3.3. Перспективи розвитку і функціонування мережевих електронних журналів як виду видавничої продукції

Салига П. Г.

Електронні журнали сьогодні є популярним способом організації власного видання для малих груп читачів, об’єднанних спільними інтересами. Причини успіху та перспективи розвитку цих видань пов’язані як загальними перевагами мережевих мас-медіа, так і зі специфічними характеристиках МЕЖ. Види видань, що передували мережевим електронним журналам (зини, дискові журнали та дайджести) відкривали можливості нових технологій у розповсюдженні, функціонуванні видання в електронній формі, а поширювали також філософію створення видання своїми руками, без залучення сторонніх фахівців та додаткових коштів. Кожен із цих видів видань досліджував нові сфери побутування видавничої продукції. Так, редакції зинів активно працювали зі спільнотами і вчилися організовувати видання без фінансової підтримки, а у випадку з маргінальними виданнями – нелегально. Дискові журнали охопили вузьку на той час аудиторію користувачів комп’ютерів і вперше зіткнулися з проблемами макетування текстів в електронному форматі. Дайджести від ARPANET уперше застосували мережеві технології розповсюдження і розвинули структуру та дизайн текстових видань.

Від своєї появи у 1984-му році МЕЖ показали швидкі темпи розвитку. Про популярність електронних видань свідчить те, що з 1991 року в Америці виходить «Каталог електронних журналів» [144]. Його створив М. Стренджелав як спробу проаналізувати новітній засіб масової комунікації. Довідник містить не лише список журналів, але йі статті та дискусії навколо появи та побутування електронних видань. Спочатку там були лише текстові МЕЖ, що розповсюджувалися мережами FTP, BITNET та електронною поштою. У першому номері містилася інформація про 110 журналів, 27 із яких мали наукову тематику. Через два роки кількість журналів у переліку подвоїлася. Каталог подавав таку інформацію – анотація, номер ISSN, оплата (журнали були переважно безкоштовні), експертна оцінка (якщо є), дата виходу першого номеру, формат, мережі, якими розповсюджується, періодичність, контакти, підписка. Варто розрізняти поняття передплати та підписки. Для МЕЖ характерною є підписка, адже вона, на відміну від передплати, не стосувалася грошей (оплати). У 1995 році Каталог містить 675 електронних журналів, у 1996 – 1689, у 1997 – 3400. На прикладі цього каталогу можна визначити динаміку розвитку електронних журналів (рис. 3.1).

Починаючи з 1998 року, в Сан Франциско та Нью-Йорку проходили конференції, що стосувалися МЕЖ. На таких форумах збиралися незалежні інтернет-видавці для обміну досвідом. У 2000 році деякі американські електронні журнали почали додатково виходити в друкованому форматі: «Movie Insider», «Slate», «Synthesis та Lucire» [102].

Електронні видання існують у вигляді файлів і розповсюджуються за допомогою комп’ютерних мереж. Кожен формат файлів має певні видавничі можливості, і якість видання безпосередньо залежить від формату файлу і наявних засобів. Для визначення технології, за якими створювався МЕЖ, ми використовуватимемо термін «формат» для позначення визначеної структури інформаційного об’єкта [80]. Це специфікація структури даних, що записана в комп’ютерному файлі. Для мережевих електронних журналів формат файлів означає значно більше, аніж ця характеристика для друкованих видань. Технологія збереження інформації у певному форматі визначає характер ілюстрацій, верстки та структури видання.

Рис. 3.2 – Збільшення кількості електронних журналів за даними «Directory of electronic journals, newsletters, and academic discussion lists»

Стрімкий розвиток МЕЖ, який спостерігається від 1984-го року,продовжуватиметься за рахунок розвитку технологій. Зокрема у перспективі змін зазнає сама назва МЕЖ, оскільки мережа настільки широко увійде в буденне життя людини, що стане непомітною і неважливою для визначення. Терміни «електронний журнал» та «мережевий електронний журнал» стануть ідентичними. Інтеграція інтернету з іншими каналами медіа відбувається вже зараз, проте остаточного вигляду набуде, за Б. Гейтсом, при створенні так званої інформаційної магістралі (information highway). Ця магістраль, як сьогодні електрика чи газ, під’єднуватиметься до помешкань і міститиме в собі інтернет, який у свою чергу передбачатиме всі інші сервіси комунікації, у тому числі й електронну пресу.

