Раритетні види справжніх та болотистих лук

Парнікоза І.Ю.

«Немає нічого більш винахідливого, ніж природа»

Цицерон Марк Тулій

Представники раритетної флори присутні також у флорі прибережних та лучно-болотяних біотопів. У біотопах такого типу у межах заплави Дніпра в Києві трапляються популяції кількох видів рослин, занесених до Червоної книги України.

Пальчатокорінник м’ясо-червоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soo, ЧКУ, категорія – вразливий вид) належить до однієї з найбільш поширених орхідей на території Києва і трапляється переважно на ділянках вологих заплавних та болотистих лук. Даний вид доволі часто плутають з пальчатокорінником травневим (Dactylorhiza majalis (Rchb. f.) P.F. Hunt & Summer.), який має коротші та округлі листки, завжди усіяні великими плямами, та квітує на початку травня. Пальчатокорінник м’ясо-червоний має видовжені вузькі листки і зазвичай вищий. Плями на його листках можуть бути або відсутніми, або бути дуже дрібними і невиразними. Квітує ця рослина пізніше за пальчатокорінник травневий (в Києві на початку червня).

Пальчатокорінники були виділені з роду зозулинець в 1969 р. угорським систематиком Р. Шоу на підставі того, що представники роду пальчатокорінник мають своєрідні пальчасті бульби (у зозулинців вони кулясті). Окрім того, у пальчатокорінників приквітки плівчасті, а у зозулинців – трав’янисті (Собко, 1993).

Народна назва цієї і інших подібних орхідей – зозульки.

Порівняно велика популяція пальчатокорінника м’ясо-червоного відома з середньої частини острова Муромець (знайдена В.І. Раковим 2003 р.). З метою з’ясування динаміки популяції виду в умовах заплави та вивчення впливу на неї природних та антропогенних чинників ця популяція з 2004 р. вивчається нами щорічно (Parnikoza et al., 2009). Місцезростання являє собою кілька реліктових заглиблень – відгалужень протоки Бобровні. Вони утворилися під час повеней, в місці проходження весняних вод. На днищі таких заглибин панує навколоводна рослинність, а на краю западинки зростають кущі крушини ламкої, верби сивої та аморфи чагарникової. Травостій високий, зімкнутий, складється таких видів, як осока гостра, рогіз широколистий, гадючник в'язолистий, чина болотяна, болотниця болотяна, жовтець повзучий, коронарія зозуляча, живокіст лікарський та цибуля гранчаста. Тут вид зростає на типових для нього торф’янистих ґрунтах. Зважаючи на невелику відстань між окремими фрагментами популяції, розташованими у різних заглибинах, не виключений обмін насінням та перезапилення між ними. Вірогідним є також знаходження особин виду в усіх її бічних відгалуженнях та прилеглих реліктових западинах.

У всіх досліджуваних фрагментах популяції пальчатокорінника за роками спостерігалося коливання кількості вегетуючих та квітуючих особин. Частина особин періодично переходить до не квітуючого стану (так звані трилисткові та чотирилисткові особини), чи взагалі не з’являється на поверхні. Так, у 2011-2012 р. у зв’язку з великою посухою в усіх місцезростаннях нами зафіксовані лише одиничні квітучі особини цієї орхідеї. В 2013-14 рр. особини виду тут взагалі не спостерігалися.

Цікаво також, що у популяції, де більшість особин не мають плям на листках, інколи з’являються особини з плямами.

Загалом цей вид дуже мінливий, зокрема, за параметрами листків, через що у його складі виділіли низку підвидів, які за результатами останніх досліджень не підтверджуються (Szlachetko, 2001).

Пальчатокорінник м`ясо-червоний у долині Дніпра зафіксований також на Осокорківських луках поблизу озера Тягле. Тут виявлено кілька фрагментів популяції. Пальчатокорінник зростав на ділянках з розрідженим чагарниковим ярусом, що був сформований крушиною ламкою, вербою тритичинковою, березою бородавчастою та вербою білою. Густий травостій окрім пальчатокорінника формували вероніка довголиста (Veronica longifolia), ожика бліда (Luzula palescens), осока просяна (Carex panicea L.), хвощ польовий, крушина ламка (підріст), коронарія зозуляча, перстач прямостоячий (Potentilla erectа), верба вухаста (Salix aurita, підріст), хвощ галузистий (Equisetum ramosissimum Desf.), зірчатка п`яне сіно (Stellaria hippoctona (Czern.) Klok.), вужачка звичайна (Ophioglossum vulgatum), вербозілля звичайне, півники болотяні, хвощ зимуючий (Equisetum hyemale L.), підмаренник болотний (Galium palustre L.), костриця червона, тонконіг лучний, рутвиці жовта та блискуча (Thalictrum lucidum), фіалка багняна (Viola stagnina Kit.) та ін.

