Дещо про альбоми

Всеволод Вишневий

Якось був я в однієї своєї знайомої. Говорили про те, про це, завели мову і про поезію. На моє запитання, чи любить вона поезію, моя знайома відповіла: «О, дуже люблю. Поезія – моя найбільша насолода». На доказ своїх слів подала мені товстий альбом з віршами. Я розгорнув його і почав читати:

«Бом – бом – бом.

Пішу тібе в альбом,

Ударяя в стенку лбом,

І от сільной болі

Вси…ні меня поневолі…»

Це на першій сторінці. На другій:

«Ти прелестна словно роза,

Только разніца адна:

Роза сохнет ат мароза

Ти же, детка, нікагда.»

…І далі

«Таска – ето прізнак влюбльонності,

Сльози – прізнак несчастья,

Мечти – ето прізнак забвенності,

Улибка – прізнак страсті…»

«Люблю тебя, как ангел Бога,

Люблю тебя, как лето соловей

С табой мне в ад адна дарога,

О, сжалься, будь маєй…»

Далі я вже не читав. Моя знайома взяла з моїх рук альбом і почала розповідати: «Цей альбом я веду дуже давно і всі мої знайомі записують сюди вірші. Прошу вас записати щонебудь на спомин.»

Майже кожна молода жінка має альбом віршів, де її подруги і знайомі записують вірші на спомин. Це дуже добре, але скільки в таких альбомах можна зустріти «віршиків», подібних до вищенаведених. Які вони часто безглузді, безграмотні, навіть сороміцькі. І все це переважно вірші московсько-польські: Пушкіна, Лермонтова, Міцкевича й ін.

Чи ж наша українська поезія така вже бідна, що не має честі прикрашувати альбоми? Чи в нас нема поетів? Ні. Поезія наша дуже гарна і багата. Поетів ми маємо чудових: Шевченко, Леся Українка, Самійленко, Олесь, Чупринка, Богдан Лепкий… Слід їм зайняти чільне місце в альбомах. Нарешті, можна записувати думки великих людей світової науки й літератури. Та насамперед в альбомі українки най буде українська поезія, українська думка і правда.