Вступ

Парнікоза І.Ю.

На високих пагорбах над Дніпром розкинувся Київ… Мальовничої неповторності місту надають Старокиївська гора, Щекавиця, Печерські та Кирилівські висоти… Втративши більшу частину архітектурних пам’яток в часи лихоліть і не зважаючи на діяльність сучасних вандалів від влади, Київ все ж зберігає своє неповторне обличчя смарагдового міста над Дніпром, – адже навіть в центрі міста на одного мешканця припадає 33 м2 зелених насаджень. Це все ще чи не найбільший показник серед усіх європейських столиць. Досі зелені масиви міста займають 56,6 тис. га, тобто дві третини його площі, а якщо взяти до уваги їх насичення рідкісними та зникаючими видами флори і фауни, то навряд чи якась із світових столиць зрівняється з Києвом. Смарагдові острови, затишні парки, золотокорі соснові бори. Є у складі зеленого намиста Києва і загадкова гора, на схилах якої поки шелестить ліс, а верхівки вкривають сухі степові луки. Мабуть, саме через такий розподіл рослинності її звуть Лисою. Майже на 70 м підноситься вона над Славутичем. Тут, де дуби-велети шелестять над валами давнього форту, буяє фантастичне розмаїття – біля 400 видів рослин, 305 з яких – види природної флори. За цим показником Лиса гора залишає далеко позаду подібні історичні місцевості Європи. З них п’ять видів Червоної книги України та численні регіонально-рідкісні види дали змогу відомому фахівцю-ботаніку професору В. І. Чопику назвати цю територію «еталоном флори урбанізованих територій». Вражає і різноманіття тваринного світу: тут і рідкісна неотруйна змія – мідянка, і навіть славетний горностай, що також занесені до Червоної книги України.

Про гору переказують, що це місце незвичайне, бо ж саме сюди в темну Вальпургієву ніч раз на рік збирається на шабаш нечиста сила. Можливо, завдяки цьому переказу її так і не було забудовано житловими кварталами, і вона зберегла свій природний вигляд?

Лиса гора – місце історичне. З давніх-давен вона була одним з центрів осілості в середньому Придніпров’ї, маючи статус стратегічного пункту в гирлі Либіді. Тож не дивно, що саме тут найвідомішим російським фортифікатором Е. І. Тотлебіним було зведено потужний форт. І не помилився будівничий, його творіння гарно прислужилося захищаючи Київ у серпні 1941-го. На жаль роль оборонців Лисогірського форту, що в самий критичний для Києва момент не пропустили німців до переправ через Дніпро, незаслужено замовчується. Так, саме Лисогірський форт, а навіть не Київський укріплений район (КіУР), став вирішальною позицією оборони Києва. Він має повне право стати поруч з такими легендарними твердинями як Брест чи Вестерплате. Тим більше, що на відміну від наведених прикладів мужності у безнадійному становищі, оборона Лисогірського форту мала тоді вирішальне значення для всієї оборони радянських військ на Дніпрі…

У 1994 р. за клопотанням Київського еколого-культурного центру Рішенням Київради від 17.02.1994 №14 тут було створено регіональний ландшафтний парк загальною площею 137,1 га, а в 1995 р. урочище увійшло до складу РЛП “Голосіївський”. У 2003 р. завдяки зусиллям директора історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця» В. Я. Кулініча рішенням Київради територію урочища було передано у користування музею.

Краєзнавче вивчення київських околиць, сильно поступається вивченню центральних історичних частин міста: Старокиївської частини, Подолу, Печерську та ін., що від самого народження міста опинилися в епіцентрі історичних подій та потрапили на сторінки писемних джерел. Київські ж околиці, згадувалися як правило лишень у зв’язку з якимись окремими історичними подіями. Цілісну їх історію почали реконструювати порівняно нещодавно. Незважаючи на свою гучну славу практично невивченим лишався історичний шлях Київської Лисої гори. Першою ґрунтовною роботою, що стосувалася історії цього київського урочища, з відомих нам слід визнати роботу О. Голованова – Голованов О. Лисогірський форт – невивчена сторінка військового минулого Києва // Київська старовина. – 2002. – № 5 (347). – С. 21-27. Питань пов’язаних з будівництвом Лисогірського форту торкалася також Сіткарева у своїй праці Ситкарева О. В. Киевская крепость XVIII-XIX вв. – К: Печерский историко-культурный заповедник, 1997. – 196 с. Поряд з цим Лисогірський форт було детально обстежено одним з найретельніших дослідників київських фортифікаційних пам’яток О. Г. Кузяком. Нажаль результати цього обстеження довгий час залишалися не доступними широкій громадськості. Лише у 2006 р. вони були опубліковані в невеличкій газетній статті (Кузяк О. Г. Лисогірський форт (розділ з статті «Киевская крепость») // Екологічна газета. –2006 – № 39(73). – С. 4.).

