3.2. Особливості роботи видавництва мережевих електронних журналів
Салига П. Г.
Видавнича діяльність з підготовки та розповсюдження МЕЖ схожа на аналогічні дій в друкованих аналогах за винятком того, що друкування відсутнє, а розповсюдження відбувається не через передплату. Однак залежно від тематики роль редактора і видавця може варіюватися.
На специфіку видавничого процесу МЕЖ впливають особливості, що характерні мережевим журналам як виду видавничої продукції. Однією з головних визначальних характеристик МЕЖ є його електронний формат. Це вирізняє мережевий електронний журнал від друкованого зі збереженнням інших видових властивостей. Сучасні МЕЖ можуть видаватися як окремими файлами, так і у вигляді цілого сайту, де кожна стаття існує на окремій сторінці. Електронна матеріальна конструкція МЕЖ має суттєві переваги перед друкованими аналогами. Як зазначав головний редактор першого американського літературного МЕЖ «FSFnet», езин не коштує нічого, окрім дискового простору [121]. Дослідник електронних журналів Дж. Франкс зазначав, що безкоштовне розповсюдження і відсутність плати авторам за статті є основнми умовами існування МЕЖ, оскільки в інтересах авторів і редакторів мати найширшу дистрибуцію (навіть за рахунок тих, хто не підписаний на це видання) [169]. Зрозуміло, що Франкс мав на увазі лише субкультурні езини, що прагнуть до максимального насичення медійного простору своєю інформацією, а не МЕЖ взагалі, які інколи бувають платними. Наприклад, британський електронний журнал «Better Web Typography» пропонує плату за користування сайтом. Це дозволяє користувачеві додатково мати доступ до усіх випусків МЕЖ, завантажувати журнал, адаптований до платформ iPad, iPhone, Android, мати 40 % знижку на шрифти в електронному магазині, отримувати друкований примірник. Таким чином, видавці перевели «Better Web Typography» на часткову самоокупованість [305]. Т. Нісангер поділяє розповсюдження на безкоштовні, з передплатою, з оплатою за кожне використання, з ліцензуванням на право доступу [57, c. 109–110]. Деякі електронні журнали пропонують сплачувати гроші не читачам, а авторам статей. Такий підхід притаманний для наукових МЕЖ, оскільки аудиторія цих журналів перебуває в постійному пошуку платформи для публікації власних робіт. Цим користуються видавці наукових МЕЖ, перетворюючи їх на засіб заробітку.
Редактори електронних журналів широко використовують мережу інтернет для розповсюдження своєї продукції. Як і інші ЗМІ, більшість МЕЖ мають свої сайти, через які їх можна завантажити. Розповсюдження на CD та електронною поштою наразі є рідкісним і виконує інші функції. Так, через CD розповсюджуються МЕЖ серед користувачів, які мають технічні обмеження для завантаження файлів з мережі або не мають підключення до інтернету взагалі. Також на дисках розповсюджують зібрання випусків МЕЖ, що вийшли протягом року. Оскільки веб-сайти мають тенденцію зникати з онлайну, частина МЕЖ просто втрачається після того, як редактори покидають проект. На магнітних та оптичних носіях можуть розповсюджуватися збірки МЕЖ, що зникли з онлайну. Електронною поштою розсилається повідомлення про вихід нового випуску журналу з посиланням на завантаження. Електронні журнали поширюються через спеціалізовані тематичні сайти. Наприклад, українські мистецькі МЕЖ у 2008 році розповсюджувалися на таких сайтах дизайну, як «АртТерія» (art-teria.alport.lg.ua/journals/), «АртЛаб» (artslab.com.ua/journals/) та різноманітних спільнотах української та світової блогосфери (community.livejournal.com/newart_kharkov/, community.livejournal.com/pdf_zines/). МЕЖ застосовують комплексне розповсюдження, що не обмежується одним сайтом чи однією технологією. Наприклад, МЕЖ «EFFector Online» розповсюджувався одночасно через чотири різні протоколи інтернету. Публікації цього видання виходили щомісяця і були доступними для читачів через протоколи nntp (мережа USENET), ftp, gopher, wais [149]. Ізраїльский МЕЖ «The anti Big Brother association» розповсюджувався через BBS, Yaki-Net, internet та IRC [217]. Електронні журнали є окремими файлами, тому можуть вільно побутувати в різних мережах, переходити з однієї в іншу або взагалі передаватися на дисках. Таке комплексне використання різних мереж для дистрибуції видання в американській видавничій справі називається «shotgun distribution» («розповсюдження за принципом дробовика»). Це дозволило підписникам легше знаходити електронний журнал через зручний інтерфейс [169]. Користувачі мережі інтернет зазвичай є членами однієї з різноманітних соціальних мереж, кожна з яких має свої правила і систему управління. Наявність електронного журналу в максимальній кількості соціальних мереж є запорукою успіху видання, оскільки завжди існує певний відсоток читачів, що використовують лише одну з мереж. Наприклад, український МЕЖ «Дуршлаг» розповсюджувався одночасно через RSS-потоки сайту LiveJournal.com, через інтернет-сайт, де зберігається архів видання, та сайти-спільноти дизайнерів. Таким чином, вони намагаються максимально охопити читацьку аудиторію. Зусилля видавців щодо паралельної публікації видання в різних мережах та протоколах пояснюються збільшенням аудиторії. Подібні тенденції зустрічаємо зараз у провідних мас-медіа, які прагнуть утримувати сторінки на різних мережах. Навіть видавці зинів визнають, що мережа інтернет допомагає розширити аудиторію свого друкованого самвидаву на інші міста та країни [25].
