Ніч на площі Юра

Богдан-Ігор Антонич

Північ чорна, наче вугіль,

ходить тінь по площі Юра,

в’ються обручами смуги

на блискучих, сірих мурах.

Місяць – таємничий перстень

вправлений у ночі гебан.

Будеш в срібнім сяйві мерзти

під холодним дахом неба.

Відрізнити сам не можеш,

що тут привид, а що ява,

чи це марево, чи може

дійсність, наче сон, лукава.

Це із скла й музики вежі,

це вогонь, що вже не гріє,

це останні світу межі,

це архітектура мрії.

Північ чорна, наче вугіль,

попіл сну на очі сипле,

різьбить сріблом в довгі смуги

небо до землі прилипле.

Дзвонить ніч на площі Юра.

Хрест, неначе ключ могутній.

І стає, мов тінь похмура,

нерозгадане майбутнє.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Три перстені. – Львів: 1934 р., с. 70 – 71.