1.3. Місце мережевих електронних журналів у системі електронних видань

Салига П. Г.

Щоб визначити місце МЕЖ серед інших електронних видань варто зазначити всі їхні можливі характеристики в одному визначенні. Як матрицю використаємо згаданий вище ГОСТ 7.83–2001. Розробники стандарту вважають важливою характеристикою здатність існувати локально та в мережі. Для означення цієї характеристики вводять термін «детерміноване електронне видання». При сучасному розвитку інтернету такий поділ є застарілим, оскільки локальних видань, якими є, наприклад, дискові журнали, наразі майже не залишилося, а на сьогодні інтернет монополізував майже всі інтеракції з файлами. У визначені не відсутній той факт, що потенційно всі локальні видання можуть існувати в мережі. Проте, якщо слідувати стандарту, МЕЖ є детермінованим електронним виданням, оскільки може існувати і в мережі, і на дисках. Американський дослідник Т. Нісангер подає такі види розповсюдження: через диски, через комп’ютерні мережі, через глобальну комп’ютерну мережу інтернет [57, с. 109–110]. Суперечливим є розрізнення локальних мереж та інтернету, проте науковець підтверджує наявний поділ електронних журналів на дискові та мережеві. Можна було б лише зазначити, що МЕЖ розповсюджується через комп’ютерні мережі та не виокремлювати пункт про необмежену кількість читачів, який увели в стандарт через наявність закритих мереж, наприклад, бібліотек. Існування платних сервісів не виключає потенційну можливість доступу до інформації більшої аудиторії, оскільки електронні видання здатні тиражуватися копіюванням (у тому числі й нелегально) без утрати якості.

Періодичність відіграє для МЕЖ визначну роль, оскільки ця характеристика відрізняє електронні журнали від інших мережевих видань. Проте чіткої періодичності для виходу МЕЖ немає. Зазвичай часові межі декларуються спочатку, а потім їх не дотримуються. Тому доцільно використовувати таку характеристику, як серіальність (вужче – продовжуваність). Однак нехтувати електронними журналами, що виходять періодично, не варто, тому оптимальним вважаємо термін «серіальне видання», що також стосується МЕЖ.

Інформація в електронних журналах проходить видавничо-редакційну обробку, що якісно вирізняє цей вид видань серед нерецензованих. Редакція відіграє навіть важливішу роль, ніж у традиційних виданнях, оскільки є ідеологічним центром комунікації. Згідно з ГОСТ 7.83–2001 зміст і спосіб взаємодії електронних журналів визначені видавцем. Читачі МЕЖ не можуть впливати на зміст видання, оскільки журнали розповсюджуються в завершеній формі. Наявність інтерактивних елементів у гіпертекстових та FLASH-форматах заздалегідь сплановані видавцем, тому це не можна вважати втручанням читача у структуру чи наповнення МЕЖ. Щодо специфіки контенту, то МЕЖ наслідує традиції друкованого журнального видавництва, запозичивши в останнього жанрову специфіку, ілюстративність та таку рідкісну для інтернету характеристику, як вихідні відомості.

Характеристика наявності друкованого аналогу зустрічається в багатьох класифікаціях електронних видань, оскільки потрібно уникати непорозумінь, коли цифрові копії визнаються самостійними явищами масової комунікації. МЕЖ є самостійним виданням, тобто таким, що не має аналогу. Це свідчить про те, що електронні журнали готуються редакцією перш за все для мережі. Долучення до поняття МЕЖ копій друкованих видань є ознакою змішування понять мас-медіа в інтернеті (присутність традиційних ЗМІ в інтернеті) та мережеве мас-медіа (ЗМІ, що функціонує в комп’ютерних мережах).

Підсумовуючи наш аналіз МЕЖ в рамках матриці, взятої зі стандарту ГОСТ 7.83-2001, можна сказати, що мережевий електронний журнал – це детерміноване періодичне чи продовжуване серіальне електронне видання, що пройшло редакційно-видавничу обробку, параметри, зміст і спосіб взаємодії з яким визначені видавцем і не можуть бути змінені користувачем, призначене для поширення в незмінному вигляді у комп’ютерних мережах і доступне потенційно необмеженому колу читачів, не має друкованого аналогу, містить текст та зображення, має вихідні відомості. Використовуючи цю дефініцію, можемо відрізнити МЕЖ від схожих видань, таких як дискові електронні журнали, електронні копії друкованих журналів. Однак тут не вистачає специфіки, що окреслює відмінність МЕЖ від живих журналів та спільнот соціальних мереж. Тому запропоноване визначення є занадто формалізованим і потребує доопрацювання для з’ясування властивих характеристик мережевих електронних журналів.

