Раритетні види алювіальних угруповань, псамофітних та остепнених лук

Парнікоза І.Ю.

Річкова заплава, це не тільки вода, а й велика кількість піску, який тою водою переноситься. Дивно, але річковий пісок може дати життя великій кількості рослин. Серед них багато рідкісних і зникаючих. У цій статті ми познайомимося з цими рослинами, їх поширенням, а також властивостями, що дозволяють їм триматися в межах столичного мегаполісу.

Зі складу аллювиальной рослинності (рослинність піщаних і мулистих мілководь і кос) на мулистих наносах на охорону заслуговує смикавець бурий (Cyperus fuscus, РР). Ця рослина родич всім відомого єгипетського папірусу або ж відомого кімнатної рослини – циперуса. Тільки на відміну від своїх великих родичів дніпровський циперус невеличкий і взагалі мало помітний. Ситуацію ускладнює нестабільність його популяцій. Його зростання в одному і тому ж місці далеко не постійно і залежить від гідрологічних умов. У суцвіттях, розташованих на верхівках пагонів визріває його насіння, які розносяться водою і в сприятливих умовах дають початок нової популяції. Відмічений нами на піщаному узбережжі урочища Берковщина, на північному узбережжі Бабиного озера Труханового острова, узбережжі Півкруглої затоки урочища Запісоччя (північного) та піщаному південному берегу затоки Доманя, на мілинах біля острова Пташиний. Не менш рідкісною є і частуха ланцетна (Alisma lanceolatum With, РР) родич звичайної частухи подорожникової, що має на відміну від неї вузькі ланцетоподібні листя й рожеві квіти. Цей вид виявлений нами на Трухановому острові (Парнікоза, 2012, Парникоза, 2012). За відомостями з літератури смикавець відомий також для урочища Горбачиха (Дідух, Альошкіна, 2012).

Можливим також є виявлення у вказаних угрупованнях інших рідкісних піонерних видів, що наведені у списку видів Дніпровських островів, складеному Г.О. Цукановою, чи відмічені у інших регіонах Середнього Подінпров’я (Цуканова, 2005), зокрема таких, як діхостиліс Мікелі (Dichostylis micheliana (L.) Nees), мулянка водяна (Limosella aquatica), частуха злаковидна (Alisma gramineum Lej.), мідендорфія дніпровська (Middendorfia borysthenica (Bieb. ex Schrank) Trautv.), комиш бічноквітковий (Scirpus lateriflorus J.F.Gmelin), щебрик зивчайний (Peplis portula L.), види роду виринниця Callitriche (див. ).

В угрупованнях піщаних (псамофітних) лук також виявлено низку видів рослин зі складу раритетного фітофонду.

Гвоздика псевдорозчепірена (Dianthus pseudosquarrosus Novak. Klok.) (РК) – вид є одним з нечисленних поліських ендемів (ареал розповсюдження обмежений Поліссям) і є характерним для пісків борової тераси. Цей вид як і червонокнижна ковила дніпровська може бути виявлений лише на островах, що становлять собою затоплені водосховищем верхівки колишньої борової тераси. Звідси його знахідки на групі безіменних піщаних островів на півдні Києва (біля 98 бакена). Приурочений до сухих піщаних грив (Цуканова, 2005). У 2012 р. Плигою А.В. вид підтверджено у розташованому трохи нижче Києва заказнику Бориспільські острови, створеному за час з 2005 р. на вказаних Г. Цукановою островах.

Жовтозілля дніпровське (Senecio borysthenicus, вид було внесено до ЄЧС 1991 р.) являє собою високий кущ з розсіченими листками та характерними розкидистими суцвіттями з жовтих ромашкоподібних квіток. Вид ендемічний для Дніпровсько-Донецького басейну. На Україні є достатньо звичайним у долині р. Дніпро та Сів. Донець, у лісостепу чи степу, рідше зустрічається у Криму. Вид характерний для заплавних піщаних біотопів. Цукановою вид фіксувався на острові Ольжиному в угрупованні келерії сизої, а також на острові Жуків. Популяція нараховувала декілька десятків екземплярів, які мали високу життєвість, квітували та утворювали насіння. (Цуканова, 2002; Цукановa, 2005).

За нашими відомостями вид зустрічається у вигляді генеративних екземплярів в урочищі Запісоччя (північне), на Троєщинській заплаві (урочища Кілійка-Дубрава-озеро Вигурівське Середнє), на островах Великому Південному та Жуковому, а також на Осокорківських луках на північ від озера Небреж. У 2011 р. підтверджено також зростання виду на острові Ольжин у повній відповідності до описаного Г.О. Цукановою ценозу, на південно-східному закінченні острова Ольжин (Парнікоза, 2012, Парникоза, 2012).

Виду загрожує, головним чином, деградація природних місць зростання внаслідок освоєння заплави.

Козельці українські (Tragopogon ucrainicus, було внесено до ЄЧС 1991 р.) – північно-понтійський ендем, місцезростання якого пов’язані з річковими пісками. На території України поширений на Поліссі, у Лісостепу та у понтичній частині степу. На досліджуваній території вид зростає на сухих пісках у розріджених угрупованнях костриці Беккера (5-10 %) та ділянках, покритих мохом зозулиним льоном волосистим (Polytrichum piliferum). Цукановою вид фіксувався на острові Трухановому, а також безіменному острові на півдні міста (Цуканова, 2005).