У 2009 р. М.М. Перегримом цей пальчатокорінник було виявлено також на території заплавної луки, що перемежовується з лісом вздовж однієї з малих приток Десни на північ від житлового масиву Троєщина. Нами 2010 р. було зроблено детальне вивчення цього місцезростання. Розріджений деревостан тут формували верба біла та сіра, вони ж формували підріст. Невисокий щільний травостій формують конюшина польова, дзвінець великий, пальчатокорінник м’ясо-червоний, подорожник великий, осока жовта (Carex flava L.), осока просяна, лядвинець рогатий, вужачка звичайна, хвощ польовий, тонколучник однорічний, будяк польовий (Cirsium arvense L.), куничник сіріючий (Calamagrostis canescens (Web.) Roth), плакун верболистий, кульбаба лікарська та бугила лісова.

Популяція станом на 2010 р. виглядала як порівняно не велика, нараховуючи 21 генеративну квітуючу особину і 10 недорозвинених, окрім того, виявлено низку неквітуючих особин. Неподалік на північний схід від попереднього локалітету на галявині заплавного лісу виявлена ще одна група з трьох квітуючих та двох неквітуючих екземплярів пальчатокорінника м’ясо-червоного. На жаль, внаслідок розростання житлового масиву Троєщина дана популяція наразі майже знищена.

Ця орхідея у межах заплави виявлена також у прибережних біотопах озера Редькіно (Міністерка) (М.В. Богомаз, особисте повідомлення, 2009). Дана популяція потребує детального вивчення.

З літератури цей пальчатокорінник відомий з островів Жуків та Ольжин, де зростав нечисельними локалітетами у 2-4 особини на добре збережених екотопах зволожених лук або на плескатих зниженнях з лучно-болотяною рослинністю. В 1898-1890 рр. також спостерігався біля північно-західного берега озера Бабиного на Трухановому острові, втім, у зв’язку з будівництвом тут моста-метро, імовірно, зник (Оляницька, Богацька, 2005; Цуканова, 2005).

Вид зафіксований нами також в заплаві р. Віта (поблизу озера Шапарня), що є складовою долини Дніпра і формується в реліктовому руслі пра-Дніпра в районі с. Безрадичів. Прядко та Арап повідомляють про його знахідку (називаючи вид Dactylorhisa maculata (L.) Soo s.l.) з іншого фрагменту долини Віти навпроти с. Лісники (Прядко, Арап, 2014). Вид також зафіксований також в 2020 р. на першому зарослому лісом риборозплідному ставку в урочищі Галерний острів (Л. Капшученко, особисте повідомлення). В червні 2021 р. вид виявлений О. Калашниковим на острові Козачий. Тут розріджено, або поодинокими особинами зростало кілька десятків генеративних квітучих екземплярів. Популяція виду поширена в центральній частині вздовж західного узбережжя острова.

Згідно ЧКУ, головну загрозу для популяцій пальчатокорінника становлять збирання на букети та порушення біотопів (Червона книга, 2009). Вказується також, що вид може зникати внаслідок раннього викошування лук, зміни гідрорежиму або збирання квіток та викопування бульб (Заповідні скарби.., 2001).

Заплавні популяції виду становлять велику цінність, так як не тільки прикрашають нашу природу, але і дають можливість вивчити екологію виду у різноманітних умовах зростання.

Зозулинець блощичиний (Плодоріжка блощична) ( Anacamptis coriophora (L.) R.M. Bateman, Pridgeon et M.W. Chase s.l. (Orchis coriophora L., incl. Orchis nervulosa Sakalo, Anacamptis coriophora subsp. nervulosa (Sakalo) Mosyakin et Tymchenko), ЧКУ, категорія – вразливий вид). Не дивлячись на свою, здавалося б, непривабливу назву, що походить від запаху його квіток, які комусь нагадали запах рослиноїдних клопів, це одна з найгарніших та найбільш таємничих рослин заплави. Одна з найгарніших, бо має витончені червоно-брунатні квітки, не схожі на квіти ніякої іншої орхідеї. Одна з найтаємничіших – бо має дуже загадковий цикл розвитку і квітування. Цей зозулинець може квітувати один рік або декілька років поспіль, а потім надовго уходити до стану підземного існування так, що ніщо не видає його присутності. Отже, виявити зозулинець блощичний – справжня вдача.

