Лиш правду говори

Юрій Федькович

– Леську, – каже тато до малого Олексика, – біжи борше до школи, аби-сь не запоздився, бо пан професор буде гніватися та ще і двірникові скажуть.

Лесь забрав свої книжечки тай побіг. Але при дорозі у одного чоловіка різали барани. Лесь був цікавий, як тото барана ріжуть, став та дивиться крізь пліт, аж доки чоловік сам не вийшов та не нагнав ледачого хлопця до школи.

– Ти що тут загубив? – каже, – коли тебе послали до школи, то не лови гави попід плоти, але пазь свої дороги.

Приходить Лесь до школи, а тут уже давно наука зачалася.

– Лесю, де ти до тепер був, що так забарився? – питає пан професор.

– Та мене тато тепер лишень що вирядили, – каже Лесь, почервонівши як рак.

– А це правда? – питає пан професор.

– Бігме що так! – каже хлопець, та в плач!

Пан професор не питали тим, що Лесь плаче, але послали сторожа до його тата, аби спитався, чи це правду Лесь казав.

– А що, – питає пан професор сторожа як вернув.

– Та нічо, – каже сторож, – Лесів тато казав, що вже більше як пів години, як хлопця вирядив до школи.

– Так? – питають пан професор Леся, – то ти брехав?

– Татку, пане професор, – проситься Лесь, – даруйте мені сесь раз – вже доки буду, не буду брехати!

Пан професор бо не дарували, але поклали брехача Леся клячити на сміх та на публіку усіх хлопців, що в школі були; та ще й сказали хлопцям Леся цілий тиждень інак не звати, як: брехачу Лесю. Отак погостив наш Лесь за брехню. Може і з вас кого так кортить?

Але сему ще не кінець, бо як Лесь прийшов домів, та сіли усі обідати, а тато каже до нього:

– Руш від стола, брехачу! – сегодня будеш на землі обідати, як собака, бо то лиш собака бреше!

Діти, сокотітся брехні як вогню, бо хто раз збреше, тому вже ніколи не вірять.

Хто бреше, то і краде, кажуть німці, та й вони за се правду мають, бо брехач злодієв брат.

Правда тебе з моря вирятує,

А неправда у болоті втопить.

Примітки

Автограф такий, як попередніх повісточок. В першодруку назва: Говори все правду.

Друковано в «Бібліотеці для молодіжи», р. 1390, с. 95 – 96.

Подається за виданням: Федькович Ю. Писання. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., т. 2, с. 243 – 244.