Баляда провулка

Богдан-Ігор Антонич

Де заламавши руки сині,

рятунку кличе ніч намарне,

колишуться п’яниці й тіні

біля кульгавої ліхтарні.

Блакитним квітом похилившись,

ліхтарня, мов лілея, в’янє

і світ недійсний, тільки миші

ведуть шевців на місяць п’яних.

В корчмі із зорями й дзвінками,

де лупії і сажотруси

співають гимни над склянками

і славлять ніч і чар спокуси.

Крива ядуха пані смутку,

схиляючись до касопорців

обличчям зморщеним, мов губка,

фальшиві карти в пальцях корчить.

Оперши лікті у задумі,

пливуть на плахтах диму й шуму

нічного промислу любимці

під лопіт зір у скрипки скринці.

В кублі химер, верзінь, наруги

під хлип свічок – тремтливих птахів

ворожать лупіям папуги

і грузнуть в стіл слова, мов цвяхи.

Знечев’я плачуть горлорізи

і сповідаються горілці

і, мов павук, у горло лізе

забутий спів подертий в кільця.

Знов сажотруси стягом гимну

життя похвалу залопочуть.

Хто це у кухоль знагла гримнув

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . ?

Чарки, мов птахи, відлітають

понад столами, попід стелю

лопочуть крилами скляними,

дзвінками грають понад синім

кущем димів, що корчму стелять.

Зів’яла вже зоря остання

і місяць теж зів’яти мусів,

та в черепа розбитій мушлі

шумить і плеще аж до рання

хор лупіїв і сажотрусів.

30 січня 1936.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Ротації. – Львів: 1938 р., с. 10 – 11.