Кличу

Богдан-Ігор Антонич

Ці слова схвильовані,

ці слова неспокійні, грізні,

їддю часу опльовані,

наче коні бичовані

батогами, злітають пісні.

Це тобі я складаю дань слів,

динаміко суворих днів!

Хоч в саду понад сливою

романтичної пташки нема,

мов добою щасливою,

своє серце виспівую,

бо мовчати не можу, дарма!

Моя пісня тобі і мій спів,

динаміко суворих днів!

Ось вітрами дебелими

вже надходить епоха світань.

Не словами веселими

з балядовими селами –

різко кличу в майбутнє: повстань!

Це для тебе любов моя й гнів,

динаміко суворих днів!

Подається за виданням: Антонич Б. І. Три перстені. – Львів: 1934 р., с. 72 – 73.