Зазвичай цей вид поширений на сухіших, ніж попередні види, луках. На території долини Дніпра нам пощастило 2005 р. знайти його місцезростання на острові Муромець (Parnikoza et al., 2009). Місцезростання являє собою суху луку над Бобровнею з низьким щільним травостоєм, сформованим дзвінцем малим, пижмом звичайним, королицею звичайною, щавлем кислим, кострицею лучною, конюшиною польовою, вербозіллям звичайним, підмаренником північним, гадючником в’язолистим, тонколучником однорічним та ін. рослинами.

На луці квітувало всього 3 екземпляри цієї рідкісної орхідеї. В усі наступні роки до 2014 р. включно наші пошуки пагонів виду на цьому місці ні до чого не призвели. Лише 2021 р. після досить холодного та дощового початку літа 4 особини виду виявлені на північному березі протоки Бобровня О. Калашниковим. Сприятливість умов початку літа 2021 р. для цього виду підтверджується також знахідкою цього виду (біля 20 екземплярів) на стариці Десни біля села Сувид (Вишгородський район, Київської області) 17.06.2021 р. зроблену автором.

Популяція виду відома нам також поза межами долини Дніпра на Вишгородському полігоні. Тут, на відміну від Муромця, вона більша, тож, щорічно як не квітує масово, то, принаймні, вдається відшукати поодинокі екземпляри. Явище довгочасного переходу цього виду до підземного спокою відомо і з заплавних островів Канівського природного заповідника, де цей вид також поширений.

Повідомляється також про знахідку даного виду по краю лісового 23 кварталу НПП «Голосіївський», що являє собою фрагмент високотравного болта з очеретом в заплаві р. Віта, що є складовою долини Дніпра і формується в реліктовому руслі пра-Дніпра в районі с. Мриги. На ділянці, де виявлено дану орхідею, переважають лучні злаки: тонконіг лучний, костриця лучна, значну домішку становить трясучка середня, лисохвіст звичайний, грястиця збірна. Поодиноко трапляються такі види різнотрав’я, як материнка звичайна, вовчуг польовий (Ononis arvensis L.), підмаренник справжній та ін. Саном на 2013 р. популяція нараховувала 12 особин (Прядко, Арап, 2014).

Загалом популяції цього виду, як правило, складаються виключно з генеративних квітучих особин (Собко, 1989). Згідно ЧКУ, виду загрожують збирання та порушення. Лукаш (2010) пропонує для цього виду заборонити господарську діяльність у місцях зростання, але проводити періодичне викошування травостою (1 раз на 3 роки), а також періодичне вирубування чагарників.

Зозулинець рідкоквітковий (Плодоріжка рідкоквіткова) (Anacamptis laxiflora (Lam.) R.M. Bateman, Pridgeon et M.W. Chase (Orchis laxiflora Lam.), ЧКУ, категорія – вразливий вид). Вид загалом характерний для заплави. У Києві рідкісний, імовірно, у зв’язку із знищенням під забудову більшої частини центральної заплави. Втім, виявлений на її фрагменті, що зберігся, – Осокорківських луках поблизу озера Тягле. Тут вид зафіксований 2008 р. окремими квітуючими екземплярами у безпосередній близькості від ділянок гідронамиву (Парнікоза, 2012). Зважаючи на це, майбутнє його зовсім непевне.

Коручка болотна (Epipactis palustris (L.) Crantz, ЧКУ, категорія – вразливий вид) – вид, характерний для болотяних рослинних угруповань з торф’янистими ґрунтами. Назва роду коручка зустрічається ще у Теофраста і стосується групи рослин, які трохи схожі на представників роду чемерник. Зілля коручки використовували для покращення росту дітей, додаючи до салатів. Народні назви цього виду: кокоручка, чемерка, дрімлік болотяний (Собко, 1993).

У межах заплави Дніпра відома за знахідкою І. Тимченко з рову на території санаторію «Жовтень» 2009 р. (Конча-Заспа) (Прядко, Арап, 2014).

Повідомляється також про знахідку великої популяції даного виду на краю лісового кварталу 39 південної чатсини НПП "Голосіївський" (район хутору Мриги)та болотистого зниження в заплаві р. Віта, що є складовою долини Дніпра і формується в реліктовому руслі пра-Дніпра. Тут коручка болотна зростає по обидва боки від водотоку – бічного відгалуження р. Віти. В травостої переважають очерет та осоки пухирчаста (Carex versicaria), лисяча (Сarex vulgaris), осока просяна (Carex panacea). На ділянках 5х10 м зафіксовано до 20 екз. коручки (не зрозуміло чи особин чи пагонів – авт.), які мали добру життєвість та квітували і плодоносили (Прядко, Арап, 2014).