Розповсюдження електронних журналів перебуває лише під частковим контролем власників. Редакція викладає свіжий номер на сайті чи розсилає на електронні адреси, далі видання розповсюджується самостійно за рахунок читачів. Така схема була притаманна ще самвидаву, де тиражування відбувалося за межами авторського контролю у процесі розповсюдження в середовищі читачів [24].
МЕЖ запозичили у друкованих журнальних видань таку властивість, як періодичність. Вони виходять через певні відрізки часу в електронному форматі. Періодичне видання – це підвид продовжуваного видання, що постійно виходить з певною часовою періодичністю (один раз на квартал, місяць, тиждень, через день, щоденно тощо) з наростаючою нумерацією, неповторюваним інформаційним матеріалом, під однією назвою, в однотипному художньому оформленні [79, с. 96].
Мережеві електронні журнали від своєї появи орієнтувалися на друковані аналоги. Навіть сучасні МЕЖ продовжують наслідувати традиційні видання. Для електронного журналу притаманні більшість характеристик, що й для їх друкованих аналогів: періодичність виходу через тривалі проміжки часу, постійна назва та нумерація, аналітичний характер матеріалів.
Наразі багато мережевих електронних журналів є продовжуваними виданнями. Вони виходять у світ без чітко визначених попередньо проміжків часу, за мірою накопичення та редакційно-видавничої підготовки матеріалів. Разом із тим вони мають власні нумерацію і типове художньо-технічне оформлення [79, с. 96]. Характерно, що кілька перших номерів МЕЖ виходять переважно періодично, але згодом активність видавців втрачається й електронний журнал починає виходити рідше. Така тенденція спостерігається від самого початку побутування МЕЖ. Наприклад, головний редактор «TCP-IP digest» М. Мюсс у другому номері свого видання стверджував, що може легко видавати по три номери на тиждень [227]. Це він говорив у жовтні, а вже у грудні дайджест видавайся всього двічі на місяць. Якщо простежити номери МЕЖ, що виходили у США та Європі у 80-ті роки ХХ сторіччя, то майже в усіх випадках ми бачимо, що перші номери виходять зі стабільною періодичністю. Наприклад, МЕЖ «Nut Works» вчасно випустив два номери у січні та лютому 1985-го року. Третій виходить у квітні, а четвертий аж у вересні. Цікаво, що періодичність восени таки відновлюється і «Nut Works» виходить чотири місяці підряд. Схожа ситуація з періодичністю у цього журналу та і у інших спостерігається і в наступних роках. Перший український езин «Бійцівський клуб» спромігся випустити чотири номери щомісяця, а потім почав видаватися спорадично, аж поки не припинив свого існування. Про проблеми з періодичністю говорять такі науковці, як Б. Квін, Л. Пеллак та Д. Шонрок, Р. Ллевелін. [208].
Здебільшого причиною відмови від чіткої періодичності є особисті причини редакторів видань. Хтось аргументує невчасні виходи браком часу. Для багатьох видавців МЕЖ є переважно хобі, а гроші вони заробляють іншим шляхом, тому робота над номером може бути зайвим клопотом. Інколи видавці мають інші причини для затримування випуску. Наприклад, головний редактор журналу «Дуршлаг» аргументує запізнення на два місяці тим, що для номеру дуже важко знайти цікавий матеріал. «Усією редакцією ми шукали гідний матеріал для 3-го номеру і з потугами відібрали зерно від сміття. Сама концепція «Дуршлаг»а змушує нас фільтрувати какашню, яку нам намагаються піхнуть нововилуплені та старі Мистці. З такими голяками на творчому українському фронті нам навряд чи вдасться виходити принаймні кілька разів у рік» [29, с. 5].
Незважаючи на збільшення часових проміжків між випусками МЕЖ, самі видання збільшуються в обсязі. Наприклад, уже згадуваний «Дуршлаг» збільшив кількість сторінок зі 106 до 164. МЕЖ «Four Minutes to Midnight» розширився з 38 до 142 сторінок. Розмір файлів збільшився від 421 Кб до 15 840 Кб. «Cadernos de Design e Tipografia» за 22 номери збільшився з 18 до 124 сторінок і з 2039 Кб до 17 421 Кб. Це пояснюється збільшенням кола читачів, а отже, і потенційних авторів, надання більшої площі під ілюстрації та розвитком навичок видавця.
