Королі прикордоння: кн.Вишневецькі
Вирський Д.С.
Дім князів Вишневецьких належав до найвищого за ієрархією українського середньовічного суспільства соціального прошарку – «княжат головних», проте протягом XVI ст. був заслабий, аби претендувати на першість серед них. За підрахунками Н.Яковенко цей рід займав 3-4 місце у неофіційній табелі про ранги найпотужніших місцевих князівських кланів [2].
Отже, Вишневецькі неспроможні серйозно конкурувати, наприклад, з «некоронованими володарями України» князями Острозькими у відносно освоєних районах (прилеглих до Волині – гнізда української аристократії та навколо Києва), спробували надолужити своє на прикордонних «пустинях». Рішучість і наполегливість їх у цьому виборі, неабиякий хист адміністраторів та полководців, проявлений численними представниками цього роду, швидко приносили свої плоди. Не дивно, що образ «козакуючого магната», який склався у суспільній свідомості українців XVI ст., мав за найяскравішу модель – гордість і окрасу дому Вишневецьких – князя Дмитра Івановича Вишневецького. Останній навіть увійшов до епічної пам’яті українського народу – історичних пісень-дум – під козацьким ім’ям – Байда.
Вишневецькі утримували у своїх руках ключові в українському Подніпров’ї уряди черкаського, канівського й овруцького старости та каштелянство київське. Шляхом займанщини та надань польського короля вони заволоділи значними земельними угіддями на Правобережній, а особливо на Лівобережній Україні. Саме туди згодом перемістився центр їх діяльності, охопивши майже цілком сучасну Полтавщину.
Крім вірогідної причетності до заснування Кременчука протягом 1570-1620 років князями Вишневецькими були засновані такі міста і містечка, як Варва, Гадяч, Горошин, Жовнин, Корсунь, Лохвиця, Лубни [Певний час Лубни навіть були відомі як Олександрів на честь кн. Олександра Михайловича Вишневецького.], Мошни, Переволока, Пирятин [Певний час відомі як Михайлів на честь кн. Михайла Олександровича Вишневецького (батько попереднього).], Прилуки, Ромни, Хорол, Чигирин [3]. 29 вересня 1620 р. Костянтин Вишневецький отримав також королівський привілей на «доживотне» (пожиттєве) володіння Боровицею, Ірклієвим, Голтвою та Кропивною з усіма хуторами та слободами, що до них належать [4].
До заснування міста Кременчука міг бути причетним хіба князь Михайло Олександрович Вишневецький (1529-1584 рр.) [Джерельного підтвердження цього факту я не знайшов.], двоюрідний брат згаданого Д.І.Вишневецького-Байди. Він тривалий час займав посаду канівського і черкаського старост (1559-1580 рр.). М.Вишневецький уславився як добрий полководець, захисник українських кордонів, покровитель козаччини, організатор колонізації та економічного освоєння Подніпров’я (розбудував Корсунь). Його життя яскраво описано в історичній поемі-пісні «Epicedion, себто вірш жалобний про благородного й вічної пам’яті гідного князя Михайла Вишневецького». Автором цього твору була особа наближена до князівського двору. Поет вважав, що М.Вишневецький «заслужив», щоб в «історію» записати його «діла славні». Він дав яскраву характеристику діяльності свого патрона, в якій виділив три основні аспекти:
1) військовий хист, полководницький талант та лицарську вдачу князя:
Завжди правив з гідністю і хоробро бився,
Україні над Дніпром щиро прислужився.
Захищав її, як син, чуйність мав і чесність,
Ні за себе він не дбав, а ні за маєтність.
2) забезпечення для населення регіону мирного життя, яке є умовою нормального економічного зростання:
Як годилося, чинив за свого гетьманства,
Україну не давав шарпати поганцям.
При звитяжцю не могли злі татарські орди
Звичними розбоями учиняти шкоди,
Особливо ж над Дніпром, де сидів потужний
Оборонець і вояк, сміливий і мужній.
3) адміністративну й осадницьку діяльність М.Вишневецького, організацію заселення й економічного освоєння Подніпров’я:
І про те наш князь подбав, щоби городища
Щонайліпшими людьми осадить найшвидше.
Де раніше дикій звір по ярах ховався,
Де в державу нетрями бусурман вторгався, –
Там князь місто осадив…
З підсумку, який робить автор «Epicedionу» наприкінці згаданої характеристики, випливає, що саме останній аспект діяльності свого героя, він вважав найголовнішим. Поет з жалем заключає:
А коли б йому Господь більше літ дав гожих,
Мабуть, не лишилося б городищ порожніх… [5]
Щодо першопоселенців Кременчука, отих «людей щонайліпших» «Epicedionу», можна припускати, що більшість їх прибувало з центру староства – міста Черкаси (2-го за чисельністю населення міста воєводства), міщани якого, як уже згадувалось, мали «уход» на місці Кременчука [6].
Примітки
2. Яковенко Н.М. Українська шляхта. – К., 1993. – С.102-103 (авторка наводить порядок розсилки королівських листів «княжатам головним» 1536 р.). По вигасанню кн.Острозьких Вишневецькі у другій чверті ХVII ст. взагалі виходять на 1-2 місце неофіційної «руської» світської ієрархії.
3. Яковенко Н.М. Нарис… – С.145. Утім, якихось фактографічних свідчень про володіння Кременчуком Вишневецькими мені розшукати не вдалося. Є лише дивна нотатка (без посилання на джерело) в украй неохайній праці В.Кривошеї та В.Орла про те, що 1638 р. кн. Олександр Вишневецький (завважу, що цей останній помер у 1594 р.) поступився урочищем Кременчук на користь якогось Красновського (див.: Кривошея В.В., Орел В.М. Українська шляхта напередодні Визвольної війни середини ХVII століття (Історико-географічні та історико-генеалогічні матеріали). – К., 2000. – С.89). Маю підозру, що тут йдеться про Ольбрахта Кросновського (Krosnowskiego), західноукраїнського шляхтича, брата львівського католицького архієпископа. Він походив з равського повіту, кар’єру робив на Поділлі та Львівщині (1653 р. – стольник подільський, 1662 р. – підстароста львівський і далі також Львівщина). А.Бонецький згадує про надання йому староства кременчуцького («Krzemieńczugskie») (див.: Boniecki A. Herbarz Polski. – T.ХІІ. – Сz.1. – Warszawa, 1908. – S.317), але це або якась помилка, або мається на увазі Кременчук на Поділлі (згадуваний нами як місце дій Б.Претвича в середині XVI ст.). Саме в число подільських урядників «кременчуцького старосту» О.Кросновського залічили і видавці сучасної серії «Урядники давньої Речі Посполитої ХІІ-ХVIII ст.» (див.: T.III/3: Urzędnicy podolscy XIV-XVIII wieku. – Kórnik, 1998).
4. Воссоединение Украины с Россией. Документы и материалы… – Т.1. – С.10. Вірогідно по здобуттю Говтви Вишневецькі звернули увагу і на Манжелію, яка перейшла під їх контроль у 1628 р. (див.: Полтавщина. Енциклопедичний довідник. – С.514). Напевно Вишневецькі були не від того, аби цілком підпорядкувати собі межиріччя Сули та Псла, відтак опанування Кременчуком виглядає на стратегічну мету.
5. Epicedion, себто вірш жалобний про благородного й вічної пам’яті гідного князя Михайла Вишневецького // Українські гуманісти епохи відродження. У 2 ч. – К., 1995. – Ч.2. – С.36-37.
6. Грушевський М.С. Історія України-Руси. – Т.VII. – К., 1995. – С.54.