У 2012 р. велика популяція виду з великих генеративних клонів виявлена нами на схід від житлового масиву Троєщина поблизу озера Вигурівське Верхнє та в урочищі Келійки. Тут 2012 р. спостерігалося нормальне квітування та зав’язування плодів (Парникоза, 2012).

Дана популяція репрезентує типову для виду стадію процвітання, коли на значній поверхні можна знайти щільно зростаючі куртини, що утворилися внаслідок розростання кореневищем первинних особин насіннєвого походження. Більшість цих куртин мали чисельні квітконоси.

Вид також виявлено на одному з знижень отрова Муромець. Тут представлено одиничний генеративний клон.

У 2020 р. коручку болотну виявлено на озері Лебедине (на північному березі на ділянці реліктвого фргаменту колишньої позняківської заплави. Тут зростало біля 20 клонів виду. Вид також зафіксований в цьому ж році на першому зарослому лісом риборозплідному ставку в урочищі Галерний острів. Рослина представлена численими клонами (Л. Капшученко, особисте повідомлення).

За нашими спостереженнями у Середньому Придніпров’ї вид є сукцесійно нестабільним (не витримує заростання, зокрема, очеретом) та залежить від антропогенних факторів впливу (Shevchenko & Parnikoza, 2007a; 2007b).

На вплив різноманітних антропогенних факторів на стан популяцій орхідних звертало увагу багато дослідників, проте все ще сильно відчувається брак даних довготривалого моніторингу популяцій (Вахрамеева, 2007). Деякі особливості біології популяцій пальчатокорінника м’ясо-червоного дозволяють вивчити дослідні площадки, закладені на ділянках київської заплави. Вплив природних та антропогенних факторів дозволили вивчити також дослідні площадки з вивчення інших лучних та болотяних орхідей, розташовані у заплавних біотопах м. Києва та Вишгорода (Parnikoza, Shevchenko, 2005; 2007; Shevchenko & Parnikoza, 2007a; 2007b). Було виявлено, що лучно-болотяні орхідеї негативно реагують на сукцесійні зміни, та позитивно на фактори, що їх блокують: пізнє (не раніше липня) сінокосіння та пал (Шевченко, Парнікоза, 2006). Подібні спостереження зроблені для близьких видів й іншими дослідниками (Бумар, 1995, Вахрамеева, 2007). За певного рівня антропогенної трансформації деякі види орхідних набувають переваги у порівнянні з іншими рослинами. Це зумовлює той факт, що пальчатокорінник м’ясо-червоний, наприклад, часто утворює значні популяції вздовж штучно створеної системи меліоративних каналів. Зокрема, великі його популяції фіксувались у таких умовах поблизу платформи Ярославка Бобровицького р-ну та с. Вересоч Куліковського р-ну Чернігівської області (Власні дані, 2000). Тенденція орхідних Полісся до поширення на ділянки антропогенного походження (дороги та насипи, що заростають), де знижена конкуренція з іншими видами травостою показана і на території РЛП “Міжріченський” (Прядко, 2004).

Півники сибірські (Iris sibirica, ЧКУ категорія – вразливий вид) характерні для заплав великих річок (Лукаш, Рак, 2007), великі популяції виду відомі у районі Кременчука (Гальченко, 2006). У межах Київської заплави зустрічаються як на великих островах, так і у межах деяких заплавних урочищ.

Чи не найбільша у межах Києва популяція виду відома на луках острова Муромець (вище території Парку Дружби Народів, навколо поперечної затоки аж до гирла річки Десни). Тут фрагменти популяції виду зустрічаються окремими скупченнями на ділянках знижень, що є днищами колишніх проток Дніпра, а також виходять на домінуючі в умовах острова луки. Вид зростає на ділянках з розвиненим високим травостоєм, складеним конюшиною гірською та польовою, гадючником в`язолистим, горошком волохатим, дзвінцем малим, щавлем кінським, кострицею лучною, грястицею збірною, холодком лікарським, пижмом звичайним, тимофіївкою лучною, жовтцем повзучим та щавелем кислим.

В окремих фрагментах популяцій можна виділити материнські щільні ядра з старовіковими великими особинами та периферію з окремих молодих квітучих особин. Таке ядро наявне, наприклад по правому березі протоки Бобровня. Рослини масово квітують. Так, у 2004 р. зафіксовано, що одна генеративна особина дає до 20-30 квітконосів. Впродовж усього дослідження (з 2004 р.) щороку нами зареєстровано збір квітів півників місцевим населенням у великих обсягах на букети. Проте значна частина квіток щорік встигає переквітувати поза часовими рамками найбільш активного збору та дає в середньому по 1-3 плодоноси. Популяції не повночленні. Особин, що перебувають на ранніх догенеративних етапах онтогенезу нам виявити не вдалося. Це добре узгоджується з даними Лукаш та ін. (2007), що фіксували на заплавних луках Десни виключно віргінільні (дорослі ще не квітуючі) та генеративні (квітуючі) стадії онтогенезу цього виду.