Перші періодичні мережеві електронні видання, якими були дайджести «ARPANET», виходили з різною періодичністю. «TCP/IP Digest» виходив щотижня. Така стала періодичність пояснювалася майже повною відсутністю редагування видання. Завданням головного редактора було написати вступ, зібрати усі повідомлення з форуму і листи, які він отримав на свою пошту, і розіслати їх читачам. Форум забезпечував видання постійним надходженням повідомлень, що публіковувалися щотижня. Очевидно, що періодичність була важливим чинником для цього видання. Це ми бачимо з «TCP/IP Digest» № 6, який вийшов із запізненням у чотири дні. Головний редактор у вступному слові вибачається за це: «Вибачте за великий проміжок між випусками: я був у Денвері і не міг під’єднатися до терміналу. Я сподіваюсь видати наступний номер так швидко, як тільки назбираю матеріалів» [226]. Однак, наступний номер вийшов також із запізненням. А в грудні 1981 року з’явилося лише два випуски. Некомерційні МЕЖ та езини не пов’язані жодними офіційними зобов’язаннями зі своїми читачами, розповсюджувальними організаціями (пошта) та оплаченою передплатою. Тому, на відміну від друкованих видань, де зривання випуску номера загрожує суттєвими фінансовими втратами, видавці езинів можуть запізнюватися з випуском або взагалі припинити на кілька місяців чи навіть років вихід видання. За таких обставин ми можемо говорити тільки про відносну періодичність цих видань. Є також і нетипові випадки закриття МЕЖ. За свідченням видавця німецького «Illegal», журнал припинив вихід нових номерів після обшуку поліції в будинку видавця. Однак він спромігся випустити останній номер після цього, оскільки мав попрощатися з читачами [183].
Хоча МЕЖ містять переважно аналітичні матеріали, відомі випадки, колиі видання виконували функцію оперативного інформування спільноти паралельно з друкованим виданням. Так, «COMSEC Bulletin» виходив як додаток до щоквартального друкованого журналу «COMSEC Journal». Видавці звернулися до формату МЕЖ, оскільки останній дозволяв значно оперативніше повідомляти членів асоціації про важливі новини. У деяких визначеннях МЕЖ ми зустрічаємо термін «бюлетень». Це слово є запозиченням з назви технології BBS (bulletin board system – електронна дошка оголошень), через яку вони розповсюджувалися у 80-х роках ХХ ст. [301]. Додаток «бюлетень» фігурує в багатьох МЕЖ 80-х років, наприклад, «KULTCHA», «COMSEC» та інші.
Видавці МЕЖ використовують короткі часові проміжки для кращого залучення аудиторії. Наприклад, періодичність «Blanket magazine» відіграє важливу роль у самобутності цього видання. Цей журнал виходить двічі на місяць чотирма частинами. «Замість того щоб отримати увесь журнал одним ударом, прочитати за кілька днів і потім забути, ми хочемо бути впевненими у вашому постійному потоці натхнення. Для цього ми розбили журнал на сегменти. Чотири випуски за місяць ви завантажуєте для того, щоб надихнутися. Подивіться календар на сторінці змісту, щоб знати дати виходу» [122].
У періодичності перших МЕЖ на позначення випуску застосовується англійське слово «issue». Під цією лексемою мається на увазі й наскрізна нумерація номерів. Але існує ще одне слово – «volume», яким їх нумерують паралельно з «issue» видавці англійськомовних журналів. Щоб знайти українські відповідники до цих термінів, необхідно звернутися до англійських словників. Згідно з визначенням словника «Webster Online Dictionary», volume – серія випусків (issues) періодики [291]. «The Compact Oxford English Dictionary» дослівно дає таке визначення терміна: volume – послідовна послідовність випусків (issues) періодики [292]. Issue повністю відповідає українському термінові «випуск» або «число». А «volume» ми називатимемо серією видань. Наприклад, «Issue #4, Volume I» означатиме «серія 1, № 4».
У ХХІ столітті інтернет охопив значну частину аудиторії, що дозволило деяким мережевим електронним журналам отримувати комерційний вигоду від свого видання. Оскільки видання розповсюджуються безкоштовно, редакції отримують гроші переважно з реклами. Комерціалізація електронних журналів накладає на видавців обов’язок випускати номери вчасно. За кошти рекламодавців утримуються професійні працівники, що можуть готувати випуски незалежно від обставин. Номери виходять переважно з періодичністю один раз на місяць. На сайті австралійського електронного журналу «f11», присвяченого фотографії, редакція зазначає, що вони виходять одинадцять разів на рік. Уже в першому номері видання ми бачимо рекламу таких всесвітньовідомих фірм, як Epson, Nikon, Leica, ScanDisc, Cannon, Sony та ще 22 рекламних блоки, публікації менш відомих компаній. Кошти, що редакція отримала за продаж власних площ, дозволили вчасно випустити станом на 2013 рік 18 номерів [298] Деякі популярні МЕЖ перейшли на щоденне оновлення інформації, наприклад ,«Live4ever Ezine». Так само не було проблем із періодичністю в британського комп’ютерного журналу «Virus Bulletin» (він виходить щомісяця 25 років). Підписка на 12 місяців у 2014 році коштувала 99 фунтів. Періодичність МЕЖ має багато переваг, коли йдеться про підписки. По-перше, не потрібно складних систем доступу на сайті. Новий номер просто розсилається тим, хто оформив підписку. По-друге, читач має лише один номер і не має доступу до усіх попередніх, тому інформацію важче вкрасти [289].