Нами вид виявлено на піщаних дюнах на Оболонській заплаві на північ від затоки Верблюд біля озера Лукове та в урочищі Калиновий ріг, на західному узбережжі затоки Собаче Гирло та на дюнах однойменної коси (значна популяція), на острові коси Оболонської затоки, ур. Наталка (6 квітуючих екземплярів), невеликому урочищі на північ від Московського мосту на дюнах біля берегозахісної дамби (двома групами у 27 генеративних та 4 генеративних квітуючих. Наявні окремі неквітуючі екземпляри. Популяції знаходяться в умовах посиленого антропогенного тиску). Ці козельці зростали також на острові Великий Північний та Вальківський, на острові Муромець (поодинокими квітуючими екземплярами в районі дамби протоки Бобровня), урочищі Запісоччя (північне) на ділянці прилеглій до парку Борців за свободу та незалежність України (40 екз.), на Троєщинській заплаві від Запісоччя до Погребської Старухи та урочища Кілійка, у західній частині острова Долобецький на прибережних піщаних гривах – біля 30 генеративних особин, у південній частині урочища Горбачиха, острова Великий Південний, на піщаних дюнах південно-східного закінчення острова Ольжин – у вигляді великої популяції, на пісках східного узбережжя о-ва Венеціанський (з десяток генеративних особин, що плодоносили), а також в урочищі Берковщина на північ від затоки Берковець (Парнікоза, 2012, Парникоза, 2012).

Окрім того, до Європейського Червоного списку було внесено також пісколюбні рослини з роду верблюдка: верблюдка острівна (Corispermum insulare Klokov, охороняється РК1) та верблюдка лиса (Corispermum calvum Klokov), які були вперше описані на матеріалі з острова Труханів. Однак наразі вони переважно розглядаються як синоніми верблюдки гіссополистої (Corispermum hyssopifolium L.) та верблюдки блискучої (Corispermum nitidum Kitaibel ex Schultes) (Онищенко, 2008). Верблюдки – це екстремальні пісколюби, вони здатні рости на голих не закріплених пісках, створюючи справді пустельний пейзаж.

Окрім того, слід згадати наявні у складі псамофітних екосистем регіонально-рідкісні види, які, на жаль, поки що не мають юридичної охорони. Охаратеризуємо деякі з них.

Булавоносець сіруватий (Corynephorus canescens, РР) – рослина незкаріплених пісків, що за зовнішнім виглядом дуже нагадує щітку з прямих і жорстких синьо-зелених листків. При основі вони слабо забарвлені рожевим кольором. Загалом цей вид хараткирний для борових дюн Полісся. У долині Дніпра у Києві трапляється лише в її північній частині, а саме на островах Великий Північний та Вальковський (значні за площею угруповання), а також на ділянці урочища Запісоччя (північне), на >Оболонській заплаві, зокрема, на піщаних намивах у північній частини коси Собаче Гирло, піщаних дюнах над озером Редькине (Міністерка), та на північ від затоки Верблюд біля озера Лукове, на Троєщинській заплаві (урочища Кілійка-Дубрава-озеро Вигурівське Середнє) (Цуканова, 2005, Парникоза, 2012, Парнікоза, 2012).

Заяча капуста пурпурна (Sedum purpureum (L.) Schult., РР) за даними О. Прядко та Т. Андрієнко-Малюк виявлений на острові Ольжин (Цуканова, 2005). Нами цей вид на заплаві Дніпра не фіксувався, хоча він добре знайомий нам з заплави р. Сіверський Донець.

Заяча капуста шестирядна (S. sexangulare L.) належить до звичайних рослин непорушених ділянок заплави, втім, ділянок цих стає дедалі менше. Окрім того, вид у Києві знаходиться на східній межі ареалу. Заячі капусти – це наші види сукуленти, до яких відносяться також кактуси, агави та ін. Сукуленти мають особливі м’ясисті листки і пристосовані до економії вологи. Заяча капуста шестирядна має рядочки приблизно з шести невеличких пестикоподібних листків, що кільцями відходять від стебла, вкриваючи його від землі догори.

Наразі у долині Дніпра у Києві вид виявлений на Облонській заплаві: біля північного краю Оболоні в урочищі ДВС, на обох берегах затоки Верблюд, зокрема, біля озера Лукове на косі Собаче гирло, на острові коси Оболонської затоки, в урочищі Наталка, затоці Вовкувата, на островах Великий Північний, Вальківський, Муромець, Лопуховатий, Труханів, Долобецький, Венеціанський, Жуків та Ольжин, виявлений також на півострові Гострому, в урочищі Горбачиха. Поширений також на Троєщинській заплаві від Запісоччя до Погребської Старухи та урочища Кілійка (Цуканова, 2002, Парникоза, 2012, Парнікоза, 2012).

Жито лісове (Secale sylvestre Host., РР) – один з диких родичів нашого звичайного жита, його можна зустріти на пісках заплави Дніпра. Ця однорічна рослина – спражній гігант серед рослин ефемерів-однорічників, що розвиваються у першій половині вегетаційного сезону до настання літньої посухи. У Києві виявлено на острові Муромець, в урочищах Горбачиха та Берковщина, на островах Лопухуватий та Ольжин (Цуканова, 2002, Оляницька, Богацька, 2005, Парникоза, 2012, Парнікоза, 2012).

Рослини вологих алювіальних угруповань, а також сухих піщаних і остепнених лук, наочно демонструють, що не живий річковий пісок, може давати основу для дивовижного і різноманітного життя. Для цього достатньо хоча б сезонного зволоження і формування незначного шару органічної речовини.