У віддалених північно-західних ділянках острова Муромець обривання квітів значно слабше. Тут фрагменти популяції півників трапляються на північ та південь від озера Кільнище. Популяції неповночленні, при цьому 80% екземплярів являють собою зрілі генеративні та мають 5-10 чи навіть 15 квітконосів, з яких, як мінімум, три утворює плоди.

Популяції виду також виявлені на острові Лопуховатий. При цьому в північно-західній частині острова на ділянці луки виявлено високу щільність та високі репродуктивні характеристики генеративних куртин півників сибірських. Особини мали тут більше 20 квітконосів та утворювали насіння. Невелику популяцію виявлено також в південній частині острова. У зв`язку з недоступністю цього острова з суходолу обривання квітконосів виду тут практично не спостерігається.

Вид виявлено також на півночі Троєщинської заплави біля гирла Десни. За повідомленням О. Рака вид виявлено в лісі біля ТЕЦ-6 (практично за межами заплави). Нами це місцезростання підтверджене в 2020 р.

На півдні лівобережної заплави трапляється на Осокорківських луках. Втім тут ми фіксували лише поодинокі генеративні куртини. В 2021 р. вид виявлений на фрагменті луки на березі притерасної стариці – Золоче в урочищі Тайчин.

Про колишнє суцільне поширення виду на території правобережної заплави – лук Оболоні – свідчать знахідки груп особин на острові коси Оболонської затоки (2024 р. знищені) та 2 екземплярів на південь від затоки Верблюд. У першому місцезростанні вид практично не обривається і добре плодоносить (місцезростання малодоступне), а у другому місцезростанні більшість квіток обірвані. Наявні лише окремі плоди. Порівняно великі популяції виду збереглися також на півдні правобережної заплави на острові Жуків (окремими скупченнями вздовж усієї території острова). Тутешні популяції потребують детальнішого вивчення.

В 2021 р. О. Калашниковим було виявлено півники сибірські на острові Козачий на західному узбережжі, в південній частині острова.

Натомість, М. Козир вказує вид як присутній в одному місцезростанні на узбережжі Галерної затоки (2017). Він же вказує, що вид трапляється в лучних асоціаціях: Agrostio vinealis-Calamagrostietum epigei, Festucetum pratensis, Koelerio-Agrostietum vinealis, Lysimachio vulgaris-Filipenduletum, Agrostio giganteae-Festucetum pratensis, Poetum pratensis, Poo palustris-Alopecuretum pratensis. Усі типи лучних угруповань, в яких трапляються півники сибірські на думку М. Козира, заслуговують на охорону. Пропонується надати категорію ІІІ охорони асоціаціям Lysimachio vulgaris-Filipenduletum та Festucetum pratensis, та внести їх в наступне видання Зеленої книги України, розробленого за флористичними принципами. Решту п’ять асоціацій: доцільно охороняти як типові (категорія IV).

На доступних з суходолу ділянках вид масово обривається на букети. Коли ми чуємо про масове винищення півників та інших гарноквітуючих рослин у Києві, ми маємо мати на увазі, що подібні явища ще на початку ХХ ст. існували і в Європі. Так німецький природохронець світового рівня Г. Конвенц описує варварське знищення півників, грушанки круглолистої, черемші та інших рослин в Німеччині (Конвенц, 2000). Втім тут їх вдалося подолати, що свідчить про те що можна подолати їх і в нас.

Окрім збирання на букети, згідно з ЧКУ, виду загрожують меліорація та порушення біотопів (Червона книга, 2009). Останнє особливо актуально у зв’язку з планами забудови Жукового острова та Осокорківських лук.

Косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatusL.) (ЧКУ – вразливий вид) – типовий вид вологих рівнинних та гірських лук. Зустрічається на заплавах. Наразі наявні повідомлення про знахідки виду в південній частині національного парку «Голосіївський» (Прядко, Арап, 2014). Проте імовірно йдеться про успішні результати цілеспрямованого підсіву за озером Шапарня та на інших луках заказника «Лісники» насіння косариків тонких (Gladiolus tenuisM.Bieb.) (ЧКУ – вразливий вид) з НПП «Святі Гори» здійснене автором разом з Дружиною охорони природи «Зелене Майбутнє» в 2003-2004 рр. Дуже добре що флора реліктової заплави поповнилася ще одним цінним і дуже декоративним видом.