Брошури різноманітної тематики видавалися групами аматорів у всьому світі [49]. Основною метою таких видань є донесення інформації до читачів, тому вони рідко мають прибуток від продажу та дистрибуції. Езини є електронним способом побутування самвидаву. Цифровий формат не потребує спеціального тиражування, оскільки при завантаженні такого видання на комп’ютер читача воно відбувається автоматично. Вплив самвидаву чітко простежується в більшості езинів. «Справжня передісторія самвидаву – у голові кожної творчої людини. Поділитися тим, що вигадав. Втілити вигадане самостійно, в початковому вигляді, незабрудненому відбитками холодних пальців стороннього редактора» [82]. Після появи мережі інтернет саморобні МЕЖ отримали значний поштовх у розвитку. Не дивно, що саме вони стали найпопулярнішими виданнями інтернету, адже фактично не мали конкуренції в мережі. Гурти підлітків у всьому світі вже робили власні МЕЖ, тоді як офіційні ЗМІ почали вихід в мережу лише зі впровадженням технології гіпертексту.
Тематика МЕЖ зазвичай звужена настільки, що їх невигідно видавати у друкованому вигляді. Це може бути один стиль літератури (наукова фантастика, поезія), комп’ютерні технології (зламування мереж, створення вірусів), сучасне мистецтво, вузьконаукові видання. З іншого боку, офіційні ЗМІ можуть просто ігнорувати потреби вузьких соціальних груп з причин цензури чи небезпечного характеру матеріалів. Це також створює додаткові можливості для реалізації видавців уцій ніші. Головний редактор МЕЖ «ZABEJ!info» зазначав: «У цьому журналі ми будемо писати … про все, що відбувається навколо нас, про що не розповість радіо та телебачення» [59]. Якщо подивитися на засновників електронної видавничої справи, то першим у світі видавати мережевий електронний журнал почав гурт американських хакерів «cDc» у 1984 році [269]. В Україні перший МЕЖ був заснований також маленькою маргінальною групою людей – радикальним націоналістичним молодіжним утворенням «Бійцівський клуб» у 2005 році [5].
Гурт читачів МЕЖ в інтернеті формує спільноту, члени якої інколи є одночасно і авторами видання. Причинами цього явища є, по-перше, мережева комунікація, що здійснюється значно легше між читачами електронного видання, аніж друкованого. По-друге, вузька тематика видання, що гуртує однодумців навколо ресурсу. Із прводу цього вдало Головний редактор першого американського літературного МЕЖ «FSFnet» зазначає: «Ви можете запитати, а що ми збираємося публікувати у FSFNET? Ну, це залежить в цілому від вас. Успіх «FSFnet» залежить від вкладу читачів і їх зусиль» [121]. У цьому ж номері зазначалося, що «цей езин є більше вашим (читачів – прим. авт.), аніж моїм. Я просто зібрав вас усіх разом». Головний редактор «The Risk Digest» П. Ньюман писав у першому випуску видання: «Я сподіваюсь, що наступне число буде провокативне, дискусійне, просвітницьке, цікаве і розважальне. Але це все залежить від якості від ваших вкладів» [229]. Таке колективне володіння виданням характерне для більшості езинів. При електронному журналі збирається колектив читачів, які одночасно можуть виступати дописувачами. Така група людей називається інтернет-спільнотою (community). Як жартома сказав теоретик альтернативних ЗМІ Еббі Гофман, якщо у вашої спільноти немає газети, то у вас і спільноти немає» [90]. Комп’ютерні технології дали можливість читачам безпосередньо впливати на медіа, таким чином подолавши односторонність комунікації.
Інтернет-спільнота – це група людей зі схожими інтересами, що спілкуються між собою переважно через інтернет. Об’єднуються вони навколо як мінімум однієї спільної риси (зацікавлення, погляди, робота, хобі, місце проживання, національність, проблеми, обставини тощо).Із розвитком мережі з’являлося багато спеціалізованих груп. Наразі можна віднайти спільноти людей із дуже специфічними інтересами.
Комп’ютерні мережі з початку свого існування надають надзвичайні можливості для спілкування – як міжособистісного, так і масового. Спочатку доступ до інтернету був обмежений і тематика таких спільнот визначалася аудиторією, що складалася лише з комп’ютерників та науковців. З упровадженням доступу до інтернету все ширших верств населення з’являються спільноти з різноманітними інтересами. На сучасному етапі інтернет-спільноти вийшли на той рівень розвитку, що органічно доповнюють традиційне спілкування. Соціальні мережі на зразок LiveJournal, Facebook, Vkontakte, Myspace не мають чіткої орієнтації на певну тематику, вони надають людям можливість об’єднуватися в групи за інтересами. Успіхом інтернет-спільноти завдячують, по-перше, можливості знайти людей зі спільними інтересами, по-друге – відсутності психологічного бар’єру в комунікації, який може виникнути в оффлайновому спілкуванні.
