Сурми останнього дня

Богдан-Ігор Антонич

Стоповерхові кам’яниці сплять, немов потомлені звірята,

географи малюють зорі крейдою на неба мапі,

в рудому сяйві ліхтарів дощу краплини, мов пісок крилатий

і місяць золотим котом лежить у мене на канапі.

Ржавіють мертві риби у басейнах, вуголь і троянди чорні,

купці й роздягнені дівчата, в’язні в тюрмах і поети.

Оркестра полісменів дме мелянхолійно в труби і вальторні,

коли міщанський бог рахує зорі, душі і монети.

Живуть під містом, наче у казках, кити, дельфіни і тритони

в густій і чорній, мов смола, воді, в страшних пивницях сто,

примарні папороті, грифи і затоплені комети й дзвони.

– О, пущо з каменю, коли тебе змете новий потоп?

1 травня 1936.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Ротації. – Львів: 1938 р., с. 18.