Осока Буксбаума (Carex buxbaumii Wahlenb.) (ЧКУ – вразливий вид) – рідкісний голарктичний вид з диз’юнктивним ареалом. Ця осока знайдена 1995 р. на вологих луках острова Муромець Т.Л. Андрієнко-Малюк. Вид потерпає від осушення боліт (Цуканова, 2005).

Тирлич звичайний (Gentiana pneumonanthe L.) (РК1) – один з двох рівнинних видів роду флори України. Представники родини досягають найбільшого різноманіття у горах, зокрема, в Україні у Карпатах. Проте тирлич звичайний зростає виключно на рівнині на заплавних луках та соснових лісах.

У межах Києва цей вид виявлений нами виключно на Осокорківських луках, зважаючи на це він належить до дуже рідкісних видів у місті. Популяція виду виявлена тут на ділянці досить сухої луки з щільним травостоєм на заплаві біля південного узбережжя озера Тягле. На ділянці наявний розріджений підріст дерев: сосни, верби білої, берези повислої, тополі білої, верби сірої. Травостій утворюють молінія очетеретоподібна (Molinia arundinacea Schrank), мітлиця пагононосна, золототисячник рожевий (Centaurium erythraea Raf.), півники сибірські, ситник скупчений (Juncus conglomeratus), осока колхідська, осока просяна, вероніка колосиста, пижмо звичайне, жовтець багатоквітковий (Ranunculus polyanthemos), подорожник ланцетний (Plantago lanceolata), тирлич звичайний, перстач прямий, моховинка лежача (Sagina procumbens L.), ситник членистий, деревій майжезвичайний, волошка лучна, підмаренник північний, горошок плотовий (Vicia sepium L.), сідач коноплевий, дика морква, гадючник в`язолистий, м`ята польова (Mentha arvensis L.), чина польова, конюшина повзуча, нечуйвітер зонтичний, роман продирявлений (Matricaria perforata), любочки осінні (Leontodon autumnalis) та ін.

Екземпляри тирличу утворюють скупчення 3-4 екземпляри на 1 м2, співвідношення квітуючих особин до не квітуючих – 4:1.

За літературними даними тирлич звичайний також відомий з Труханового (є збори у гербарії Інституту ботаніки) та Ольжиного островів, заплави поблизу острова Муромець, та з острова Козачий. Найбільші популяції відомі з острова Великий Північний, де вид зростає у западинці разом з мітлицею велетенською (Agrostis gigantea Roth.) (Цуканова, 2005).

Півники болотяні (Iris pseudacorus L., РК2) являють собою характерний вид вологих болотистих лук. Наразі популяції виду відомі з берегів озера Редькине, півночі Троєщинської заплави, зокрема, урочищах Келійки-Діброва та берегів озеро Вигурівське Середнє, з вологих знижень – реліктових проток островів Муромець, Лопуховатий, западин та реліктових стариць на ділянці збереженої заплави на південь від затоки Верблюд, берегів реліктової протоки у верхівці затоки Собаче Гирло, на південному узбережжі озера Кирилівське. Вид відомий також з островів Вальковський, Пташиний, Труханів, Долобецький, урочища Горбачиха, острова Жуків, узбережжя озера Прірва на Позняках, лівобережної Осокорківської заплави (Парнікоза, 2012; Парникоза, 2012). Вид вказується також для озер Алмазне, Вирлиця, Редькине та Вербне (Савицький, Зуб, 1999).

З літератури відомий також у прибережній зоні озер Тягле та Русанівське (Оляницька, Богацька, 2005).

Вид чудово адаптований до розповсюдження, адже насінини півників болотяних мають повітряну порожнину, саме тому вони можуть розноситися течією на великі відстані. Цікаво, що смажене насіння цієї рослини можна використовувати як кавозаміннник (Зуб та ін., 2004). Насіння півників болотяних знайдено також в культурних шарах з Гданська датованих XIII ст. Загалом в той час ця рослина широко використовувались як фарбувальна.

У розташованих у безпосередній близькості від густонаселених районів прибережних урочищах та легкодоступних частинах островів зник через обривання та викопування.

Фіалка багняна (Viola stagnina Kit., РР) – рідкісна фіалка з прямостоячими стеблами та витягнутими листками, що у травні-червні квітує світло-бузковими квітками. З літератури ця фіалка відома з лук на острові Муромець з домінуванням мітлиці пагононосної та тонконогу лучного Poa pratensis L. (Цуканова, 2005). Нами цей регіонально-рідкісний вид зафіксований також у центральній частині острова Муромець у западині – реліктовій протоці, а також на території Осокорківських лук поблизу озера Тягле.

