, щоб не було довгих черг перед лабораторією. Адже фруктів і овочів на ринках буде дедалі більше. І ще. Чому б не знищувати «забраковану» продукцію одразу?

Майже два місяці тому сталася аварія в Чорнобилі. Майже два місяці ліквідуються її наслідки. І ми віримо: їх буде ліквідовано. А як бути з аварією душі деяких людей? Бо як інакше назвати прагнення нажитися на чужому горі, черствість, байдужість?.. Ці люди не витримали перевірки… Потрібні гласність, непримиренність до них і до проявів аморальних вчинків. Наша з вами непримиренність. І презирство.

Знов перечитую лист Понаріних. «Якщо треба допомогти, дайте нашу адресу. Ні в чому не сумнівайтеся…» Світлішає на серці від цих слів. Світлішає від думки, що таких людей – більшість. Хоч як важко, поки ми разом, – подолаємо труднощі. Не сумнівайтеся!

Радянська Україна, 1986 г., 18.06, № 138 (19643).