Баляда про маршала Богуна

Герась Соколенко

Опівночі хвиля ревучи

У берег закований б’є.

Опівночі гордо на кручі

Богун із могили встає.

Встає над знедоленим краєм

Землі Української син,

І хлопців до себе скликає,

Стріляючи зором у синь.

Він кличем своїм полум’яним

Прорізує сонні віки,

І от із сторічних курганів

Встають бойові козаки.

Встають і в фанфарному марші

До кручі рядами ідуть,

І шаблю стискаючи, маршал

В майбутнє накреслює путь.

Накреслює власною кров’ю,

Що з давньої рани тече.

На клич устає Подніпров’я

І Волю собі прорече.

На клич устають запорожці,

Готові до грізних атак.

За ними ідуть переможці,

Якими пишавсь Залізняк.

Ідуть непомірні і дужі

З ножами до лав кам’яних;

І очі орлині примружив,

Всміхається маршал до них.

І шаблю підносить угору,

Як знак, що накреслено рейд.

І голос, мов сурма, суворо

Врізається в тишу: «Вперед!»

Вперед і нестримним походом

На схід повернули полки.

Їх сонце стрічати виходить

Над бронзовим плесом ріки.