Наприклад, у Білорусії, де рідною мовою спілкується лише близько 5 %, молодим людям важко викоритосвувати білоруську в повсякденному житті, оскільки це має певний спротив російськомовного населення. Проте в інтернеті такого бар’єру немає, тому кількість користувачів, що спілкуються білоруською, тут значно вища, ніж за оффлайнової комунікації [1]. В інтернет-спільнотах у людини складається віртуальна особистість з вигаданим ім’ям (nickname). Така особистість сильно відрізняється від реальної, а інколи стає для людини важливішою від справжньої. Дослідження в галузі комунікації в інтернеті показують, що взаємодія між співрозмовниками відбувається за іншими правилами, ніж за межами мережі. При переході у віртуальний світ людина більшою мірою наділяє себе вигаданими характеристиками, які не мають нічого спільного із реальним образом. Мережеве середовище відрізняється відсутністю фізичних обмежень, внаслідок чого в індивіда з’являються багато можливостей для самореалізації, у тому числі й для пропагування своїх ідей за допомогою нових технологій [22, с. 22].
МЕЖ може відходити від основної тематики, навколо якої об’єдналася спільнота. Характерним прикладом є езин (який автори за звичцкою називають зином) «ZABEJ!INFO». Інтернет-спільнота, що видає цей журнал, зібралася навколо теми «дворового» футболу. Однак у першому номері вказуєтється, що видання присвячене не футболу, а життю членів спільноти. «Ми розповідатимемо про події, що відбуваються в нашому місті, про цікаві ідеї та їхніх авторів, про авантюри, в яких неодмінно потрібно брати участь і по те, що варто почитати, послухати і подивитися» [59]. Тематика журналу виходила далеко за межі футболу.
Існує різний ступінь суспільної важливості інформації, що публікується у спільнотах. Наприклад, чати та інші види масового миттєвого спілкування не зберігають розмови користувачів, оскільки така комунікація несе в собі мало суспільно важливої інформації. На форумах спілкування зводиться до відповідей на запитання. Перші періодичні видання інтернету були публікаціями листування фахівців. Це були дайджести «ARPANET», у яких переважно обговорювалися проблеми комп’ютерних мереж. Ці тексти були важливі для спільноти комп’ютерних спеціалістів, тому їх оформляли відповідним чином, редагували і періодично розсилали підписникам. Редактори відсіювали суспільно неважливу інформацію, лишаючи тільки цінні з їхнього погляду повідомленняі. Наприклад, у дайджесті «TCP/IP dagest» публікувалося листування системних адміністраторів «ARPANET» щодо впровадження протоколу TCP/IP. Головний редактор, створюючи подібне видання, хотів перевести комунікацію на інший рівень – медійний. Тому він розширював аудиторію за межі електронної дошки оголошень, що слугувала платформою для дискусії. Згодом це видання вийде за межі мережі і його статті передруковуватиме журнал «ComputerWorld» (це суперечило секретному характеру комп’ютерних розробок уряду США [178].
Окрім безкоштовного або лише частково платного наповнення МЕЖ, зусиллями спільноти аудиторія відіграє суттєву роль у розповсюдженні видань. Більшість МЕЖ існують у вигляді файлів, які можна вільно переміщуати в інтернеті. Редактор самостійно може виконати частину такого піару, але діяльність спільноти є ефективнішою. Тому видавці МЕЖ розраховують на своїх читачів. Наприклад, редактори українського езину «Бійцівський клуб», коли викладають його в мережі, просять членів спільноти розповсюдити видання. «Редакторів прошу пропіарити вихід номеру на своїх блогах та форумах. Аум!» [9].
Видавці МЕЖ «aBBa» навіть не сумнівалися в тому, що читачі будуть самостійно розповсюджувати їхнє видання. Тому вже у другому номері запитують: «Якщо ви розповсюджуєте наше видання, де тільки можете, ми боїмося за вас. Напишіть нам!!! Ми хочемо почути про ваші пригоди, пов’язані з розповсюдженням «aBBa» та інших МЕЖ. Чи люди намагаються підстрелити вас, піддати цензурі чи забанити? Скажіть нам! Ми хочемо знати! Ми хочемо розповісти про це всім!» [217].
Симбіоз аудиторії у вигляді спільноти і редакції більший за просте наповнення, споживання і розповсюдження видання. Спільноти творять МЕЖ, а МЕЖ, у свою чергу, впливають на спільноти. Вони є єдиним «офіційним» засобом комунікації в цьому середовищі, а спільнота є його єдиним місцем побутування. Наприклад, редактор журналу «ЖеСт» говорила: «Я дуже хотіла почитати якісь журнали про фемінізм. Знаходила окремі статті, але чисто тематичного журналу мені знайти не вдалося. І після довгих пошуків я, майже у розпачі, подумала: що це за позиція споживача? Якщо я хочу прочитати журнал, то я його і зроблю. Це буде такий журнал, якого поки що немає, але який я хочу прочитати» [82].
