Як виряжав Петро Конарюк
своїх синів в найми

Юрій Федькович

Петро Конарюк, що хочу за нього вповідати, не був собі ні убогий, та ні xopий, бо ще з парубка горівку не пив, та і руки в пазусі не носив. А хто горівку не п’є, та рук не жалує, той не може зубожіти, я ще в такім селі, як то, з котрого він був, де вже був і амбар (шпихлір) громадський, і каса позичкова, і товариство фармазонське, то єсть таке товариство, що окрім води, молока, квасу і ситі ніякого а ніякого питого трунку не вживало. А квас та ситу мали там з чого робити, бо коло кожної хати красувався там сад, як рай божий, а в кождім саду пасіка як матінка Христова велична та красна.

А в Петра Конарюка була ще до того і стайня тирольська, бо він не пускав свої коровки по голих толоках товчися, а тримав їх на німецький спосіб на стайні, і сіяв щороку після збіжжя ріпу, щоби мав їх чим годувати. Донька єго, Марися, не жалувала бувало тричі на день з новою писаною дійницею до своїх вичесаних та гладеньких тирольок піти.

А синів мав Конарюк два: Северина та й Марка. Оба ходили хлопцями до школи, а як вже скінчили, тогди саме добрі були до роботи та до господарства, а отець їх бувало ні раз не пестить та не жалує, бо каже бувало, що «з пещеного сина батькові чорна година.» Та й то правда! З господаря, а Русина, котрий много панкаєсь, а роботі силу не знає, то хіба чорт буде мати хісна. Так думав і Петро.

А як дійшло хлопцям одному 17, а другому 16 рік, тогди він призвав їх одної неділеньки до себе, тай каже до них так:

– Хлопці! Ви вже, славити Бога, не діти, та не каліки: школу знаєте, господарство знаєте, славу за вас у селі добру чути, то ж лагодітеся мені, бо від нині за тиждень підете оба на службу, кождий на три роки, і кождий в іншу сторону, а то чим дальше, тим ліпше. Правда, що ви би могли і при мені бути, бо є при чому, славити Небесного. Але я собі так раз постановив, аби своїх синів, чи буду їх мати много, чи мало, на чужину розуму вчитися посилав, бо лиш на такий спосіб може молодий чоловік зважити, що своє село і своя родина варт, як з чужої печі хліба покушає.

Другої неділі, як були вже оба парубки до дороги готові, закликав ix отець з собою у сад, та й так до них каже:

– Осьде, сини, маєте службові книжки на дорогу, аби вас ніхто не спирав. З ними можете цілу Галичину, Буковину і Угорщину сходити, і там наймитися, де вам сподобаєся. Лиш хочу, аби ти, Северине, пішов на Угорщину, а ти, Марку, на Буковину, і там понайматися по рокові. Відти маєте мені що два місяці писати, а за рік я вам відпишу, чи маєте дальше служити, чи домів вертати, або де маєте дальше служити. А коли хочеш і ти, і ти, сину, добре в світі гостити, то пам’ятай собі кождий отсі речі, що тепер казати буду:

Кождий край має свій обичай, і кождий свої добрі і злі прикмети. Злі прикмети чужого краю гудити не твоє діло, сину, бо за того стягнув бись ненависть на себе. Але як узриш що доброго або цікавого, то не обминай, не випитавшися докладно, що воно, і як воно, і до чого воно здале. А як воно дійсно добре і мудре тобі здаватися буде, то не жалуй твого язика, єго похвалити, бо за тото тебе кождий полюбить.

А як прийдеш у яке село, де будеш видіти діри в мостах, діри в плотах, і вибої (колії) по сутках і дорогах, то там, сину, не наймайся, бо там господарі ледачі і непотрібні, а уряд сільський ще непотрібніший. А де вздриш знов у селі корчем багато, а церков малу та бідну, то там, сину, і на ніч не повертай, бо там у кождій другій хаті злодій, а що третя хата опришок або головник.