Із поняттям МЕЖ варто також асоціювати аматорські електронні журнали, які наразі залишаються малодослідженими. Вітчизняні та закордонні науковці переважно звертають увагу на академічні МЕЖ і не охоплюють великий пласт видавничої продукції, що існує в інтернеті самостійно, без допомоги офіційних структур. Комп’ютер дозволив створювати періодику не лише організаціям, а й окремим користувачам. Аматорські видання відрізняються від офіційних, оскільки вони спираються на іншу видавничу традицію – самвидав. Це дозволяє їм робити експерименти над формою та змістом, не зважати на правила чи залежати від цензури, охоплювати аудиторії, що позбавлені можливості мати свій ЗМІ. В американській термінології цей підвид мережевих електронних журналів отримав назву «езин» від контамінації англійських слів eltcronic magazine (електронний журнал). З появою електронного журналу «Дуршлаг» цей термін почали використовувати в Україні. Термін кирилицею записували варіативно («езін», «езин», «е-зин»), що викликало дискусії серед користувачів інтернету. Після аргументованих доказів адміністратори українського підрозділу «Вільної енциклопедії» 5 січня 2008 року перейменували статтю «Езін» згідно з українськими правописними нормами на «Езин» [13]. Однак основною статтею є «Електронний журнал» – сайт скеровує на неї, якщо ввести в пошуковій стрічці «Езин». Фонетична невизначеність терміна бере свій початок від написання цього слова англійською мовою «ezine», що також не відповідає його вимові: «ee-zeen». Таке фонетичне прочитання використовує при перекладі українською вітчизняна дослідниця Л. Городенко – «ізін».

Виокремлення езину як окремого терміну важливе для розмежування офіційних електронних журналів, які є широко дослідженими в науковій літературі, від аматорських, що залишалися поза науковим дискурсом. Кількість згадок слова «езин» в англійськомовному інтернеті майже у 10 разів більша за число згадувань терміну «електронний журнал» і в чотири – за «онлайн-журнал», що свідчить про значну популярність в англійськомовних країнах саме терміну «езин». Пошук за сайтами Яndex.ru та Google.com дав такі результати (жовтень, 2008 / жовтень, 2013) (табл. 1.1).

Таблиця 1.1 – Пошукові результати за сайтами Яndex.ru та Google.com

Як видно зі статистики, в англійському сегменті інтернету кількість знайдених документів, що містить слово «e-zine», за п’ять років збільшилася майже удвічі. Однак ця інформація не є об’єктивною, оскільки написання цього слова латиницею використовується в усьому світі й навіть на українських сайтах. А «езин» є омографом російської назви, тому велика кількість знайдених пошуковими машинами слів може стосуватися як української, так й інших мов, що користуються кирилицею. Кількість документів, де зустрічається кириличне написання «езин», зросла у п’ять разів. На жаль, для термінів «електронний журнал» та похідних подібне дослідження нами не проводилося.

Під час використання поняття «електронний журнал» вітчизняні науковці спираються на дослідження американських та британських науковців. В англійськомовних джерелах зустрічаємо два терміни на позначення журналу: «journal» та «magazine». Відмінність між ними полягає в тому, що перший є академічним виданням, а другий – розважальним. На офіційному сайті Бібліотеки Університету Джеймса Медісона написано, що «magazine» – популярна періодика на кшталт «Time» чи «People», а «journal» – це наукова періодика, що створюється експертами. Статті в «journal» мають тенденцію бути більшими та містити цитування [161]. Поділяти ці різні за своєю суттю види видань для нашої науки не було потреби, оскільки розвиток періодичних видань відбувався під контролем спочатку Російської імперії, а потім цензури СРСР. Тому вільних, неконтрольованих журналів, окрім самвидаву, не було. Нині відбувається всебічний розвиток вільних видань, що може призвести до розмежування офіційних та неофіційних журналів. Поєднувати в одному термінові електронні наукові журнали й аматорські езини недоцільно, оскільки це може призвести до непорозумінь у наукових текстах. Однак в українській видавничій справі термін «езин» не введений до наукового дискурсу, тому в досліджені ми використовуватимемо ширше поняття – «мережевий електронний журнал», який включає в себе й езини.

Виокремлення езинів в окремий підвид ми зустрічаємо в американського дослідника Т. Нісангера, який розрізняє наукові журнали, популярні тижневики, інформаційні бюлетені, газети та аматорські видання (езини) [57, с. 110]. Відокремлення езинів від журналів є в авторитетному «Каталозі електронних журналів», що виходить з 1991 року у Вашингтоні [144]. Ще один американський дослідник – В. Монті – розрізняє ці два поняття в статті «Веб-журнали та освіта», визначаючи характер езинів: «Електронні журнали (E-journals) набувають багатьох форм: від академічних МЕЖ до езинів, які у своїй більшості популярні і неповажні» [224, c. 11].

Американський дослідник Дж. Лабовіч, що зібрав найбільшу колекцію езинів, так визначає цей вид видань: «Езини зазвичай видаються однією людиною чи малою групою осіб для розваги чи персональних цілей. Переважно езини бувають хуліганськими, дивними та езотеричними. Вони не є популярними виданнями, тому зазвичай не містять реклами, не спрямовані на масового читача і створюються не для прибутку» [190].

Виникнення езинів має глибокі історичні корені в американській видавничій справі, звідки й була запозичена назва. У США та Західній Європі тривалий час існують такі специфічні друковані видання, як «fanzine» або більш поширене «zine», – періодичні збірники різноманітної тематики (наприклад, наукової фантастики, хакерські). Це саморобні видання таких субкультурних угрупувань, як футбольні фанати, маргінальні політичні організації тощо. Про численні взаємозв’язки між зинами та езинами говорить дослідник самвидаву Ф. Стонеман. Він наводить приклади, коли видавці зинів переходили в мережеве середовище та адаптовувалися до формату езину [266].

Термін «zine» є скороченням від слова «fanzine» і означає малотиражне некомерційне видання з оригінальними або запозиченими текстами та графікою. У широкому розумінні цей термін охоплює будь-який самвидав соціальних меншин [311]. Видатний американський дослідник видавничої справи С. Перкінз зазначає: «Усі зини є журналами, але не всі журнали є зинами. Зникнення префіксу ‘maga’ зі слова «magazine» означає інші економічні та технологічні відносини у створенні цього типу видавничої продукції. Некомерційні, саморобні, малотиражні, зроблені у вигляді фотокопій зини виросли із субкультур, об’єднаних спільними потребами та інтересами. Розповсюдження цих видань у межах цих малих соціумів ставить їх (видання – авт.) у підпілля загальної культурної активності» [241]. Таким чином, зини є різновидами журналів, натомість езини є електронними різновидами зинів.

Термін «езин» в американській видавничій справі широко почав використовуватися приблизно в 1990-х роках. Раніше видавці використовували назву «зин» (zine) та його більш розгорнуті версії «фанзин» (fanzine), «кіберзин» (cyberzine) та «вебзин» (webzine). Різні мови запозичили різні варіанти цього терміну. МЕЖ, що існують у гіпертекстовій мережі, також термінологічно не визначені і називаються вебзинами, кіберзинами, гіперзинами. За сайтом «Вільної енциклопедії» можна визначити, що термін «webzine» був запозичений турецькою, шведською, голландською, італійською, французькою, болгарською мовами. «Онлайн-журнал» запозичили сербська та польська. «Електронний журнал» – російська, індонезійська, чеська та іспанська. Термін «езин» використовують у португальській та німецькій мовах.

Фінська та естонська використовують власний словотвір – «Verkkolehti» і «Võrguajakiri» вадповідно. В англійській, турецькій, шведській, голландській та італійській мовах термін «езин» використовується паралельно з поняттям «електронний журнал» для позначення субкультурних електронних видань. В українській версії «Вільної енциклопедії» запит «езин» автоматично скеровується на статтю «Електронний журнал» у зв’язку з тим, що ці терміни ототожнюються, тільки перший є скороченням, а інший – повною назвою. Російська версія «Вільної енциклопедії» також скеровує запит «Эзин» на «Электронный журнал», що свідчить про те, що в українську мову термін потрапив за посередництвом російської.

Електронні журнали є н значно ширшим поняттям за езини, і включають в себе будь-який журнал, доступний в електронному форматі. До таких висновків доходять С. Джонс і К. Кук [195]. Таким чином електронні журнали та езини об’єднують різновидову видавничу продукцію, оскільки дискова періодика також виходила в електронному форматі. Це зазначено навіть у визначенні терміну «дисковий журнал» – якщо він складається тільки з тексту, таке видання вже називається езином або ASCII-zine, а не дисковим журналом» [145]. Триває дискусія між англійськомовними редакторами «Вільної енциклопедії» щодо злиття статей «Ezine» (езин) та «Online magazine» (мережевий журнал). Прихильники об’єднання стверджують, що відмінність між езинами і мережевими журналами несуттєва для загалу читачів енциклопедії, тому відмінність між двома термінами можна безпосередньо описати в об’єднаній статті. Противники злиття статей стверджують, що відмінність між термінами наскільки значуща, що виключає будь-яку можливість об’єднання матеріалів. Там же є думка, що варто зробити узагальнену статтю під назвою «Інтернет-періодика», в яку включити, і МЕЖ, й езини. Приводом відокремлення терміну слугує той факт, що езини не походять від журналів (magazine), а беруть свій початок від зинів (zine) [74].

Прихильники запозиченого слова «езин» наводять аргументи про те, що неможливо точно перекласти англійський термін «e-zine». Для того, щоб знайти український відповідник до цього поняття, доведеться спочатку відшукати мовний еквівалент для терміна «zine» – «самвидавний субкультурний журнал». Тоді електронний зин матиме занадто довгу назву – «електронний самвидавний субкультурний журнал». Українські видавці також широко використовують термін «езин», наприклад, сайт першого українського МЕЖ називається «Езин спільноти Бійцівський Клуб» [5], на обкладинках МЕЖ «Дуршлаг» написано «Езин візуальної комунікації». Входження терміну «езин» в українську мову відбулося на межі 2007 / 2008 року. Перший мистецький езин «РОТТ» називався pdf-журналом, що також також калькою англійського pdf-mag. Але вже в третьому числі видання підписано по-новому: «ROTT art-ezine». У той же час у журналі «Нове мистецтво» вийшла стаття Юрія Пріваловського під назвою «E-zines – территория чистого искусства» [67].