Існує певна недовіра до прогнозів майбутнього, оскільки люди схильні переоцінювати темпи розвитку та прагнення суспільства до позитивного. Ще до появи МЕЖ американський дослідник комунікації Ф. Ланкастер писав, що до 2000 року вся наукова і технічна комунікація може перейти у цифровий формат. Він також зазначав, що в технічних науках (складником яких є і комп’ютери) прогрес буде значно швидшим, аніж у гуманітарних 201]. Це відбулося лише частково, оскільки Ф. Ланкастер не зважав на регресивну частину наукової спільноти. В Україні ще досі чимало наукових видань лише друкуються. Б. Гейтс зазначав, що багато людей говорить про шляхи розвитку інтернет-технології, однак не орієнтується в часових категоріях [18]. Тому ми не говоритимемо про гіпотетичні дати, а сконцентруємося на тенденціях.

Для того, щоб досліджувати перспективи розвитку, необхідно визначити ті фактори, що гальмували поширення МЕЖ у минулому. Симпліфікація процесу створення МЕЖ та доступність інтернету дозволили навіть незначним аудиторіям отримати власний ЗМІ. За допомогою мережі окремі особи та спільноти з видавничими інтенціями впливають на розвиток традиційних ЗМІ. МЕЖ передбачають продукування якісних матеріалів використання дешевої (майже безкоштовної) дистрибуції в мережі [164]. Субкультурні та маргінальні езини використовували це як прояв нонконсьюмеризму. Однак і серед науковців фактор безкоштовності залишається важливим чинником, що стимулює видавничі інтенції. У роботах дослідників академічних МЕЖ Т. Гаррісона та Т. Стефана зазначається, що, на відміну від друкованих видань, відкриття МЕЖ передбачає відносно невеликі фінансові витрати, що є значною перевагою порівняно з друкованими журналами [177].

Електронні мережеві видання не з’явилися разом з комп’ютерними мережами, хоча в користувачів ARPANET та інших подібних проектів уже були технічні засоби для створення електронних документів, а також існували теоретичні дослідження науковців, що передбачали появу мережевих журналів. Як показали перші МЕЖ, для створення видання потрібними були лише комп’ютер, програма для створення текстів та мережа для дистрибуції. Від організації першої комунікації між комп’ютерами до появи першого засобу масової інформації в мережі пройшло майже 20 років. Очевидно, існували обставини, що заважали появі нових техногенних видів ЗМК.

У наукових роботах з кінця 1970-х років зустрічаємо різноманітні пояснення того, що перешкоджало появі мережевих ЗМІ. Наприклад, К. Тенопір вбачала, що до комп’ютерів долучено замало фахівців, які могли б створювати видання. І лише після того, як доступ до мережі та обчислювальної техніки отримають автори, редактори, бібліотеки і читачі, можна буде говорити про впровадження електронних видань [273, c. 55]. Ф. Ланкастер бачив більше перешкод для появи засобів масової інформації в мережі. Він також акцентував на недостатній кількості комп’ютерів, що, очевидно, було найбільшою проблемою. Також він зазначає, що на той час зв’язок між комп’ютерами був повільним, а сама техніка – малопотужною. Тут необхідно зазначити, що під комп’ютерами він мав на увазі мейнфрейми, які мали достатньо швидкості, щоб працювати з текстовими документами. Наприклад, комп’ютери третього покоління, що виникли в кінці 60-х років ХХ століття мали 256–512 Кбайт оперативної пам’яті та могли виконувати кілька програм одночасно [39].

Однією з перешкод розвитку мережевих ЗМІ Ланкастер вбачав небажання створювати подібні видання через невмотивованість авторів до написання матеріалів, проблеми з авторськими правами в мережі, відсутність широкої аудиторії тощо [201, c. 525]. У дослідженні Т. Косенко є порівняння неприйняття МЕЖ з гоніннями друкованого верстата Гутенберга. Книговидання так само викликало опір церкви, як електронне видавництво – спротив наукової громадськості [45]. В. Монті також зазначав перешкоди розвитку мережевих медіа: відсутність авторського права, нестабільність формату, невизначеність в архівуванні та індексуванні МЕЖ [224, с. 11].

