Над книжкою поезій

Богдан-Ігор Антонич

Богданові Лепкому

Люблю нераз вертатись до старого табурету,

де кілька книжечок лежить завинених в газету

Коли з-за неба виринає ніч назустріч дневі,

мов спомин, випливають із полиць слова вишневі.

Слова, що пахнуть житом, сіном, соняшними днями,

надихані землею та навіяні вітрами.

Слова, що вимріяні у безсонні, довгі ночі,

коли стріла надхнення вбита в серце їддю точить.

Зникають речі, розвіваються довкола стіни.

Тремчу над книжкою у вічности холодній тіні.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Три перстені. – Львів: 1934 р., с. 58.