Вербель

Богдан-Ігор Антонич

Ось бубон ранку – кругле сонце

до маршу будить вояків.

Лопочуть верблі по казармах,

весна тріпонеться, мов спів,

весна тріпонеться, мов птах,

у клітці сірих коридорів

і день накреслює свій шлях

на мапі неба.

Гаснуть зорі,

мов очі втомлених коханок.

Ось кленів ряд в стобарвній зливі.

Весни пожежа підпалила ранок

і знову день окрилений

і знову день п’янливий.

Вітри на кленах грають, мов на мідних трубах,

вітри – світанку сурмачі.

Дівчатам млосно, болісно і любо,

в обіймах мліють ячучи.

Пробудяться, розкриють тьмяні очі,

почувши верблі, верблі вояків.

Це верблі весняні, це верблі у маршрут,

та серце схвилював цей спів,

нагадуючи верблі смерти.

Слова коханців юних і палких,

слова, мов гроші, пристрастю протерті

німіють.

Все ж таки

життя кипучого нікому не зв’язати!

І кидає весна слова команди,

прикази радісні й крилаті

нестримних перемог, осяяних оман.

Стоїть казарма чорним кубом,

дуднить під кроками майдан

і ранок б’є у сонця бубон…

22 лютня 1935.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Ротації. – Львів: 1938 р., с. 9.