Роздум’я

Олександр Афанасьєв-Чужбинський

Мене часто бере думка,

Чи то так здається,

Що, бува, заплаче радість,

А лихо сміється!

І як бачу сльози щастя –

В душі в мене тихо;

А на серці страшно стане,

Як сміється лихо.

Так і бачиш, що сердега,

Не стерпівши муки,

Сам на себе, божевільний,

Ось наложить руки…

Отак і я сміюсь, братця,

А ніхто не знає,

Що на серці молодецькім

Печаль поростає.

Регочуся між челяддю,

Мов і гадки мало,

Що життя моє давно вже

Бур’яном запало…

Згубив, забув свою долю,

Ніч округ чорніє, –

Та й стою на перехресті:

Відкіль вітер віє?..

І то шлях, і то дорога –

Кого спитать в полі?

Хоть не питай! Куди не йди –

Не стрівати долі.

Вдарю ж лихом я об землю –

Враг не розіб’ється!

Вже ж бачили добрі люди,

Як лихо сміється.

Піду ж іще танцюючи –

Лихо вередує!

Нехай бачать люди добрі,

Як воно танцює!

Примітки

Вперше надруковано у вид.: Що було на серці, с. 15-16.

Подається за першодруком.

Подається за виданням: Українські поети-романтики. – К.: Наукова думка, 1987 р., с. 233 – 234.