Жаль

Олександр Афанасьєв-Чужбинський

Як настане весна божа,

Степ зазеленіє,

Яких тільки нема квіток!

Аж серце радіє:

Ряст, барвінок, чебрець, зорі,

Васильки і рута.

Пахнуть квітки, але в інший

Сховалась отрута.

На все, братця, божа воля,

Всьому є причина;

Так і в світі помішані

Радість і кручина.

Бо як глянеш, то побачиш,

Що не всі сміються:

Більш тих, братця, поміж нами,

В кого сльози ллються.

Всяка біда, горе – в серці,

Мов гадюка, лазить;

Та все ж кине: загоїться

Там, де воно вразить…

А он горе – з його часто

Душу свою гублять:

Коли любиш щирим серцем,

А тебе не люблять;

Коли сохнеш од печалі,

Самі сльози ллються,

Ждеш хоч ласкавого слова,

А з тебе сміються.

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Що було на серці, с. 36 – 37.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 241 – 242.