Сучасні інтернет-технології, засновані Мережі 2.0, дозволяють значно простіше організовувати віртуальні суспільства. Форуми та блогові спільноти мають можливість інтерактивного управління виданням та активної комунікації між членами. У МЕЖ спілкування відбувається з затримуванням, тому значна частина журналів перейшла в соцмережі. Таким чином можна констатувати, що функція формування спільнот у МЕЖ була тимчасовою, допоки не винайшли оперативніші технології комунікації. Український езин «Бійцівський клуб» перейшов у формат блогової спільноти у 2006 році, оскільки частина редакції була ув’язнена і не могла верстати журнал. Мережа LiveJournal, на якій була заснована спільнота, дозволяла існувати виданню в автономному режимі, без втручання редакторів. Таким чином езин як періодичний електронний журнал перестав існувати. Проте через рік редактори відновили МЕЖ уже у вигляді дайджесту – збірки найкращих публікацій з їхньої блогової спільноти. Поза увагою залишалися неактуальні матеріали, наприклад, анонси подій, які втрачали актуальність на момент виходу МЕЖ. Частина інтернет-спільноти розмовляє російською, тоді як езин виходить українською мовою. Тому редактори перекладають ті статті, що написані російською.
Гетерогенність аудиторї може слугувати причиною неможливості сформувати спільноту. Сучасні мистецькі МЕЖ, наприклад, мають читачів та авторів, які не об’єднуються в групи. Це дизайнери, художники, фотографи, літератори тощо. Вони беруть участь у створені таких видань уже персонально, а не як члени групи. Митці можуть використовувати МЕЖ як платформу для публікування своїх робіт. Такі матеріали мають рекламний характер, оскільки видавці дозволяють публікувати адреси персональних сайтів митців та їхні електронні пошти. «Ви хочете публікувати ваші роботи у нашому журналі? Ми проштовхнемо вас і ваші роботи, показавши їх широкому загалу», – йдеться в саморекламі німецького журналу «Bastard» [117, c. 98].
Кількість аудиторії МЕЖ фактично неможливо порахувати, оскільки невідомо, наскільки буде розтиражовано копії видання. Деякі сайти для зберігання МЕЖ (наприклад, issuu.com) надають статистику завантажень. Завдяки ній можна чітко визначити, скільки переглядів видання відбулося. Головний редактор електронної газети «FidoNews» Т. Дженінг визначав кількість своїх читачів на основі припущень: «Якщо в країні є 100 мереж Fido і в кожній з них є по 100 користувачів, то це 10000 читачів» [191]. Якщо брати аналогічне видання у друкованому варіанті (зини), то аудиторія журналу може варіюватися до 3000 чоловік. Видавець зину «New World» Людок зазначає: «Нехай наклад 100 примірників. Але прочитати його може і 1000 чоловік. Як і самвидав у радянські часи, зини постійно ходять «по руках». Буває достатньо вислати одну копію в інше місто чи країну, а там його вже прочитає вся тусовка. А це не один десяток людей. А є ще зини, які виходять накладом у кілька тисяч примірників. Наприклад, такі культові американські видання, як „Maximum R’n’R“ або „Profane Existence“. Із ближчих прикладів – мінський анархо-панківський зин „Rebel Desire“ – 1000 екз.» [127].
Аналіз текстів МЕЖ свідчить, що видавці журналів знали про існування інших журналів. Якщо тематика видання охоплювала ту ж саму аудиторію, існувала навіть конкуренція. Проте оскільки більшість МЕЖ – некомерційні видання, то все обмежувалося критикою один одного. Наприклад, видання «Культ мертвого кота» («Cult of the dead cat») частово запозичило назву у відомого МЕЖ «Культ мертвих корів» («Cult of the dead cow»). У текстах також згадуються інші журнали – «Phrack», «Bugtraq», «CERT», «CIAC», «CORE», «InfoHax» тощо. Редактори періодично зустрічалися на різних хакерських конференціях [138].
Видавці МЕЖ неактивно розширюють аудиторію своїх журналів. Це пов’язано з невмінням та небажанням працювати у видавничому бізнесі. Наприклад, видавець МЕЖ «Cheap Truth» у своєму інтерв’ю говорить, що однією з причин закриття журналу стала його популярність, тобто вихід за межі аудиторії: «Коли про „Cheap Truth“ написав „Rolling Stone“ (відомий мистецький журнал США – прим. авт.) я знав, що кінець близько. Щоб наш езин став культурним надбанням цих тупоголових яппі?.. О Боже! А що далі? „Wall Street Journal“?» (відомий економічний часопис – прим. авт.) [185].