Питанню історії Лисої гори приділив увагу один з найкращих сучасних дослідників київських околиць – В. Лисенко. Його брошура: Лисенко В. Лиса гора. Збірка краєзнавчих матеріалів. – К., 2005. – 24 с. фактично стала найповнішим джерелом, щодо історії урочища і не тільки. В ній також було використано публікації стосовно рослинного і тваринного світу зроблені автором цієї роботи: Парнікоза І. Ю. Таємниці Лисої гори. Частина І // Країна Знань, 2004– № 1– С. 35-38 та Частина ІІ // Країна Знань, 2004– № 2 – С. 36-37.

Флора і рослинність урочища обстежувались фахівцями Інституту ботаніки НАН України ім. М. Г. Холодного одразу після скасування статусу забороненої зони у 1980-х рр. Зважаючи на це зараз ми можемо спиратися на праці: Чопик В. И., Краснова А. Н., Кузьмичов А. И. Эталон дикорастущей флоры урбанизированных территорий – урочище Лысая гора в г. Киеве // Ботан. журн. – 1986. – 71, N 8. – С. 1136-1141. та Шеляг-Сосонко Ю. Р., Дідух Я. П., Кузьмичов А. І., Падун І. М. Рослинність урочища Лиса гора (околиці м. Києва) // Укр. ботан. журн. – 1984. – 41, N 1. – С. 86-90. Окрім того відомо, що флору урочища вивчали Дубовик О.М., М`якушко Т.Я., Протопопова В.В., Бортняк М. М., Любченко В.М., Мосякін С. Л., Тимченко І. А., Андрієнко Т. Л. В архіві автора зберігаєються також тези (обкладинка збірки не зберіглася) Краснова А. Н., Чуприна Т. Б. Естественная флора урочища «Лысая гора» в городской черте Киева, опубліковані напевне за результатами обстеження під керівництвом В. І. Чопика у 1986 р.

Наскільки нам відомо спеціальних фауністичних досліджень Лисої гори не проводилося. Окремі спостереження щодо фауни урочища зроблені Лопарьовим С. О., Годлевською О. В., Балашовим І. О.

Починаючи з 2000 р. історія, флора та фауна Лисої гори і околиць щорічно вивчалася автором, з 2003 р. в рамках діяльності наукового відділу історико-архітектурної пам’ятки-музею «Київська фортеця». Виходячи з того, що різнопланові відомості про Лису гору та прилеглі території, що являють з нею єдине урочище, яке ми надалі називатимемо Лисогір’я, ще ніколи не об’єднувалися у одній праці, а також той факт, що інформаційне середовище щодо Лисої гори переповнене майже виключно екзотичними міфами містичного спрямування, ми поставили собі за мету зробити першу спробу такого синтезу. В результаті мала постати публікація, що дозволяє читачеві максимально повно ознайомитися з топографією, історичним шляхом, флорою та фауною Лисогір’я. Ми також вважали за потрібне зупинитися на сучасних проблемах урочища, адже наразі гора переживає не кращі часи. Самому його існуванню постійно загрожують плани забудовників. Таким був задум, а наскільки він вдався судити читачеві. Зауважимо лише, що ми будемо дуже вдячні за будь-які критичні зауваження чи додаткові відомості по даній темі, які просимо надсилати безпосередньо на нашу електронну адресу .

Автор висловлює подяку Д. Іноземцевій, О. Василюку, О. Кузяку, В. Лисенко., В. Кулінічу, А. В`яльцю, М. Шевченко, Ю. Гречишкіній, С. Мосякіну, І. Андрєєву, О. Годлевській, В. Негоді, М. Жаркіх, Н. Мірюті, М. Кучмі, І. Балашову, Н. Петренко, В. Дзівалтовському, В. Коліньку, всьому колективу Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця».