Висновки до розділу 1

Салига П. Г.

У ході дослідження було визначено, що сучасна мережева видавнича продукція є частиною масової комунікації, адже електронний формат видань дозволяє здійснювати доступ до них гетерогенній, розрізненій аудиторії. Інтернет як канал комунікації трансформує мас-медіа, оскільки створює технологічні можливості, які реалізуються через творчий пошук нових форм. Під час технічної модернізації електронних видань застарілими стають тези про односторонність спілкування і незмінність контенту. Разом із тим зниження витрат на створення видавничої продукції поступово демасифікує сучасні мережеві видання, оскільки дозволяє охоплювати вузькі аудиторії. Слід зазначити, що спрощення поняття масової комунікації до поширення інформації на масового читача неприпустиме, оскільки в такому разі до масового спілкування належатимуть соціально неважливі повідомлення з міжособистісного листування чи інші види необробленої інформації. Тому одним із найважливіших критеріїв масової комунікації є наявність професійної підготовки матеріалів за допомогою спеціальних інститутів – редакцій. Під час дослідження було уточнене визначення масового спілкування з урахуванням її дигіталізації медіа. Масова комунікація – це процес поширення професійно підготовлених повідомлень для різних за кількістю та інтересами аудиторій за допомогою технічних пристроїв.

У першому розділі здійснено аналіз теоретичної бази дослідження електронних видань, зокрема праць науковців І. Артамонової, І. Антонечко, О. Баркова, Л. Городенко, О Калмикова, Л. Коханова, В. Вуля, Е. Могилевської, Т. Нісангера, О. Коцарева та розглянуто визначення міжнародних стандартів, нормативні акти Міністерства освіти і науки України та Вищої атестаційної комісії України, вимоги бібліотеки «CONSER». Дослідження підтверджує, що закінчених характеристик і класифікацій мережевих видань ще не здійснено. Виняток становлять лише роботи Л. Городенко. Науковці намагаються застосовувати до електронних видань класифікаційні матриці друкованих, тому в результаті отримують теорії, які не спрацьовують. Під час використання ознак класифікації з державних стандартів ДСТУ 3017–95 та ГОСТ 7.83–2001 було визначено, що мережевий електронний журнал – це детерміноване періодичне чи продовжуване електронне видання, що пройшло редакційно-видавничу обробку, параметри, зміст і спосіб взаємодії з яким визначені видавцем і не можуть бути змінені користувачем; таке видання призначене для поширення в незмінному вигляді в комп’ютерних мережах і доступне потенційно необмеженому колу читачів, не має друкованого аналога, містить текст та зображення, має вихідні відомості. Такі типологічні ознаки дозволяють відрізняти МЕЖ від інших видань, проте не передають його феномену. Для об’єктивного розмежування необхідно створювати класифікацію, усвідомлюючи сутність та функції того чи іншого виду видань, і вибудовувати визначення на основі порівняльного аналізу з іншими виданнями.

Для з’ясування ступеня розробки теми МЕЖ був здійснений екскурс в історіографію дослідження електронних журналів та виокремлено віхи наукових розвідок Л. Городенко, Дж. О’Доннел, К. Джонсона, В. Джоунса, Т. Гаррісона, Р. Глітц, Т. Косенко, Дж. Коула, Д. Куртіс, Ф. Ланкастера, Е. Окерсон, Р. Ройстачера, Дж. Сендерса, Н. Сондака, Т. Стефана, М. Турофа, Д. Фоулера, Л. Чан, Р. Шварца, Т. Ярошенко.

Під час розгляду генези мережевих журналів було визначено видавничі передумови їхнього виникнення. Останніми стали розвиток цифрових технологій і комп’ютерних мереж зокрема, децентралізація та демократизація видавничої справи у вигляді самвидаву. Безпосередніми попередниками МЕЖ були дискові журнали та дайджести ARPANET. Перші розвивалися за межами мережі і припинили існування з поширенням швидкісного інтернету. Другі ж були зібранням листування між спеціалістами ARPANET, тому їх складно називати окремим виданням. Остаточне оформлення (наскрізна нумерація та заголовок) вони отримали під час їх архівування.

Серед наукових розвідок закордонних та вітчизняних вчених було визначено синонімічний ряд терміну МЕЖ і проаналізовано доцільність його складників. Після спростування актуальності префіксів та означень «інтернет», «веб», «гіпермедійний», «цифровий», «віртуальний» та всебічного розгляду цих понять ми обмежилися використанням терміна «мережевий електронний журнал». Під час термінологічних досліджень було долучено до МЕЖ дефініцію «езин» та визначено, що останній вид видання використовується для означення аматорських саморобних мережевих електронних журналів. Під час аналізу дефініцій синонімів цього терміну зі словників та робіт українських дослідниць Л. Городенко і Т. Ярошенко, було отримано низку характеристик, які вирізняють МЕЖ як окремий вид видань (електронний формат, закінчена незмінна форма, дистрибуція за допомогою комп’ютерних мереж, продовжуваність, редакторсько-видавниче опрацювання матеріалів, композитність та структурна завершеність). На основі цих характеристик було сформульовано визначення мережевого електронного журналу як самостійного продовжуваного електронного видання, що є структурно завершеною групою матеріалів аналітичних жанрів, які пройшли редакційно-видавничу обробку та призначені для розповсюдження в комп’ютерних мережах у незмінному вигляді. Також було проаналізовано характеристики близьких до МЕЖ видань і визначено їхні головні відмінності: дискові журнали (матеріальна конструкція, наповнення, дистрибуція), дайджести (характер інформації, редагування), блоги (періодичність, закінченість, незмінність, композитність, неінтерактивність), спільноти (характер комунікації).