Англійська версія «Вільної енциклопедії» дає коротке визначення езину: періодичне видання, що розповсюджується електронною поштою або через публікацію на веб-сайті. Езини зазвичай характеризуються чіткою тематичною спрямованістю [156]. У цій же енциклопедії є визначення мережевих журналів: це серіальні видання, що розповсюджуються в цифровому форматі. Мережеві журнали відрізняються від блогів редакційною обробкою та контролем за якістю матеріалів. Типовими прикладами мережевих журналів є видання, присвячені літературній тематиці, хобі та іншим вузькоспеціалізованим інтересам [136]. Також зазначається, що мережеві журнали видаються періодично (щотижня, щодватижні, щомісяця) та контролюються редакторами. Матеріали такого видання зазвичай рубрикуються. Більшість електронних журналів для розповсюдження використовують веб-сайти. У статті зазначають, що перші електронні журнали розповсюджувалися на CD. Із розвитком інтернету такий спосіб дистрибуції став рідкісним. Редактори можуть готувати наприкінці року архів усіх випусків на CD, хоча це і не має стосунку до езинів, оскільки їхня дистрибуція відбувалася через мережі. Вказується, що майже зникло розповсюдження через електронну пошту. Видавці можуть поштою повідомляти читачів про появу нових випусків [236]. Таке розгорнуте визначення мало б чітко окреслити межі мережевого електронного журналу як виду видання, однак тлумачення охоплює всю мережеву періодику, оскільки не визначені жанрові особливості матеріалів. Також відсутня єдина дефініція, яка б містила всі характеристики езину чи МЕЖ.

Англійський словник «SearchWebServices.com Definitions» подає чотири визначення езину, це свідчить про те, що навіть у західній видавничій справі явище ще не до кінця детерміноване.

Раннє значення терміна «езин» – це новий вид веб-сайтів, що має стилізовану комбінацію контенту (статті, зображення, поезія, історії та коментарі), що передавався через мережу.

Деякі видавці використовували езини як можливість охопити аудиторію за менших витрат, ніж це можливо через друковане видання. У результаті було створено сотні езинів, кожен з яких присвячений певній тематиці. Такі езини є точною копією друкованої версії аналогічних видань.

Езинами також називають електронну версію друкованих журналів, таких, як «National Geographic» та «Newsweek», що реально існують.

Термін також інколи застосовують для позначення розсилань електронною поштою, на які підписалися читачі» [158].

Можна констатувати, що «SearchWebServices.com Definitions» змішує поняття МЕЖ з такими технологіями дистрибуції, як гіпертекст (пункти 1,4). Друге і третє визначення стосуються копій друкованих видань.

На сайті «eZINESearch», що належить видавництву «» немає чіткого визначення, проте зазначені вимоги до езинів (щодо того, якими мають бути видання, щоб користувачі внесли їх у базу даних).

Езин повинен видаватися періодично. Не приймаються директорії з інформацією, інструкції для використання, каталоги та сайти, що періодично не поповнюються.

Езин повинен бути розміщений видавцем […].

Езин повинен створюватися на певну тематику однією особою або групою видавців. Нередаговані видання не беруться до уваги.

Езин має поширюватися в електронному форматі та бути доступним через інтернет (через сервіси Web, FTP, e-mail). Він також може бути додатком до друкованої версії [106].

Вимоги, розміщені на сайті «eZINESearch», можна комбінувати в таке визначення езину: це періодичне електронне видання певної тематики або електронний додаток до друкованої версії іншого видання, що створюється однією особою або групою видавців та розповсюджується в інтернеті через сервіси Web, FTP або e-mail. Вимоги влучно описують явище МЕЖ, оскільки в них виокремленна роль редакції. Канали розповсюдження містять тільки три сервіси, тому ця інформація є застарілою.

На сайті «» знаходимо таке визначення: «езин – електронний бюлетень з визначеною тематикою, що періодично розсилається за базою читачів на електронні пошти» [301]. У цій дефініції нечітко виписані характеристики МЕЖ. Журнал названий бюлетенем, хоча це різні види видань. А згадка про розсилання поштою заперечує інші методи дистрибуції.

«Англо-русский словарь по вычислительной технике и программированию» наводить таке визначення: «ezine – електронний журнал (видання), що доступний через інтернет або інші оперативні служби» [54]. У цьому поясненні зовсім не визначені жанрові, редакційні та інші характеристики МЕЖ. «Webster Online Dictionary» дає коротке тлумачення терміну: «езин – електронний журнал» [158]. Тут же ми бачимо дату появи цього терміну в словнику – 1992 рік. На той час за фактичної відсутності конкуренції з іншими виданнями достатньо було і такої дефініції. «Cambridge Advanced Learner’s Dictionary» також дає коротке визначення: «езин – це zine (маленький журнал), що доступний через мережу інтернет» [155]. Це визначення правильне для езинів, але загалом МЕЖ не охоплює.

Харківський журнал «Нове мистецтво» так описує езини: «Слово езин пішло від Internet Magazine, іншими словами, журнал, що існує в електронному чи онлайн-варіанті. Перші езини з’явилися в Європі ще на початку 1980-х і розповсюджувалися на CD. Згодом цю форму облюбували художники для розповсюдження своїх портфоліо. А через деякий час езини трансформувалися у самостійні арт-журнали. Тепер арт-езин являє собою файл .pdf чи .exe, що лежить у відкритому доступі в інтернеті, має вигляд традиційного журналу (поділ на сторінки, дизайн тощо)» [67, с. 20]. Таке пояснення написане в художньому стилі, саме повідомлення містить спотворені факти. Наприклад, що езин походить від «eltcronic magazine», а не «Internet Magazine».