Видавничо-редакційне опрацювання матеріалу «спеціальними інститутами» вважається однією з основних характеристик ЗМК [79, с. 106]. Воно є обов’язковим для друкованих видань, оскільки неможливо надрукувати текст, попередньо його не опрацювавши та не зверставши. Але це не обов’язково для мережевих видань. В основному процес публікації в інтернеті спростився завдяки впровадженню гіпертекстових систем управління контентом сайтів (CMS), що дозволяли розміщувати тексти, оминаючи процес макетування. Із цією технологією значного успіху набули такі формати видань, як форуми, веблоги, які існують без редакцій, а лише завдяки активності користувачів. Нові технології зробили видання інтерактивними. Читачі одночасно є і авторами, оскільки вони активно беруть участь в обговоренні, обробці та створенні нової інформації на сторінках видання.
Функціональні обов’язки редактора у різних сучасних електронних виданнях варіюється від повноцінної роботи над текстами та з авторами до простої перевірки орфографії чи наявності ненормативної лексики у статтях користувачів. У МЕЖ редакційне опрацювання є обов’язковим. Матеріал проходить систематизацію, рубрикацію, редагування і технічну верстку. Завдяки такому відбору інформація в електронних журналах є більш структурованою та суспільно важливою, аніж у блогах чи навіть новинних сайтах. Це дозволяє уникнути поширеної сьогодні мозаїчності сприйняття. Цілісність видання дозволяє сприймати його як, і традиційний журнал, «лінійно-послідовно». [215, с. 203–216] Деякі МЕЖ мають повноцінні редакції, як і їхні друковані аналоги. Як зазначено в бренд-буці українського дизайнерського електронного езину «Дуршлаг», «головний редактор (або група редакторів) визначає цінність текстів, «впорядковує наявні матеріали, вигадує під них концепцію номера і розробляє його стилістику, готує обкладинку і пише умовне «слово до читачів». Він також вирішує усі спірні питання – від синдикації до копірайту. Головний редактор (або група редакторів) не переслідують у своїй роботі комерційних і особистих інтересів» [34].
Перші дослідники МЕЖ також вказували на важливість редакційного опрацювання. Дж. Франкс у своїй статті «Що таке електронні журнали» писав: «Є три важливі функції, які журнал (МЕЖ – прим. авт.) може забезпечити, окрім просто розповсюдження текстів. По-перше, це легалізація. Журнал має редактора, що обирає адміністраторів (referee or referees) для прочитання статей і затвердження придатності [цих матеріалів] для видання. Редактор також запроваджує контроль якості у незмістовних елементах, таких, як мова та презентація видання» [169].
Зазвичай редакторами МЕЖ стають активні молоді люди, що цікавляться інтернет-технологіями. Для них створення періодичного видання є можливістю творчо реалізуватися та самоствердитися. Про власний досвід головний редактор електронного журналу «ANUS» писав так: «Видання було сформоване за одну ніч в алкогольному тумані мною та двома винахідливими індивідами, щоб побороти зростання посередності в інтернет-спілкуванні (modeming)» [126].
Деякі талановиті видавці робили по кілька МЕЖ. Литовець А. Норваіса у передмові до свого нового електронного журналу «Artefacted» пише, що читачі, очевидно, уже знайомі з його попередніми езинами: «Deathmare» (литовською мовою, 3 номери) та «Thy Kingdom Come» (англійською, 3 номери). Далі він скептично зауважує, що його продуктивність зі створення некомерційних журналів на 6–8 сторінок дуже низька [233]. Така активність видавців МЕЖ заслуговує позитивного оцінювання, особливо якщо врахувати, що жодного економічного зиску вони з цього не мали. Причини створювати власне видання на альтруїстичних засадах пов’язані з бажаннями самовиразитися, а також охопити вузьку аудиторію однодумців. Видавець зину «New World» Людок зазначає, що основною причиною, яка спонукає людей створювати самвидав, є «доступність і бажання робити щось самому. Своїми руками. При цьому залишаючись у повній незалежності і не перебуваючи під чиїмось ковпаком або впливом. Плюс спроба донести інформацію, яка громадськими ЗМІ спотворюється або взагалі ігнорується. У кожному з випадків це спроба щось творити, ні на кого, крім себе, особливо не сподіваючись» [127].
Видавець першого періодичного видання у мережі FIDO описав у художній формі штатний розклад свого МЕЖ: «Це повністю електронне видання, статті пишуться авторами і системними операторами (sysop), а все інше роблять машини. Для кожного номеру головний редактор (це я, народ) змінює дату та номер у шапці видання (тяжка праця), і також я здійснюю деяке редагування. Статті перевіряються на читабельність (тобто грамотність), погані копії (невдало завантажені та ін.) я видаляю. Список вузлів генерує адмін FidoNet на прізвисько Святий Л’юіс. У день виходу всі статті об’єднуються в одне видання. Готовий випуск копіюється в спільноту NEWS. Видання зберігається один тиждень і видаляється, щоб звільнити місце для наступного» [163].
Редактор МЕЖ здійснює цілу низку важливих для його видання функцій. Пізнавальна діяльність займає важливе місце, адже фактично спираючись на свої знання, він створює електронний журнал. Якщо для редактора книги пізнавальна діяльність є бажаним етапом здобуття загальних знань для якісного редагування, то для редактора МЕЖ – це життєво необхідний етап створення нового номеру видання.
