На литовській землі

К.Юр’єв

живуть і трудяться українці і білоруси, евакуйовані із зони Чорнобильської АЕС

Багато хто з них раніше навіть не знав про існування містечка з такою незвичайною назвою – Електренай. Розташоване біля озера, воно приваблює сучасними житловими і побутовими будівлями, широкими асфальтованими вулицями і тротуарами, критим катком із штучним льодом, містечком розваг. В зеленому вбранні воно так нагадує далеку Прип’ять…

Коли там сталася біда, багатьом сім’ям будівельників запропонували поїхати до Литви на будівництво Кайшядорської гідроакумуляторної електростанції (ГАЕС). Так вони й опинилися в містечку енергетиків ордена Трудового Червоного Прапора Литовської ДРЕС імені В.І.Леніна.

Ми розмовляємо в червоному кутку сімейного гуртожитку, який розташувався в багатоповерховому будинку.

Лідія Іванівна Ковальчук на будівництві ГАЕС, як і раніше на Чорнобильській АЕС, працює за фахом. Вона машиніст насосної установки, її чоловік Григорій Гнатович в той час ніс вахту на Чорнобильській АЕС. Син – в Одесі, в піонерському таборі. Одна дочка вчиться в Дніпропетровську в технікумі, інша працює в Електренаї продавцем.

– Я теж скоро поїду на вахту, – говорить монтажник Василь Григорович Клименко. А на запитання, як влаштувалась його сім’я, відповідає:

– Відверто кажучи, ми навіть не думали, що нас так зустрінуть. Моя сім’я одержала двокімнатну квартиру з усіма зручностями. Втім, менше двох кімнат ніхто не одержав, діти влаштовані в дитячих закладах. Ми постійно знаходимося під медичним наглядом. Всі здорові.

На протилежному боці озера в мальовничій місцевості розташувався піонерський табір Литовської республіканської ради профспілок. Нині там відпочивають 260 школярів з міста Гомеля. Подумалося: ось живуть, працюють, відпочивають на литовській землі українці і білоруси. Нічого в тому особливого. Бо ми – єдина родина, і Батьківщина у нас – одна.

Київська правда, 1986 р., 13.08, № 188 (18670).