Кінець світу

Богдан-Ігор Антонич

Мов бура плахта, хмара круків

сідає на дахах бриластих,

і місяць звівши сині руки,

немов пророк, став місто клясти.

За всі гріхи і всі провини,

за малість, зрадність і підлоту

за злочини, що повне ними

кубло презирства і голоти.

Тоді розпутники і гарпагони

покутних псальмів заспівали

і калібани били в дзвони

й гетери, мов кобили, ржали.

Мерзенні, сороміцькі, мертві

люїзи з ліжок виходили

й сарданапалів гордих жертви

червоні язики гострили.

Мов стріл дванадцять з неба пращі

вітрів дванадцять шле до долу

й Земля розкрила зворів пащі

й розбите в кусні сонця коло.

Гримить підземний лоскіт здаля,

вдаряє в мури буря дзвонів

і місто котиться в провалля

під лопіт крил і мегафонів.

4 січня 1936.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Ротації. – Львів: 1938 р., с. 15.