У цьому дослідженні використовується термін «МЕЖ» як основний, а «езин» – лише для позначення субкультурних мережевих електронних журналів. Ю. Бакланова у статті «Електронний науковий журнал – ресурс відкритого доступу» визначає, що: під електронними журналами розуміється періодика, яка містить повні версії публікацій, а не тільки інформаційні сайти видань зміст і резюме окремих статей. Далі вона подає поширену класифікацію електронних журналів: паралельні (копії друкованих), інтегровані (доповнюють друковані) та оригінальні (МЕЖ) [6].

У монографії «Теорія мережевої комунікації» Л. Городенко подає термін езин як синонім до електронному журналу і визначає його як періодичне рецензоване видання, електронний аналог друкованого журналу, доступний для перегляду на комп’ютері, що поширюється через інтернет чи інші носії інформації [21, с. 274]. На нашу думку, варто розмежовувати поняття електронний журнал, що походить від англійського слова «journal» та езин, що походить від «zine». Також невідомо, що мається на увазі під словом «рецензований». Якщо йдеться про редакційно-видавниче опрацювання, то це збігається з нашим баченням поняття, а якщо дослідниця говорить про наукове рецензування, тоді це стосується тільки наукових журналів, тоді як ми досліджуємо різнотематичні МЕЖ. Наявність у визначені слів «електронний аналог друкованого журналу» означає, що до поняття езину додані також копії друкованих журналів, які взагалі не є самостійними виданнями.

Українська дослідниця Т. Ярошенко у визначенні електронного журналу акцентує увагу на ролі редакції: «Електронний журнал – періодичне електронне видання, що є закінченим електронним ресурсом і містить групу електронних документів (статей), що пройшли редакційно-видавничу обробку та призначені для довготривалого зберігання, розповсюдження в комп’ютерних мережах у незмінному вигляді» [98, c. 28]. Загалом визначення Ярошенко досить влучно описує явище електронного журналу за винятком окремих нюансів. Цю дефініцію можна взяти за основу, але вона потребує доопрацювання. Наприклад, не всі МЕЖ є періодичними виданнями. Редакції видають номери спорадично, тому доцільніше було б назвати їх продовжуваними виданнями. Також не варто вживати термін «документи» до статей МЕЖ, оскільки у форматах PDF, ASCII та Flash матеріали не є окремими документами. Недоцільно використовувати означення «електронний» до компонентів журналу, якщо видання і так є у цифровому форматі. Щоб відрізнити електронні журнали від іншої періодики варто зазначити, що характер статей – переважно аналітичний. У визначені не вказана самостійність МЕЖ як видання (те, що він не є копією друкованих видань чи компіляцією повідомлень).

Для створення найточнішого визначення потрібно виокремити спільні риси розглянутих дефініцій та окреслити характерні ознаки мережевих електронних журналів. Незважаючи на таке різноманіття поглядів дослідників, у більшості визначень ми можемо виокремити спільні критерії характеристики явища: цифрова конструкція; розповсюдження через мережі; продовжуваність; редакційне опрацювання матеріалів; закінченість і незмінність; наявність статей; аналітичний характер матеріалів.

Спираючись на розглянуту теоретичну базу, яка включає загальні теорії масової комунікації та дослідження класифікації електронних видань, та враховуючи попередні тлумачення, можемо сформулювати власне визначення МЕЖ. Мережевий електронний журнал – це самостійне продовжуване електронне видання, що є структурно завершеною групою матеріалів аналітичних жанрів, які пройшли редакційно-видавничу обробку та призначені для розповсюдження в комп’ютерних мережах у незмінному вигляді.

Щоб чітко визначити місце МЕЖ поміж інших електронних видань, варто визначити їхні основні відмінності від дискових журналів, дайджестів, спільнот у соціальних мережах та живих журналів (блогів).

Дискові журнали – це періодичні видання, що розповсюджувалися в електронній формі на магнітних чи оптичних носіях і читалися за допомогою комп’ютера [145]. Найбільшого розвитку вони набули до появи доступного швидкісного інтернету у 80-х та 90-х роках ХХ сторіччя. Дистрибуція цих видань відбувається за допомогою дискет, звідки й походить назва видання. Після поширення швидкісного інтернету дискові журнали перейшли в мережу.

Наразі немає одностайної думки щодо дискових електронних журналів як окремого виду видання. Деякі журнальні каталоги (наприклад, «Довідник періодики Ульріха») мають окремі підрозділи для онлайнових та дискових періодичних видань [286].

Згідно з уже згадуваним ГОСТ 7.83–2001 електронні видання, а з ними й МЕЖ, поділяються на: локальні – такі, що розповсюджуються на носіях (дисках, флеш-накопичувачах тощо; мережеві – ті, що поширюються через комп’ютерні мережі. Подібна класифікація електронних журналів викликає багато запитань, оскільки видання можуть легко змінювати свій статус з локального на мережевий і навпаки. Загальні тенденції розвитку інтернету свідчать, що локальні електронні журнали поступово зникнуть. На це вказує і той факт, що провідні комп’ютерні компанії відмовляються від дисководів, покладаючись на швидкісний інтернет [213].

Відмінності між дисковими журналами та МЕЖ визначають за кількома суттєвими характеристиками:

Матеріальна конструкція. Дискові журнали були виконуваними файлами. Це дозволяло охопити мультимедійні елементи, чого не могли собі дозволити МЕЖ, які були лише текстовими виданнями і тільки згодом почали містити графічні елементи. На початку існування дискмаги були «прив’язані» до конкретної комп’ютерної платформи, що дуже обмежувало їхню читацьку аудиторію. Проте згодом дискові журнали використовували кросплатформні технології.

