Метіль

Олександр Афанасьєв-Чужбинський

Шумлять лози над річкою,

Забіліло в полі,

Метіль мете, буйний вітер

Розходивсь на волі.

Гуля собі, нема йому

На світі зупини,

Гуля собі через гори

Та через долини.

Коли б мені, вітре буйний,

На час твої крила,

Тоді б мене людська воля

Нічим не спинила.

Тільки б вечора дождався,

Заховалось сонце,

Полинув би до милої,

До її віконця.

Через садок перекинувсь

З широкого поля

Та й нахилив край віконця

Високу тополю,

Кликнув милу потихеньку…

Чує – хтось-то кличе,

Та і дума: «Чудний вітер,

Чудні його річі».

Я б усе, що є на серці,

Розказав дівчині,

Розказав би, як у світі

Тяжко сиротині;

Як без неї душа болить,

Мов сльозами плаче,

Як за нею вбивається

Серденько козаче.

Розказав би, як горюю

Цілі дні і ночі,

Коли милій не подивлюсь

У яснії очі.

Може б, вітру послухала

Моя чорноброва,

Може б, вітрові сказала

Хоч ласкаве слово.

А я б тоді, вітре буйний,

Вернув тобі крила,

Коли б знав по щирій правді,

Що думає мила…

Як не любить, тобі б тоді

Оддав я кручину,

А ти б замів, вітре буйний,

Мою домовину.

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Що було на серці, с. 33 – 35.

Із деякими текстуальними відмінами передруковано у журн. «Основа», 1862, № 8 (серпень), с. 54 – 55, за підписом: «Невідомий». У публікації «Основи» твір має назву «Думка», тут випущено також три строфи (9 та 11 – 12).

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 240 – 241.