Аналіз причин повільної інтеграції МЕЖ у наукове середовище свідчить, що в суспільстві після появи нововведень залишаються сильні реградаційні тенденції. Із розвитком нових медіа та соціальних мереж подібні настрої лише збільшуватимуть кількість прихильників МЕЖ, оскільки лінійний стиль викладу зрозуміліший, аніж мозаїчний. Таким чином, МЕЖ деякий час будуть отримувати аудиторію з числа розчарованих новітніми медіа.

Завдяки регресивним тенденціям розвиватимуться вузькоспеціалізовані МЕЖ та наукові електронні журнали, які зараз в Україні регламентуються «Положенням про електронні наукові фахові видання», згідно з яким МЕЖ може бути включеним до затверджених ВАКом (чи його правонаступниками) переліків наукових фахових видань. Це даватиме право публікувати там результати дисертаційних робіт на здобуття наукових ступенів доктора та кандидата наук, а також можливість посилання в наукових статтях та дисертаціях. У цьому ж таки документі пояснюється причина переходу на електронний формат: «видання започатковуються з метою досягнення якісно нового рівня повноти та оперативності задоволення інформаційних потреб суспільства в знаннях, одержаних у процесі науково-дослідної, дослідно-конструкторської, проектно-технологічної та виробничої діяльності українських учених та фахівців» [63, c. 2–3].

Окрім регресивних тенденцій серед користувачів, нас цікавлять прогресивні, які дадуть МЕЖ можливість розвиватися. Із найближчих перспектив розвитку – перехід журнальних видань на електронну основу та пов’язані з цим рекламні інвестиції, що дозволять МЕЖ розвиватися професійно. Електронні журнали від початку свого існування були некомерційними. З інтеграцією ширших мас населення в мережу, реклама переорієнтовується на нові медіа, і зокрема на МЕЖ, що даватимуть рекламодавцям охоплення цільової аудиторії того чи іншого товару. Цю тенденцію можна спостерігати це на прикладі австралійського електронного журналу «f11», присвяченого фотографії, що містить рекламу провідних виробників фототехніки.

Значною перевагою МЕЖ є редакційна обробка матеріалів, що відіграє роль подолання медійного шуму. Великі об’єми інформації не сприймаються користувачем, оскільки він оперативно не в змозі ознайомитися з великою кількістю нової інформації. Влучно зауважує Л. Березовець, що у світі накопичено величезний інформаційний потенціал, але люди не можуть ним скористатися повною мірою [8, c. 17]. Український науковець О. Холод називає цей медійний шум «трешінмутацією» і констатує, що це явище забруднює інформаційний простір, ускладнює сприйняття важливої інформації, втомлює суспільство від другорядної інформації, провокуючи відмову сприймати будь- яку інформацію [89, c. 58]. Німецький теоретик М. Халер висловлює стурбованість тим, що пошук і збір інформації ще ніколи не були такими важливими і складними, як в епоху інтернету. Він має на увазі роль редакції у фільтруванні інформації [87]. Редакційна обробка може слугувати причиною інвестувати рекламні бюджети в МЕЖ, а не інші види видань.

У суспільства, що виховано на мозаїчних медіа, виникає все більша потреба в індоктринації, у редакції, яка б сортувала важливу інформацію і давала її читачеві. Ці тенденції простежуються в розвитку блогосфери, де читачі не бажають отримати перевірену та виважену інформацію, а довіряють суб’єктивному баченню автора. Їхні інформаційні потреби можуть задовільнити МЕЖ. Редакційне опрацювання матеріалів може здійснюватися і для сайтів, але від динамічного сайту вимагається перманентне оновлення, тоді як МЕЖ можна робити певний час до нового випуску. Створення якісного медійного продукту, що виходить з певною періодичністю, уже сьогодні є необхідним для великої аудиторії, що не може самостійно виокремити важливу інформацію серед медійного шуму, який потрапляє через соціальні медіа. Чим більше людей споживатиме неякісну інформацію, тим швидше зростатимуть незадоволення і пошуки альтернативних джерел інформації. МЕЖ у цьому випадку має ту низку переваг (аналітичність, реферативність, періодичність, цілісність) для забезпечення функціонування та розвитку.

