Похождения Петра Степановича
сына Столбикова

[Г. Ф. Квитка-Основьяненко]

Комедия в четырех картинах, с куплетами

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Квітка-Основ’яненко. Твори, т. 7, Харків, 1931, с. 702 – 801. Рукопис – писарська копія – зберігається у фондах Ленінградської театральної бібліотеки ім. А. В. Луначарського (від. 1, шафа VI, папка І, місце 9, № 2744).

На титулі рукопису художньо виписаний заголовок «Похождения Петра Степановича сына Столбикова. Комедия в четырех картинах, с куплетами. Соч.: гг. Перепельского, Федорова и Григорьева 1-го», Внизу титульної сторінки – цензурний дозвіл: «Одобряется к представлению. С.-Петербург, 30-го апреля 1842 года. Цензор М. Гедеонов». Двома днями раніше, 28 квітня, М. Гедеонов надіслав рапорт до 3-го відділу про дозвіл п’єси.

Рукопис у доброму стані, текст написано чітко, є ряд виправлень, дописок, закреслень окремих фраз, зроблених пізніше П. І. Григор’євим. У даній публікації вони не враховувалися.

Драматична переробка роману Квітки-Основ’яненка «Жизнь и похождения Петра Степановича сына Столбикова» виникла не випадково і була зумовлена рядом обставин. Насамперед успіх Квітчиних комедій привів до активізації інтересу саме до драматичних його творів. Виступаючи у пресі і високо оцінюючи творчість Квітки, Ф. Коні висловлює здивування з приводу того, що після «Шельменка» «Г. Основьяненко не написал более ни одной пьесы» («Репертуар русских и Пантеон всех европейских театров», 1842, кн. 1, с. 45).

Відомий водевіліст і актор П. І. Григор’єв (Григор’єв 1-й), досить близький знайомий Квітки, після вдалого виступу в травні 1841 р. у бенефісній виставі «Шельменко-денщик» звертається до письменника з проханням написати комедію для наступного бенефісу. Він же був ініціатором переробки роману «Жизнь и похождения…». Подібні переробки прозових творів були досить типовим явищем як на ті часи.

Як можна зрозуміти з листів П. Григор’єва, Квітка пропонував для переробки кілька творів, проте остаточний вибір припав саме на «Столбикова». Творча історія комедії досі ще не повністю з’ясована. В початковій роботі над п’єсою безперечно брав участь Квітка, але на якомусь етапі з невідомих причин усунувся від неї. «Присылайте скорее Вояжеров и Столбикова (с переправками), у нас крайняя нужда в хороших пиесах», – писав П. Григор’єв 7 грудня 1841 р. (Листи П. Григор’єва до Квітки зберігаються в Архіві АН СРСР у Ленінграді, ф. 216, оп. 3, № 290, та в Інституті російської літератури (Пушкінський дім) АН СРСР, ф. 265, оп. 2, № 801. Окремі уривки з них публікувалися у виданні: Квітка-Основ’яненко. Твори, т. 7, с. 697 – 698. Цитати з листів П. Григор’єва- наводяться за цими джерелами.)

Згадка про «переправки» засвідчує, що йдеться вже не про роман, а про його переробку в драматичний твір. Можливо, що самоусунення Квітки від дальшої роботи над переробкою змусило П. Григор’єва шукати інших авторів. Першим серед них був М. О. Некрасов, якого саме тоді у письменницькі кола увів Ф. О. Коні. Молодий Некрасов виявляв активний інтерес до нових жанрів, зокрема театральних. За порадою Ф. Коні він звертається до мелодрам і водевілів, виступаючи під псевдонімом Перепельский.

Цілком природно, що саме Некрасов 2 квітня 1842 р., коли вчасне завершення переробки було під загрозою, звернувся за допомогою до Коні.

«Вот к Вам еще вельми важная просьба. Мы начали с П. И. Григорьевым для его бенефиса комедию-водевиль в 4-х актах под названием «Столбиков» в полной уверенности, что Вы не откажетесь также написать акт или хоть сценки две-три. Такое соединение имен, еще не бывалое на русской афишке, может принесть существенную пользу бенефицианту. Вот мы писали и поджидали Вас, но между тем Вас нет и, может быть, Вы еще не скоро будете, а время уходит, бенефис 4-го мая. У нас просто руки опустились, и, чтоб не терять долее времени, прибегаем к Вам с усерднейшею просьбою.

Напишите в «Столбикова», сколько Вам позволит время, и пришлите к нам. Пиеса делается не наскоро и не кое-как, а потому будет, кажется, недурна, особенно если Вы приложите к ней руку на несколько страниц прозы и куплетов. Будьте столь великодушны! Вы же Григорьеву обещали водевиль, так уж не откажите в нашей просьбе! Прошу Вас от имени бенефицианта и от своего, которое без Вашего на афише будет сиротствовать» (Н. А. Некрасов. Полное собрание сочинений и писем, т. 10, М., 1952, с. 34 – 35).

