Думка

Олександр Афанасьєв-Чужбинський

Як ранок осипле квіточки росою,

А між очеретом вітрець подихає,

Прислухайся тільки, чуєш: над водою

Мов щось потаємне голосно співає.

То не соловейки налетіли в лози,

Піднявшись угору, не чайки кигичуть:

А в тій пісні чуєш і радість і сльози,

Мовби твою душу якісь душі кличуть.

А нема нікого… Очерети гнуться,

В зеленім лататті маківки біліють,

Понад маківками метелики в’ються

І скрізь проти сонця ясно голубіють.

І як придивиться, то між маківками,

Попід тим легеньким вранішнім туманом,

Щось мов виглядає очима-зірками,

Колишеться стиха тонким, гнучким станом.

Оце ж то та думка, що душу тривожить,

Як гляне у серце, – мовби рай укине, –

Й поки тії пісні співака не зложить,

То поти він світом нудить, поти гине.

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Що було на серці, с. 5 – 6.

З деякими текстуальними відмінами передруковано у журн. «Основа», 1861, № 11 – 12 (листопад-грудень), с. 14 – 15, за підписом: «Невідомий». У публікації «Основи» останні чотири рядки мають таку редакцію:

Оце ж то та думка, що душу чарує,

Що серцю співає пісню таємничу,

Душа у тих співах святі душі чує,

Вони її з пекла у тихий рай кличуть.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 229.