А як прийдеш, сину, у яке село, де при робітній днині взриш якого господаря в корчмі, або де до схід сонця не взриш нікого при роботі, або де господарі працюють, а їх сини по корчмах сидять, то і там сину, не наймайся, бо там нічим платити.

А як прийдеш, сину, у яке село, де жиди на сабаш дорогі жупани вбирають, а люди грішним тілом світять, або де діти голі по улицях бігають, то і там, сину, не наймайся, аби жиди нарешті не прийшли та з господаревим і твоє фантя не забрали, бо можеш певним бути, що там все вже в жидівських руках.

А як прийдеш, сину, у яке село, де хати обгримані та облупані, а жінки коло кирниці або коло води, або коло воріт велику раду правлять, або з курятами по корчмах шибаються та забігають, то і там, сину, не наймайся, бо з голоду вмреш, бо гир тя з’їсть, коли би на тім лиш і обійшлося, та до гіршого не прийшло.

А як прийдеш знов, сину, у яке село, де війт з жидами за «пан брат» ходить, а від свого священика бокує та втікає, або де люди війта за рукав у корчму тягнуть, або де много старців швендяються, то і там, сину, не наймайся, бо підеш відти як палець, може ще і шупасом, бо там обслужиться тобою господар за дармо, а як прийде платити, то за кварту горівки у війта назбиткуються ще над тобою, тай пустять тебе з нічим.

А як прийдеш, сину, у яке село, де мости цілі, дороги добрі, церков красна, а корчем нема, або дуже мало, та і ті пусткою пахнуть, а жиди на війта, на громаду, а найдужче на священика лають та кленуть: де садів, пасік, і стаєн много, а хлопці ні з бучками та ні з батогами, але з книжечками по селу ввихаються; де жиди війта по далеку обходять, а п’яниці по корчмах від нього на задні двері втікають; де в селі є своя школа, свій амбар, своя каса, своя читальня, своя вартарка з арештом і порядними, тверезими вартівниками; де громадський писар ридваном (каритою) не їде, війт єму низько не кланяється, а жиди до нього не всміхаються; де люди від твого священика не бокують, але до нього як ті діточки до вітця горнуться, – у тім селі, сину, наймайся, бо там і заслужишся, і научишся і з доброю славою відтам підеш!

А в господаря, не знавши єго, не ставай, сину, відразу на рік, але стань з першу лиш на місяць, та уважай: як буде твій господар що неділі до корчми ходити, або і у будні, а відти понапилий приходити; як буде над твоїм господарем жінка старша, а він лиш п’яте колесо в возі; як будуть до нього жидки зчаста забігати, а він всігди смутний як під обухом ходити; як буде він без молитви лягати і без молитви вставати, а жінка і діти єго тож само; як буде він у тебе хотіти грошей зичити, хоть би лиш пару шістаків, а кожного, хто до нього прийде, горівкою приймати, або зчаста у себе дома забави та гульки справляти; як буде він на порядних людей в селі ненавидіти, в одно на великі податки нарікати, а п’яниць та нетяг та неробів жалувати! – о, відти, сину, поли рубай, та втікай, бо там не чесному парубкові служба, ні заробок!

Але де господар тверезий, роботящий, на свою челядь грізний, але при тім веселий і богобійний, а до всього того розумний та мудрий, до корчми ані раз, до церкви всігди, а до читальні та священика зчаста ходить, – там, сину, наймися, бо там і доробишся, і научишся, і слави та честі добудеш!

Отак научав Петро Конарюк своїх синів, виряжаючи їх в найми.

А як вони там гостили, то вам іншим разом в другій книжці Вечерниць оповімо!

Примітки

Надруковано у «Вечерницях», р. 1873 (1874), с. 32 – 37. Друкуємо з перводуку.

Подається за виданням: Федькович Ю. Писання. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., т. 2, с. 339 – 342.