У диверсифікованих виданнях, якими є МЕЖ, ціннісно-орієнтаційну діяльність редактор спрямовує на вибір тем, авторів, ілюстраторів, оцінювання матеріалів. Це відсіює неважливу для аудиторії інформацію. Завдяки цій діяльності МЕЖ утримують свою аудиторію, оскільки матеріали в журналі, на відміну від інших електронних видань, проходять відбір. А комунікативна діяльність редактора МЕЖ є значно важливішою, аніж у його колег, що займаються друкованими виданнями чи веб-сайтами. Окрім створення видання, що є комунікацією з читачами, редактор також повинен розповсюджувати його. Для цього треба активно рекламувати журнал, спілкуючись зі своїми потенційними читачами через інші засоби масової комунікації (соціальні мережі, форуми тощо).
Роботу редакції МЕЖ можна розділити на такі етапи:
– створення концепції;
– написання статей та підбір інформації;
– верстання видання;
– розповсюдження.
Коли майбутній редактор вирішує створювати власний МЕЖ, йому необхідно чітко розписати, яким буде видання. Творці перших езинів орієнтувалися переважно на друковані журнали, сьогодні редактори вивчають на досвід подібних видань, які легко можна знайти у мережі. Концепція може бути написана у вигляді окремої статті чи навіть маніфесту і публікуватися для того, щоб залучити якомога більше дописувачів та читачів. Наприклад, видавці МЕЖ «Whirlwind» (електронний літературний журнал) перед тим, як випустити перший номер, виклали концепцію окремою статтею, де описали своє бачення журналу, умови співпраці з авторами, підписки та комунікації з редакцією [173]. Така концепція дозволяє читачам легко взяти участь у роботі над журналом, оскільки одразу декларуються чіткі умови співпраці. В інших виданнях концепція розробляється для внутрішнього користування, тоді читачів не ознайомлюють з нею. Однак у рубриці «Слово редактора» опосередковано висвітлюються основні засади майбутнього видання.
На другому етапі редактори пишуть матеріали та створюють інший контент на рівні з авторами. Кількість автентичних редакційних матеріалів залежить від натхнення редакторів. Зазвичай у перших номерах кількість власних статей більша, оскільки автори ще не знають про нове видання, а в редакторів достатньо бажання створювати їх самим. Відбір матеріалів для МЕЖ здійснюється на основі уподобань редакції та зацікавлень аудиторії, на яку розраховує видання.
На третьому етапі редакція формує матеріали у видання, вибудовує зміст, здійснює художньо-технічне редагування журналу. Коли МЕЖ використовували технологію ASCII, верстка включала в себе розбиття текстів на рядки за шириною екрану, створення шапки видання, колонтитулів та заголовкових комплексів, створення ілюстрацій у ASCII-форматі. Із розвитком технологій верстка МЕЖ ускладнювалася, оскільки формати HTML, а особливо FLASH чи PDF, дозволяють створювати нелінійний дизайн видання. Проте з іншого боку, верстка полегшувалася, оскільки для створення ілюстрацій використовувалися векторні та растрові редактори.
Уже готовий МЕЖ викладають у мережу. Раніше його завантажували на вузол BBS чи «кімнату» в конференції, звідки користувачі могли отримати файл. Зараз видавці електронних журналів переважно використовують власний сайт для зберігання номерів або спеціалізовані портали на зразок issuu.com, куди можна завантажити видання у форматі PDF із відкритим доступом для користувачів. Подальша популяризація включає в себе різні види мережевої промоції: розсилання на електронні пошти підписників, саморекламу в соціальних мережах, на форумах та спеціалізованих сайтах.
Редактори МЕЖ здійснюють багато аналогічної з їхніми колегами в інших виданнях роботи (створення концепції, пошук авторів, редагування матеріалів). Специфікою мережевих електронних журналів є комплексна робота редактора над виданням (верстка, розповсюдження), оскільки ця особа переважно є і власником видання. Така кількість функціональних обов’язків вимагає від видавця глибоких знань видавничої справи, оскільки потрібно мати навички з редагування, верстки та основ піару. Однак історія МЕЖ показує, що засновниками та редакторами могли стати люди, далекі від видавничого бізнесу, тоді як професіонали через відсутність мотивації могли уникати мережі.
Тривалий час МЕЖ надавали можливості для активних та творчих особистостей реалізувати свої видавничі потреби та висловлювати власні думки. Сьогодні існують інші зручніші та оперативніші технічні засоби для подібної реалізації – живі журнали, або блоги. Ці сайти мають багато спільного з МЕЖ: домінантна роль редактора, аналітичний характер статей та суб’єктивний виклад інформації. На відміну від МЕЖ, у блогах не потрібно дотримуватися періодичності, вони дозволяють легко оформляти підписку на журнал і не вимагають спеціальних технічних знань з макетування та верстки.
Всебічно розглянувши видавничий процес МЕЖ та порівнявши його з аналогічним процесом у друкованих журналах, можна виокремити такі особливості: електронний формат носія, звужена тематика та аудиторія, визначна роль редактора, дистрибуція через комп'ютерні мережі та необмежене тиражування видання.