Ситник бульбистий (Juncus bulbosus L.) (ЧКУ, категорія вразливий вид) характерний для сфагнових боліт, зарослих меліоративних канав, а також обводнених заплав. Вид фіксувався С.Л. Мосякіним з алювіальних місцезростань лівого берега Дніпра навпроти Труханового острова. Основні загрози: зміна гідрорежиму та евтрофікація водойм (Цуканова, 2005; Червона книга, 2009).

У минулому для долини Дніпра у межах Києва вказувався також такий червонокнижний вид як плаунець (лікоподієла) заплавний (Lycopodiella inundata (L.) Holub., категорія вразливий вид), зокрема, з Труханового острова (дані С.Л. Мосякіна) (Цуканова, 2005; Онищенко, 2008; Червона книга, 2009). Втім, його сучасних місцезнаходжень поки що відшукати не вдалось. в Україні та Польщі плаунець відомий з пізнього плейстоцену (коли зростав масово на звільнених з під льодовика вологих пісках) (Szata.., 1977; Безусько та ін., 2011). На нашу думку, рослина є реліктом цього часу.

У складі прибережно-водної рослинності, а також на мілинах поширені також їжчачі голівки. Це також дуже давні рослини. Викопні рештки представників цього роду у Північній Америці датуються середнім еоценом (40 млн. років тому)(Berry, 1924).

У межах долини Дніпра в Києві трапляються два види:

Їжача голівка пряма (Sparganium erectum L., РК1). Вид виявлено на Оболонській заплаві на південь від затоки Верблюд і біля озера Лукове, на північному узбережжі урочища Запісоччя (північна частина) у районі броду на острів Лопуховатий, у Центральному озері острова Долобецький, озера біля основи Оболонської коси, а також на акваторії заток островів Ольжин та Дикий (Парнікоза, 2012; Парникоза, 2012). Вид вказується також для озера Вербне, Галерної затоки та озера Редькино (Савицький, Зуб, 1999; Оляницька, Багацька, 2005).

Їжача зринувша (Sparganium emersum Rehm., РК2) – значно менша за розміром тендітніша рослина. На відміну від попереднього виду має нерозгалужений квітконос. Зустрічається на Троєщинській заплаві від Запісоччя до Погребської Старухи та урочища Келійки, Оболоньскій заплаві на північ від затоки Верблюд і біля озера Лукове, а також на узбережжі урочища та затоки Наталка. Можна виявити цей вид і у прибережній смузі Бабиного озера на Трухановому острові, протоки в урочищі Горбачиха, узбережжя протоки Підбірна, на Осокорківській заплаві (Парнікоза, 2012; Парникоза, 2012).

У межах угруповань справжініх та болтистих лук трапляються також регіонально-рідкісні види, які нажаль юридичної охорони поки що не мають.

Цикута отруйна (Cicuta virosa L., РР) відома своєю отрутою ще з античних часів, адже саме отрутою цієї рослини був отруєний грецький філософ Сократ. У межах долини Дніпра у Києві виявлена на островах Ольжин та Дикий, а також на узбережжі затоки між урочищами Моложі та Городище на південь від дамби – кілька генеративних екземплярів (Цуканова, 2005; Парнікоза, 2012, Парникоза, 2012);

Осока Гартмана (Carex hartmanii Cajand, РР) – ще одна рідкісна осока, яка поки що виявлена тільки на острові Муромець (Цуканова, 2005);

Вовче тіло болотяне (Comarum palustre L., РР) – північний вид, характерний для Полісся. Цінна лікарська рослина вовче тіло у народі має й ініші назви: гвоздички, декор, огирошник, семерник болотяний, сім паличок, сухолом, сухоягодник.

Наразі ця рослина зафіксована тільки для островів Великий північний і Жуків (Цуканова, 2005);

Жовтозілля татарське (Senecio tataricus Less., РР) – висока гарноквітуюча рослина з довгими листками, що зі споду вкриті сріблястими волосками. Яскраві квітки жовтозілля перетворюються на характерні для айстрових набори летючого насіння. Вид зафіксований на островах Великий Північний, Дикий та Муромець, а також в урочищах Запісоччя Північне та Наталка, на узбережжі затоки Собаче гирло (Цуканова, 2005; Парнікоза, 2012, Парникоза, 2012).

Осока дерниста (Carex caespitosa L., РР) характерна для вільшаників та болотистих заплав річок. Має характерну форму великих куртин з тонкими довгими листками. Наводиться для острова Жуків, виявлена і в інших місцях (Цуканова, 2002).

Алтей лікарський (Althea officinalis L., РР) – наша дика лікарська мальва. Виявлена нами біля Погребської Старухи у складі прибережного травостою. Цукановою наводиться також з острова Дикий. Цінна лікарська рослина.