Тоді ж до Ф. Коні писав також Григор’єв про участь у завершенні переробки, три дії якої були вже готові. Він теж наголошував на намірі сконцентрувати навколо комедії «честную компанию из имен, заслуживших добрую репутацию в театре», сподіваючись, що коли «на русской афише явится четыре или даже, может быть, пять фамилий, участвующих в Столбикове», бенефіс безперечно матиме успіх. До листа було додано початок третьої дії з проханням «набросать хоть явлений пяток». Григор’єв інформував Коні, що аналогічні переговори ведуться також з Т. Д. Ленським, якому надіслано план третьої дії, розбитий уже на яви, де «даже все объяснено кто и что должен говорить и делать» (лист зберігається в Ленінградській театральній бібліотеці ім. А. В. Луначарського, № 90 1).

Одночасно П. Григор’єв 3 квітня 1842 р. повідомляв Квітку, що не встигне до бенефісу переробити «Бессрочного» в п’єсу, тому він «теперь удовольствовался пока Столбиковым», і захоплено оцінював майбутню комедію: «Столбиков наш будет преинтересная штука!»

Відмова Ф. Коні й Т. Ленського змусила П. Григор’єва в критичний момент залучити відомого водевіліста П. С. Федорова. Так за кілька тижнів до прем’єри було нарешті остаточно сформовано авторську групу.

Відсутність документальних даних не дає можливості встановити міру участі кожного з співавторів. І. Я. Айзеншток (Квітка-Основ’яненко. Твори, т. 7, с. 699 – 700) та коментатори видання творів Некрасова (Н. А. Некрасов. Полное собрание сочинений и писем, т. 4. М., 1950, с. 654 – 657) схильні вважати, що переважна частина тексту належить М. О. Некрасову, оскільки П. Федоров підключився до роботи на останньому етапі, а П. Григор’єв неодноразово у листах до Квітки, зокрема ще 7 грудня 1841 р., скаржився, що «занят ежедневно новыми ролями, играю, черт знает, до упаду! Начал сам две пиесы писать и не могу кончить за неимением времени», та посилався на різні життєві несприятливості (хвороба жінки, сварки з театральним директором і режисером, з видавцями і редакторами «Репертуара» та ін.), що спричинило його меншу участь у роботі над п’єсою. Саме тому, можливо, в рукописі на першому місці значиться М. Некрасов, а П. Григор’єв – на останньому. Остаточне вирішення цього питання можливе лише після розшуку додаткових матеріалів.

Вперше п’єса була зіграна в бенефіс П. І. Григор’єва 4 травня 1842 р. на сцені Александринського театру, пройшла ще двічі (7 і 17 травня) і більше не виставлялася. За свідченням журналу «Репертуар», «комедия эта не имела успеха, а, напротив, чрезвычайно утомила и навела скуку сухостью, растянутостью действия и однообразием сцен…» (1842, кн. X, с. 38 – 39). В. Белінський також різко негативно оцінив переробку «неудавшегося юмористического романа нашими доморощенными водевилистами…» (В. Г. Белинский. Поли, собр. соч., т. 12, с. 370).

Квітка, як видно, ще на початковому етапі не був у захваті від переробки (можливо, тому й відмовився від дальшої роботи над нею), принаймні П. Григор’єв за місяць до прем’єри, 3 квітня 1842 р., прагнув розвіяти його сумніви: «О судьбе нашего Столбикова не беспокойтесь совершенно; он будет сыгран и не обруган».

На відміну від Квітки, П. Григор’єв навіть після неуспіху перших вистав сподівався на продовження сценічного життя комедії, пов’язуючи його з наступним авторським вдосконаленням. Через півроку після прем’єри, 6 листопада 1842 р., він писав Квітці:

«Еще прошу вас прислать нашу пьесу Столбикова (только с вашими переделками, не иначе), так мы их выучим и будем играть: сверх того я хочу ее напечатать в «Репертуаре».

Однак комедія більше ні на сцені, ні друком не з’явилася, не зберігся рукопис, який був у Квітки. Кілька уривків з неї 1908 р. вміщено В. Максимовим у книзі «Литературные дебюты Н. А. Некрасова», а повністю вона була опублікована І. Я. Айзенштоком 1931 р. у цитованому томі творів Квітки та 1950 р. в VI томі «Полного собрания сочинений и писем» М. О. Некрасова.

Друкується за цензурним списком 1842 р., який зберігається у Ленінградській театральній бібліотеці ім. А. В. Луначарського.

Подається за виданням: Квітка-Основ’яненко Г.Ф. Зібрання творів у 7-ми томах. – К.: Наукова думка, 1980 р., т. 5, с. 470 – 556.