Наповнення видань. Великі ємності дисків дозволяли видавцям не обмежуватися розмірами файлів, тому в дискових журналах були вміщені підбірки програм, а згодом навіть відео. МЕЖ на початку свого існування були обмежені пропускною спроможністю інтернету, тому могли вільно розповсюджуватися тільки в маленьких форматах. Наприклад, перший номер журналу «FSFnet» був розміром усього 4 580 байт. Згодом зі збільшенням пропускних спроможностей інтернету з’явилися складні флешеві МЕЖ з анімацією та звуком. Розміри таких видань зросли до десятків чи навіть сотень мегабайт, але акцент так і залишився на текстовій та ілюстративній інформації.

Дистрибуція. Дискові журнали розповсюджувалися на магнітних та оптичних носіях інформації. Спочатку це були касети, звідки і походить перша англійська назва цього виду видання (magazette), потім – дискети, а згодом – компакт-диски. Відповідно до цього дискові журнали не могли бути безкоштовними: вони мали передплату або ж продавалися в комп’ютерних магазинах. Езини завжди розповсюджувалися через комп’ютерні мережі й були безкоштовними. Сучасні дискові журнали, що видаються в інтернеті, ще зберігають назву «дискмаг», але, по суті, перестали ними бути.

Спираючись на наше дослідження, ми визначаємо дискові журнали як самостійне продовжуване електронне видання, що містить групу мультимедійних інтерактивних матеріалів, які пройшли редакційно-видавничу обробку, сформовані в цілісний макет та призначені для розповсюдження на дисках у незмінному вигляді.

На МЕЖ також схожі електронні дайджести, оскільки вони розвивалися в один і той самий час і мають схожий з першими езинами дизайн. Це доволі специфічний вид видань, який можна було б долучити до МЕЖ, оскільки він має деякі спільні з мережевими журналами риси, проте суттєві відмінності змушують нас вивести дайджести в окремий вид видань. Спільним є те, що дайджести існували в електронному текстовому форматі, розповсюджувалися через мережу, були призначені для вузької аудиторії, а саме – техніків ARPANET, виходили періодично під однією назвою, мали редактора, що збирав видання. Відмінностями з МЕЖ були: низька якість редакційного опрацювання матеріалів та неоригінальність матеріалів. За визначенням «Webster Online Dictionary», дайджест – періодичне видання, що містить стиснуті версії уже публікованих статей або новин [142]. Визначення «The Compact Oxford English Dictionary» ще простіше: дайджест – компіляція чи резюме матеріалів або інформації [143]

Можемо визначити головні відмінності між дайджестами ARPANET та МЕЖ.

Характер інформації. Для дайджестів основною характеристикою є резюмування вже опублікованої інформації. Усі подібні видання були зібранням повідомлень. Тогочасні форуми, або групи обговорень, забезпечували видавців постійним надходженням інформації, що дозволяло видавати дайджести періодично. Повідомлення на форумах відрізнялися від статей у журналах тим, що вони були написані в епістолярному жанрі і не цілісності. Для розуміння повідомлень необхідно було знати тексти, на які відповідали автори кожної конкретної публікації. Дискусії на сторінках журналу розгорталися на багато випусків. Наприклад, проблема витоку інформації з «TCP/IP Digest» обговорювалася у багатьох номерах видання 1982 року. МЕЖ містили переважно аналітичні статті, написані спеціально для них.

Редакторська правка видання. Роль редактора у дайджестах зводилася до обробки наявної інформації та публікації її під спільною назвою. Видавці МЕЖ продукували інформацію, працювали з авторами, створювали ілюстрації. Таким чином, їхня робота була значно об’ємнішою, ніж у дайджестах.

Ми визначаємо дайджести як продовжуване електронне видання, що є закінченим ресурсом і містить у собі резюмовані матеріали з інших джерел, сформовані під однією назвою та призначені для розповсюдження в комп’ютерних мережах у незмінному вигляді.

Близьким до МЕЖ за характеристиками видом видань є живі журнали, або блоги (blog, web log – мережевий журнал подій) – штучне слово створене з web та log-book (бортовий журнал). Це веб-щоденник, в якому певна особа, описує свої щоденні враження, життєві події, а читачі можуть коментувати ці нотатки. Словник «Oxford dictionary» дає визначення блогу як персональному сайту, на якому автор пише власні думки, посилання на інші сайти тощо на регулярній основі [123]. Характеристики живого журналу збігаються з МЕЖ: це також самостійне електронне видання, що містить групу матеріалів та призначене для розповсюдження в комп'ютерних мережах. Так само як і МЕЖ, блоги мають помітний суб'єктивний вплив редакції на характер матеріалів. Редакторське опрацювання в різних електронних виданнях може варіюватися від простого постмодерування до комплексної роботи над усім виданням. Роботу редактора МЕЖ можна умовно розділити на чотири етапи – створення концепції, збір та написання матеріалів, художньо-технічне оформлення, розповсюдження та наведення контактів. Редактор виконує нехарактерну для його професії діяльність – верстку, розповсюдження тощо. Це певною мірою поєднує його роботу з блогерством, оскільки у блогосфері розповсюдження і піар також перебувають у компетенції редактора.