Періодичність потрібна як редакції подібного видання – щоб підготувати якісні матеріали, так і читачам – щоб запланувати час для читання МЕЖ. Також не варто нівелювати ефект очікування, шо психологічно збільшує цінність видання. Некомерційне використання МЕЖ може бути пов’язане з пропагуванням маргінальних ідей. Останні дослідження деконструктивістів свідчать, що реальність формується людьми через мову, тому природа останньої визначається тими, хто володіє можливістю формувати мову, – тобто журналістом та редактором як професійними комунікантами [64, c. 426]. МЕЖ дає кращі можливості для побудови нової реальності, у тому числі і для здійснення інмутаційного впливу, оскільки електронні журнали мають лінійну форму на противагу мозаїчної у інших виданнях. Проведений нами аналіз наповнення МЕЖ засвідчив наявність багатьох інмутаційних тематичних напрямків. Насамперед це стосується політично-маргінальних та хакерських журналів. Дослідник мережевої комунікації О. Рунов прогнозує виникнення інформаційного імперіалізму в комунікаційному середовищі, що призведе до зростання маргіналізації [72].

Колектив ЗМІ, що складається з журналістів, редакторів та дизайнерів, обирає та подає читачеві певну інформацію, а інші дані залишає поза увагою. Таким чином, у читача складається викривлене бачення світу, оскільки самостійно перевіряти інформацію в нього немає можливостей і часу. Якщо в офіційних ЗМІ існують певні обмеження у вигляді журналістської етики та контролю з боку держави, то МЕЖ є більше ймовірність для викривлення інформації. Це відбувається, через те, що фактично всі дані опрацьовується групою зацікавлених осіб, а сам журнал частково використовується редакцією для пропаганди своїх ідей. Зростання потреби суспільства в індоктринації свідчить про несприйняття частиною населення мозаїчності інформації, яку подають сучасні медіа, та патогенність текстів. У цьому контексті редактори МЕЖ можуть реалізовувати односторонню масову комунікацію, що задовольнятиме індоктринічні потреби сучасного читача.

Оскільки МЕЖ – це здебільшого некомерційні видання, то ранні дослідники намагалися відповісти на питання «Навіщо авторові взагалі безкоштовно публікуватися в подібних виданнях?». Дж. Франкс навіть вводить для такого виду журналістської діяльності термін «марнославська модель преси» (vanity press model) [169]. Однак цей альтруїзм заснований не тільки на марнославстві. Важливими є популярність та авторитет самого журналу. Кількість знань, що сьогодні продукує людство, важко структуризувати і сприймати. Єдина можливість донести усе різноманіття інформації реципієнту – це подавати її поверхово, як пише М. Маклюен, у мозаїчному вигляді [53]. Для грунтовної лінійної подачі матеріалу необхідне розмежування інформації за ступенем важливості. У сучасному перевантаженому знаннями світі оприлюднення статті в мережі не забезпечує того, що її прочитають. Користувачі мережі можуть просто не помітити її в загальному потоці даних. Тоді як публікування цього матеріалу під логотипом відомого МЕЖ робить цей матеріал доступним принаймні для його читачів. Дослідник спільнот М. Сміт вважав, що основною мотивацією до написання статей до подібних видань є відчуття спільноти (Sense of community). Люди – соціальні істоти, тому отримати підтримку загалу є одним із базових механізмів людської психіки. Під час здійснення важливих внесків у роботу спільноти вони отримують визнання. Кожен учасник переживає почуття співвласності видання, тому в інтернеті існує пряма залежність між розміром спільноти та кількістю опублікованої інформації [258].

