Суворий вірш

Богдан-Ігор Антонич

Не втекти вже, дарма, від жорстоких цих днів,

не втекти вже ні в мрію, ні в пісню.

Мов фальшива струна, так дзвенить кожний спів

під суворих світань весну пізню.

Вже не вирватись більше з затислих обійм,

треба глянути дням просто в вічі,

хоч навпроти вдаряє скажений прибій,

невблаганним нас визовом кличе.

Не сховатись, дарма, в тиху тінь самоти,

не закрити долонями зору.

Гострий відблиск і відгомін хвиль долетить

крізь імлу, хоч найбільш непрозору.

Не сховатись, дарма, під наметом краси,

в чаді п’яному строф кришталевих.

Вітре днів, мої власні слова рознеси,

на шляхах їх розвій стомилевих!

О, поете, дарма, вже тобі не втекти,

треба визнати те, що найгірше:

чи самого себе не оббріхуєш ти

в цих п’янливих, розспіваних віршах?

Подається за виданням: Антонич Б. І. Три перстені. – Львів: 1934 р., с. 62.