Блоги та МЕЖ пов’язує ще й те, що їхні функції частково перетинаються: спільними є розважальні, репрезентативні (реалізують творчі інтенції автора-редактора) та соціоформуючі (підтримують «віртуальний трайбалізм»). Ці види видань конкурують між собою, оскільки блог надає значно простіші рішення для видавничих інтенцій девіантних індивідуумів, що прагнуть створити власне мас-медіа, тому їх як платформу обирають потенційні редактори МЕЖ. Живі журнали відрізняються від мережевих електронних характеристиками періодичності, закінченості та незмінності, композитності, інтерактивності.

Періодичність. Під періодичністю ми розуміємо таку характеристику масмедіа, коли видання виходять через визначені чи невизначені (продовжувані) терміни. Для блогів характерно періодично поновлювати інформацію, проте ця властивість у мережевій комунікації називається динамічністю, оскільки саме видання не змінюється, до нього лише додається новий матеріал. Періодичні видання оновлюються повністю від випуску до випуску [60].

Закінченість та незмінність. Кожен номер продовжуваних видань, до яких належать і МЕЖ, є закінченим самостійним засобом масової комунікації, що може існувати окремо без попередніх випусків. Такі видання поширюються через мережу в незмінному вигляді.

Композитність визначається наявністю у виданні складових частин (у нашому випадку статей). Кожен випуск МЕЖ є структурою, яка складається з матеріалів різних авторів, опрацьованих редакцією і зверстаних в одне видання. Натомість блог є незавершеною збіркою матеріалів, що постійно поповнюється.

Інтерактивність. Оскільки сучасні блоги побудовані на системах управління контентом, це дозволяє користувачам коментувати матеріали, таким чином дописуючи їх за схемою «матеріал + коментар + коментар на коментар». У МЕЖ також можуть бути присутні інтерактивні елементи, реакції на дії користувача, проте ці способи взаємодії визначені видавцем і не можуть бути змінені користувачем.

Спираючись проведене дослідження, можемо сформувати власне визначення блогу: це самостійне динамічне інтерактивне електронне видання, що містить статті, які додаються через невизначені періоди часу та розміщуються у хронологічному порядку.

У межах живих журналів, що містять переважно аналітичні матеріали, розвивається підвид – мікроблогінг. Такі видання транслюють короткі повідомлення інформаційного характеру і відрізняються від МЕЖ ще й жанровою специфікою матеріалів.

Наше дослідження відмінностей МЕЖ від інших видів мережевих мас-медіа буде неповним, якщо ми оминемо спільноти соціальних мереж, що так само, як і блоги, дублюють розважальні, репрезентативні та соціоформуючі функції МЕЖ і мають схожі вузькотематичні аудиторії. Це новий тип організації груп людей, що виникають і функціонують в мережі з метою сприяння вирішенню професійних, політичних завдань, задоволення власних потреб у дозвіллі, мистецтві тощо [300]. Спільноти можуть бути організованими на різноманітних технологічних базах, у тому числі й на основі блогів чи форумів, що насправді не змінює їхньої сутності. Такі видання зазвичай об’єднують людей, що за допомогою мереж долають територіальні обмеження задля спільних інтересів та цілей. Спільноти не завжди мають чітке спрямування на масову чи групову комунікацію, оскільки дозволяють безпосередньо спілкуватися у межах видання один на один. Соціальні мережі спрощують процес побудови віртуальних соціумів. Спільноти конкурують з МЕЖ у сферах створення та підтримування соціосубкультурних груп. У нашому досліджені траплялися приклади, коли МЕЖ переходили в соціальні мережі, оскільки це спрощувало процес організації людей та публікації інформації.

Спільноти, як і електронні журнали, використовували різноманітні технології, зберігаючи при цьому основні характеристики. Віртуальні спільноти з’явилися раніше від МЕЖ і базувалися на мережах «PLATO», «BBS», ехоконференціях та інших мережевих технологіях, які підтримували комунікацію. У 1990-х популярними стали форуми, на межі 2000-х років спільноти організовувалися на базі блогів, а тепер з’явилися окремі соціальні мережі, де максимально реалізовані усі комунікаційні та репрезентаційні функції. Розрізняти спільноти та МЕЖ можна за допомогою характеру комунікації, а також за тими самими принципами, що й блоги: періодичністю, закінченістю та незмінністю, композитністю, інтерактивністю.

Фундаментальною відмінністю, що відрізняє МЕЖ від спільнот, є характер спілкування, який є ближчим до міжособистісного. Як ми вже зауважували, кількість аудиторії не відіграє визначальної ролі у визначенні масової комунікації, але у випадку спільнот більшість інформації не готується для масового чи тривалого зберігання. Характерним для спільнот є те, що вони публікують повідомлення з інших мас-медіа (стають ретранслятором інших ЗМІ й таким чином втрачають статус самостійних видань). Визначення спільноти зазвичай даються із соціологічної точки зору, що, на нашу думку, звужує їхню видавничо-комунікаційну роль. Спираючись на наше дослідження, ми розглядаємо мережеві спільноти як видавничі платформи для міжособистісної та групової вузькотематичної комунікації, що дозволяють публікувати інтерактивний контент, мають соціальну ієрархію та правила і використовуються для підтримки функціонування віртуальних соціумів.