Валеріана лікарська (Valeriana officinalis L. – сінонім – Valeriana exaltata Mikan fil., РР). Зафіксована на островах Муромець, Долобецький, Жуків, Козачий, Ольжин та Дикий (Цуканова, 2005; Парнікоза, 2012). Виявлена також на островах Вальковський, Великий Північний, Лопуховатий, Труханів, в урочищі Конча-Озерна, біля Кирилівського озера, урочищі Північне Запісоччя, на Троєщинських луках від Запісоччя до Погребської Старухи та урочища Келійки, від урочища Келійки-Діброва до озера Вигурівське Середнє, в урочищі Собаче гирло, урочищі Наталка, біля озера Редькино, біля Андріївського озера, на Осокорківських луках, в урочищі Галерний острів та поблизу озера Лебедине на Позняках. Цінна лікарська рослина.

Самосил часниковий (Teucrium scordium L., РР) – близький родич степових видів самосилу, поширений на вологій заплаві. Свою назву він повністю виправдовує, маючи виразний часниковий запах. Наразі цю рослину можна виявити у прибережній рослинності вологих реліктових озер на південь від затоки Верблюд, на островах Вальківський, Муромець та Труханів, на центральній затоці острова Долобецький, в урочищі Запісоччя Північне, під правобережними опорами Північного мосту на Троєщинській заплаві від Запісоччя до Погребської Старухи та урочища Келійки (Цуканова, 2002; Парнікоза, 2012, Парникоза, 2012).

Чина болотяна (Lathyrus palustris L., РР) – це типовий вид вологих та підмоклих заплавних лук, вирізняється на загальному тлі травостою своїми яскравими бузковими квітами. Побачити цю рослину зараз можна на островах Муромець, Жуків, Ольжин та на Осокорківських луках (Цуканова, 2002; Парнікоза, 2012, Парникоза, 2012).

Фіалка висока (Viola elatior Fries) досить подібна до фіалки багнистої – ще одна мешканка вологих знижених травостоїв. На відміну від фіалки багняної має темніші блакитні квітки та загострені листки. Відмічена О. Прядко на острові Жуків (Цуканова, 2002). Вид також виявлений на луках біля озера Шапарня у заплаві р. Віта, що є складовою долини Дніпра і формується в реліктовому руслі пра-Дніпра в районі с. Безрадичів (Прядко, Арап, 2014).

Суниці зелені (Fragaria viridis, РР), що відрізняються від лісових суниць не тільки більш короткими квітконосами, на яких згодом визрівають смачні запашні кістянки, але і схильністю зростати у лучно-степових угрупованнях. Тож, на заплаві вони, скоріше гості. Наразі суниці зелені відомі на заплаві з островів Муромець, Труханів та Жуків (Цуканова, 2005).

Рогіз Лаксмана (Typha laxmani ) зростає на невеличких озерцях, що утворились у зоні гідронамиву у районі озера Тягле, на східному березі озера Вигурівське Середнє (Цуканова, 2005; Оляницька, Богуцька, 2005; Парнікоза, 2012, Парникоза, 2012). Рідкісні угруповання цього виду рогозу виявлені також на озері Алмазне, Вербне у вигляді монодомінантних плямистих заростей серед масиву повітряно-водної рослинності (Савицький, Зуб, 1999). Окрім того на озері Алмазне по берегам та в районі гирла впдаючої в озеро притоки виявлені рідкісні монодомінантні ценози іношого виду рогозу – рогозу Зерова (Typha zerovii Klok.fil & Krasnova). Обидва дані види є представниками понто-каспійського комплексу, які внаслідок створення каскаду водосховищ проникають в Середнє Подніпров’я. Адже тут створюються відповідні екологічні умови (Савицький, Зуб, 1999).

Рогіз Зерова (Typha zerovii Klok. fil. & A. Krasnova) – південний вид, виявлений на озері Алмазне (Савицький. Зуб, 1999).

Загалом наявність у флорі Києва таких видів як рогози Лаксмана та Зерова є свідченням проникнення представників понто-каспійського комплексу у флору середнього Придніпров'я. Цьому сприяє насамперед існування комплексу дніпровських водосховищ з їх величезними плавнево-болотяними масивами. Цей процес аналогічний вселенню у верхні ділянки каспійських елементів фауни,активізацію якого спостерігають останнім часом (Савицький. Зуб, 1999).

Родовик лікарський (Sanguisorba officinalis L. РР) – надзвичайно висока рослина, що підносить над заплавою свої суцвіття у вигляді червоних голівок. Назва цієї цінної лікарської рослини походить від її здатності спиняти кровотечі при пологах. Поки що вона виявлена виключно на ділянці вологої луки у районі озері Редькине (Парникоза, 2012).