Чорноморська поема
Герась Соколенко
І.
Холодна ніч,
Весіння ніч —
Синіх птиць.
І ми пливемо від границь
Почувши моря клич.
Пливем до дальніх берегів
Під сурмами вітрів.
В повітрі мають прапори…
Грай море, говори!
Вперед,
До світлої мети
Напроти бур лети —
За п’ять світів,
За сто земель —
Наш грізний корабель!
До краю дійде, до кінця,
Кермо держить рука,
У нас безжалісні серця
І молодість палка.
ІІ.
Зацвітуть угорі альбатроси
Сивим помахом бронзових крил
І прославлену пісню матроси
Понесуть на полотнах вітрил.
Хвилі вдарять все чаще і чаще,
Розколишуть на морі туман,
І кусатиме губи від щастя
Синьоокий стрункий капітан.
Зброя, вмита промінням блискучим,
Повертатиме жерла на Схід,
І всміхнешся ласкаво із кручі
Ти, рукою махаючи вслід.
І, втираючи радісні сльози.
Не забудеш, як з палом чуття
На борту поклялися матроси
Полягти в боротьбі за життя.
ІІІ.
Я не перший співаю про зорі,
Не останній несу їм хвалу.
Б’є у берег розбурхане море,
Розбиває ґранітну скалу,
Над руїнами крик альбатросів,
Під руїнами стогне земля:
Тут колись непокірних матросів
Розстріляв капітан корабля.
Це було у двадцятому році,
Біля цих голубих берегів.
Насідали на кожному кроці,
Не позбутись ніяк ворогів.
Було море тоді, як сьогодні,
Розливаючись, наче вино.
Проковтнуло у чорну безодню
Непокірних матросів воно.
ІV.
Через хвилі білопінні —
Сивину —
Корабель наш грізний лине
В далину.
Не страшні йому бурани,
Шторм і шквал.
Чуєм ми, як кличе рано
Наш сиґнал.
І на палубу виходим
Всі ураз.
Хай встають бурхливі води
Проти нас.
Ми пройдемо через море —
Океан.
Нас веде вперед суворий
Капітан.
Він вдивляється у далі
Голубі.
Б’є у борт в шаленім шалі
Шторм-прибій.
Десь у небі, небі синім
Чайки лет.
Корабель наш грізний лине
Уперед.
Він проходить через море —
Океан,
І веде його суворий
Капітан.
Другий розділ первісно був написаний як окремий вірш.