У дослідженнях масової комунікації Д. Вайта [303] та Г. Лассвела [204] редакторам надають особливу роль – контролерів, або гейткіперів (англ Gate-keeper). Вони фільтрують інформацію, яка надходить із різних джерел, і вирішують, чи буде вона публікуватися. Таким чином у читача формується звужене уявлення про довколишній світ. Подальші дослідження намагалися визначити, що впливає на вибір контролерами інформації для оприлюднення. З’ясувалося, що не лише редактор звужує для читачів бачення об’єктивного світу, але й уся редакція – від журналістів до дизайнерів [180]. Незважаючи на загальноприйняті принципи об’єктивності, деформація образу об’єктивного світу є невід’ємною частиною масової комунікації. В аудиторії не вистачає часу перевіряти інформацію, що приходить до неї з медіа, тому читачі переважно формують із цих повідомлень бачення світу. Це не означає, що ЗМІ впливають на рішення людей. Редакції розставляють пріоритети, виносять певну інформацію на передній план, а якусь навпаки не висвітлюють, змушують читачів задумуватися над певними питаннями [211, c. 400–401]. Відомий американський дослідник та двічі лауреат Пуліцерівської премії В. Ліпман казав, що ЗМІ не навіюють якісь ідеї прямо, але дають загальний образ зовнішнього світу, з якого люди формують власні стереотипи [207]. Згадувані вище дослідження показують, наскільки важливою є роль редакції у процесі формування світогляду читачів. У МЕЖ немає чіткого штатного розкладу, а вся робота зі створення видання покладається на одну особу, тому і вплив редактора на читача є більшим.

Однією з провідних проблем інтернету є відсутність цензури. Українська дослідниця Л. Городенко зауважує такі особливості масової комунікації, що заважають правосуддю контролювати користувачів, – відсутність персоніфікації автора та інтернаціональний характер комунікації [21]. Коли ці перешкоди будуть подолані або їх зможуть обійти, різноманітні маргінальні групи шукатимуть безпечний канал комунікації. У МЕЖ є той набір характеристик, який потрібен для безпечного здійснення масової комунікації в умовах інтернет-контролю. Оскільки видання є цілісним – воно не прив’язане до конкретної адреси і відповідно не може бути просто видалене з мережі. МЕЖ можуть розповсюджуватися як віруси через міжособистісні канали зв’язку, що фактично унеможливлює їхнє вилучення.

Показовою є організація роботи першого українського МЕЖ «Бійцівський клуб». Кожен постійний автор був одночасно і редактором видання. МЕЖ призупинив вихід на один рік через конфлікти з правосуддям, згодом відновився у 2007 році, головний редактор роздав свої преференції з метою децентралізувати управління виданням. Відтоді автори, які й у перших номерах були досить автономними, стали називатися редакторами. Оскільки інформація у виданні була радикальною, вони підписувалися вигаданими псевдонімами: Редактор Пташка, Руссо, Ацетон, Арієць, Че, Крюгер, Зміюка тощо. Розподіл редакційної роботи серед читачів та авторів був характерним для перших хакерських МЕЖ 1980-х років: «Cult of the dead cow», «Phrack» та інших. Окрім безкоштовного наповнення МЕЖ зусиллями спільноти, аудиторія відіграє суттєву роль у розповсюдженні. Редактор самостійно може виконати частину такої роботи, але участь у видавничому процесі спільноти сприяє ефективнвй діяльності журналу. Тому видавці МЕЖ розраховують на своїх читачів.

МЕЖ може бути і чинником демократизації в авторитарних країнах. Наприклад, однією з причин розвитку мережі в Україні була складна політична ситуація, що змусила багатьох відомих журналістів та громадських діячів звернутися до інтернету, який фактично неможливо контролювати на державному рівні. Особливо помітними в житті українського сегменту мережі були соціально-політичні події 2001–2004 років, коли за умови жорстокої цензури телеканалів інтернет-медіа стали майже єдиним видом ЗМІ, де могли оперативно та неупереджено висвітлювати новини. У період президентських виборів 2004 року, за підрахунками фахівців, кількість українських користувачів мережі збільшилося в 1,5 раза [83].

