Огнище

Олександр Афанасьєв-Чужбинський

Квітки пахнуть ясним ранком,

Соловейко свище,

Край дороги догорає

Забуте огнище.

Курить димок; головешка

То сям, то там тліє,

І полум’я, бува, блисне,

Як вітер повіє…

Квітки пахнуть, сходить вечір,

Соловейко свище,

На дорозі догоріло

Забуте огнище…

Тільки й бачиш, як повіє

Вітерець маленький, –

Летить уподовж дороги

Попілець сіренький.

Прохололо… Ні іскорки!

Лежить попелище.

Чи згадає ж хоть хто-небудь

Забуте огнище?

Нащо ж його та згадувать

Тому, хто покинув:

Було треба – горів огонь,

Не треба – він згинув…

А з попелом яка рада?

Хай собі сіріє,

Поки його буйний вітер

По полю розвіє.

А хто його спалив дарма –

Десь по світу рище,

Іще спалить і забуде

Не одно огнище.

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Що було на серці, с. 17 – 18.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 234 – 235.