На базі аналізу наявних визначень МЕЖ та порівнянні їх зі схожими за конструкцією чи функціональністю виданнями, ми можемо уточнити список характеристик мережевих електронних видань та дослідити, як це висвітлюється в роботах науковців. Серед видових характеристик визначаємо такі: електронна форма; закінчена незмінна форма; дистрибуція за допомогою комп’ютерних мереж; продовжуваність; редакторсько-видавниче опрацювання матеріалів; композитність та структурна завершеність.

МЕЖ існують у вигляді окремих файлів: спочатку це були лише текстові файли, з 1989 року з’явилася можливість додавати зображення, а згодом технології дозволили реалізовувати найскладнішу верстку, чим зрівняли дизайн електронних та друкованих видань. Такі файли можна розповсюджувати в різноманітних мережах, передавати на магнітних та оптичних носіях без прив’язки до конкретної адреси, що загалом не є характерним для інтернет-медіа.

Електронна форма МЕЖ дозволяє тиражувати видання необмежену кількість раз через копіювання з інтернету на комп’ютер читача. Точно встановити чисельність аудиторії видань неможливо, оскільки контроль за завантаженнями, який надають деякі сайти для зберігання електронних журналів, не охоплює подальше розповсюдження видань. Читачі МЕЖ об’єднуються в групи та спільноти для просування журналу через власні сторінки в соціальних мережах. Тому електронний журнал може досягти значно більшої аудиторії, однак контролювати цей процес неможливо. Цим МЕЖ схожі на самвидав і відрізняються від інших видів електронних видань, оскільки вони фактично не мають чіткої прив’язки до якоїсь адреси, а можуть одночасно розповсюджуватися на різних сайтах. Аналітичний характер інформації дозволяє цьому виду видань тривалий час не втрачати актуальності (тобто МЕЖ можуть читати значно пізніше, а не лише тоді, коли він був створений). Наприклад, перші електронні журнали ще досі перебувають у відкритому доступі, їх можна завантажувати й читати. Однак тематика цих видань стосувалася переважно тогочасних комп’ютерних технологій, які зараз не актуальні. А от мистецькі та дизайнерські МЕЖ містять інформацію, яка буде актуальною тривалий час.

Найвиразнішою відмінністю МЕЖ від інших електронних ЗМК є їхня періодичність. Комп’ютери дозволили публікувати інформацію в режимі онлайн, і цією перевагою скористалися різноманітні видання: форуми, блоги, сайти тощо. МЕЖ продовжують наслідувати друковані журнали і виходити періодично. При цьому електронні видання отримують низку переваг – вибірковість та якісні редагування матеріалів і художньо-технічне оформлення. Електронні періодичні видання вигідніше продавати, бо, сплачуючи за один номер, переплатник не має доступу до усіх інших номерів.

Електронні журнали задовольняють потреби в комунікації та якісній редакційно опрацьованій інформації таких сегментів мережевої аудиторії, які раніше оминалися видавцями. Відстежувати новітні тенденції у видавничій справі необхідно для цілісного розуміння процесів, що відбуваються в сучасній масовій комунікації, а також можливостей, які отримують видавці з появою нових технологій.

Під час аналізу текстів листування редакції з аудиторією, що публікувалася у МЕЖ, було визначено, що МЕЖ протягом усього свого існування відігравали соціоформуючу роль для малих спільнот, які мали спільні інтереси. Перші езини були організовані хакерами для трансформації міжособистісного спілкування між учасниками у структуровану масову комунікацію. В Україні перший езин «Бійцівський клуб» був також заснований невеликою групою політичних маргіналів для пропаганди та міжособистісної комунікації. Із розвитком соціальних мереж та інших технологій Мережі 2.0 спільнотам стало значно легше організовуватися, аніж за допомогою МЕЖ. Випуски електронних журналів створюють перешкоди в комунікації, тоді як Мережа 2.0 забезпечує миттєву публікацію матеріалів із функцією коментування. Таким чином, МЕЖ виконували соціоорганізуючу функцію через брак інших технологій. Зі зникненням цієї функції кількість МЕЖ зменшилася, однак вони не припинили існування. Стали очевидними інші переваги МЕЖ над неперіодичними мережевими виданнями (зокрема вплив на читачів редакції, що бере на себе відповідальність за якість матеріалів у виданні). При спробі пояснити успішність МЕЖ варто відзначити роль редакції у відборі інформації.

Дослідники наукових електронних журналів відзначають важливу соціальну роль МЕЖ. Т. Косенко на прикладі наукових журналів для педагогів довела, що електронний журнал дозволяє створити «соціальний простір», в якому розпорошена фахова аудиторія може обмінюватися науковою інформацією. Це у свою чергу відіграє важливу роль у забезпеченні якості науково-дослідної діяльності викладачів університетів, дозволяє підтримувати спілкування і створює умови формування нових електронних наукових співтовариств фахівців [45]. У Т. Гаррісона та Т. Стефана в статті «Електронний журнал як серце наукової онлайн- спільноти» зазначається, що комунікація – це як кров (lifeblood) для груп науковців, успіх МЕЖ залежить від того, чи буде здійснюватися через нього внутрішнє спілкування. Завданням видавця було розпочати в наявній спільноті комунікацію або створити нову онлайн-спільноту [177, с. 596].