Коли поруч плече друга

І.Лозицький, начальник Ставищенського райвідділу внутрішніх справ, майор міліції

Розповіді про мужність і героїзм

Відмінно несли службу в районі Чорнобильської атомної станції працівники Ставищенського РВВС.

У Чорнобиль ми прибули через три тижні після аварії. П’ятнадцять працівників нашого райвідділу внутрішніх справ у складі зведеного загону УВС Київського облвиконкому приїхали змінити своїх товаришів. Незнайоме більшості прибулих місто потопало в зелені. Вражали чистота вулиць, порядок на дорогах, ділова обстановка, що відчувалася всюди. Чітко спрямовували рух потоку автомашин регулювальники, працювали кінотеатр, ресторан, кафе, баня [1]. Людно було в центрі міста, де знаходилися адміністративні приміщення райкому партії і райвиконкому, де працювала урядова комісія по ліквідації наслідків аварії на атомній, і якби не серйозні і заклопотані обличчя людей в спецодязі, можна було б подумати: райцентр живе звичними буднями. Насправді ж в місті панував напружений трудовий ритм. Буквально через годину, після поселення в гуртожиток та інструктажу, ми приступили до роботи в Чорнобилі. Водночас перед нами поставили ряд завдань, які необхідно було виконати в Прип’яті. Адже після евакуації людей в місті залишилися магазини, склади, аптеки, квартири, інші об’єкти з матеріальними цінностями. Увечері того ж дня для вивчення обстановки в місті туди виїхали капітан міліції Л.М.Довгошея і старший лейтенант міліції В.М.Буряк. Вони заміряли рівень радіації в кількох точках міста [2], обстежили приміщення Прип’ятського міського відділу внутрішніх справ, налагодили зв’язок. Проведена офіцерами робота позитивно вплинула на решту працівників, до того ж особовий склад знаходився під постійним контролем двох лікарів. На ранок ми повністю знали обстановку в Чорнобилі і Прип’яті, виробили план подальших дій. Треба сказати, нам одразу вдалося знайти спільну мову з усіма, хто приїхав на допомогу чорнобильцям. Працювати з цими мужніми людьми було легко, ми прекрасно розуміли один одного, в разі необхідності готові були прийти на допомогу.

Наведу такий приклад. Днів через два разом з Л.М.Довгошеєю і капітаном внутрішньої служби О.І.Глиняним ми перевіряли, як несуть службу наряди міліції. Біля одного з будинків по вулиці Лесі Українки нашу увагу привернув гурт людей. Як з’ясувалося, це були працівники житлово-комунального управління АЕС. Познайомилися. А невдовзі комусь прийшла думка, що наші нові знайомі могли б допомогти у розв’язанні багатьох питань. Так на базі ЖКУ АЕС створили спеціалізовану добровільну народну дружину.

Порядок є порядок, а надто в тридцятикілометровій зоні, де все нині визначається одним: якомога швидше ліквідувати наслідки аварії. Люди добре розуміли, що від їхньої організованості, зібраності, дисципліни залежить багато.

За роботою час летів непомітно. Десять днів промайнули як один. На партійних зборах ми вирішили попросити дозволу в керівництва управління внутрішніх справ залишитися в зоні ще на п’ять днів. Прохання було задоволено.

Коли від’їжджали додому, голова Чорнобильського райвиконкому А.П.Щекін тепло подякував за відмінну службу. Всі п’ятнадцять працівників Ставищенського РВВС заохочені наказом начальника УВС облвиконкому, а кілька чоловік – наказом міністра внутрішніх справ УРСР.

Мені, в той час в.о.начальника Чорнобильсько-Прип’ятського зведеного загону, хочеться ще раз висловити щиру вдячність ветеранам райвідділу капітану Д.М.Ковалю, до речі, обраному секретарем партійної організації зведеного загону, старшим лейтенантам І.X.Омельчуку і В.Я.Замші, уже згаданим вище О.І.Глиняному і Л.М.Довгошеї, старшому лейтенанту В.М.Буряку, комсомольцю С.О.Стасюку, котрий у Чорнобилі був прийнятий кандидатом у члени КПРС, всім п’ятнадцяти працівникам за зразкове виконання поставленого завдання.

Київська правда, 1986 р., 4.07, № 157 (18639).

[1] Сиріч лазня.

[2] Ще одне свідчення того, що кожне відомство вело радіаційну розвідку для себе.