Незважаючи на розвиток сайтів та блогів, що дозволяють видавати літературні твори значно простіше й оперативніше, літературні МЕЖ продовжують існувати. Це пов’язано з кращою редакторською підготовкою текстів у періодичних виданнях і регресивними настроями частини аудиторії, що сприймає випуск журналу як подію, значно важливішу за просто публікацію тексту на сайті. Деякі МЕЖ настільки популярні, що мають обмеження на прийняття текстів. Наприклад, російський МЕЖ «Другое полушарие: журнал литературного и художественного авангарда», виходить з 2007 року, містить на сайті оголошення, що тексти приймаються тільки за рекомендацією членів редколегії та постійних авторів. Через завантаженість редакція не має часу відповідати на всі листи авторів [40].

Широкі перспективи надає МЕЖ розвиток мобільних пристроїв та інтернету в них. За визначенням Л. Городенко, мобільні пристрої актуалізують синтез людини і машини [22]. Специфіка мобільних видань полягає в малому розмірі та поекранному перегортанні сторінок. Тут МЕЖ може реалізувати свій потенціал, оскільки його посторінкова верстка відповідає запропонованій організації інформації. МЕЖ є цілісним виданням, що не залежить від ресурсу. Тому такий журнал можна завантажити і згодом читати без під'єднання до інтернету, а технологія JAVA може забезпечити для сенсорних екранів інтерактивність.

Видавці уже зараз шукають змогу зробити видання динамічним у зв’язку з широким розвитком мобільних пристроїв з сенсорними екранами. У своєму інтерв’ю верстальник українського езину «ХЗ» О. Фомішина зазначає: «Із входженням у загальний вжиток планшетних пристроїв і розвитком електронних видань з’явилась можливість і сенс зробити журнали значно зручнішими і цікавішими для читача – доповнити текстову частину не лише ілюстраціями, а й анімаційним, аудіо- та відео-супроводом. Саме у формат журналу такі нововведення досить легко вписуються, так як тут традиційно візуальна частина переважає текстову». Там же О. Фомішина зауважує, що попри всі недоліки, FLASH досі не має гідного конкурента. Незважаючи на проблеми, наразі це найрозвиненіша і найпростіша в реалізації технологія для створення динамічних видань. О. Фомішина прогнозує, що з часом їхньому МЕЖ доведеться переходити на інші прогресивніші формати (HTML5, CSS3 та JavaScript), проте станом на 2014 рік ці технології ще не можуть втілити задумане [86].

Перспективи розвитку МЕЖ ми бачимо і в композиційно-графічній площині. Унікальний дизайн різних матеріалів відрізняє МЕЖ від більшості електронних видань, що мають стандартизований дизайн на основі стилів CSS. Бажання користувачів інтернету отримувати різноманітний дизайн матеріалів намагаються якісно задовільняти сьогодні тільки видавці МЕЖ. Наприклад, гіпертекстовий МЕЖ «W-O-S» обрав шлях унікального дизайну кожної сторінки, хоча це й вимагає додаткових часових витрат. Редактори пояснюють власний підхід так: «Ми намагаємося вийти за рамки наявних стереотипів і націлені на створення нового. Найважливішим для нас є команда людей, які працюють над сайтом. Ми поділяємо одні й ті ж життєві принципи: свобода самовираження, повага до користувача, відсутність снобізму та лицемірства. Тут не потрібно бути фахівцем і професіоналом – тут важливо бути ініціативним і вільним. Ми не боїмося помилятися, іронізувати над собою та іноді бути не зрозумілими. Ми створюємо прототипи того, що в майбутньому використовуватиметься багатьма» [308].

МЕЖ виступає платформою для різноманітних медіаекспериментів, особливо тих, що пов'язані з дизайном, оскільки періодичність видань дозволяє змінювати візуальну стилістику та покращувати оформлення кожного випуску. Це стосується не лише МЕЖ, а журналів загалом, про що говорить російська дослідниця О. Рожнова у книзі «Історія журнального дизайну». Вона висловлює думку, що періодичність журналу дозволяє корелювати стилістику видання через впливи соціальних, естетичних, економічних та політичних трансформацій суспільства [71]. Уже сьогодні МЕЖ стали платформою для експериментів дизайнерів. У цьому контексті варто згадати такі журнали, як «Дуршлаг», «Bastard», «Bloodwar» тощо, які розширюють межі традиційного сприйняття композиції та наповнення журналу.