А на нашій полонинці розвив ми си бучок

Запис Ю.Федьковича

А на нашій полонинці розвив ми си бучок,

Погиб Яків Нестерючок від поганих ручок.

Закувала зозулечка та ще й на фігурі,

Порубали Нестерючка в Путилові в мурі.

Та як єго порубали, люде си збігали,

Шовковими хусточками кровцю тамували.

– Гой лишіте, люде добрі, вже си не поможе,

Та за що ж я погибаю – ти мій милий боже!

Та за що ж я погибаю, та за що ж я гину?

Що ж я тобі ді завадив, Зіничуків сину?

– Коли-с хотів, Нестерючку, ти на світі жити,

Було не йти в Путилову мід-горівку пити,

В Путилові, каже, в мурі, мальована свічка:

Гой приїхав пан Джурджуван та ще й пан Гирлічка.

Гой приїхав пан Джурджуван та й плеснув у руки;

– Шкода ж тебе, годний хлопче, Яків Нестерюку!

Гой ци шкода, ци не шкода, а смерть не дивниця:

Підойміть мя на топірці, несіть на Віжницю!

А вни ж єго підоймили, долів ріков несли:

Закували всі зозулі та єк рідні сестри.

А єк стали спочивати в Ростоках на розі,

Ішов дєдик із Віжниці, умлів на дорозі:

– Гой ци ж сісе ді іршєнє, ци ж сісе толока?

Та за що ж ти погибаєш, дитинко солодка?

Та ні сісе ді толока, ні сісе іршєнє –

Та як несли Нестерючка, не опроважєли.

А вни ж несли Нестерючка попід Фудугови,

А в Віжниці на риночку дохторі пороли.

Гой дохторі ж го пороли, голов му лупали,

А Зінича молодого в кайдани кували.

– Гой дивися, Зіничуку, та на свою муку!

А ви, годні ледіники, беріть на науку!

А на нашій полонинці зродила ожина:

А вже ж тобі, Нестерючку, співанка зложена.

Оцю ж тобі співаночку ледіні складали,

Аби свого побратимка та не забували.

Примітки

А на нашій полонинці розвив ми ся бучок.

У рукописному збірнику записана під рубрикою «Співанки гуцульські» (№ 86, арк. 88 – 89), звідки й передруковуємо. Це улюблена співанка Ю. Федьковича. Як про одну з популярних пісень, про неї згадується у вірші «Багач» з циклу «Дикі думи»:

Ідуть косаре з косовиці,

Та заспівали попід гай

Про Довбушеву молодицю,

Про срібну кулю, чорний плай,

Та як ішли опришки з долу,

Та як убився Нестерюк

У облазі під Фудуговим,

Та як му кров чуріла з рук…

У примітці до цих слів Ю. Федькович пояснює: «Нестерюк – оден ледінь, що через дівку застрілився. Облаз – дорога по під гору. Фудугови – одна місцевість у горах» (т. І, стор. 442).

Пісню про Нестерюка та його нещасливе кохання співають цигани у поемі «Циганка» (т. І, стор. 247 – 248) та у першій дії першої редакції «Довбуша» (т. III, ч. ІА, стор. 40). У драмі «Керманич» Ю. Федькович робить Нестерюка (назвавши Дмитром) побратимом головного героя твору. У другій редакції п’єси текст цієї співанки використовується як фінальна пісня третьої дії. Тут опущено першу і дві останні строфи запису, натомість додано двовірш:

А то була ще й наука з високого неба:

Серцу волю та ніколи давати не треба!..

Між текстом запису і наведеним у п’єсі є окремі стилістичні розходження (т. III, ч. ІБ, стор. 133-134).

Звертає увагу на себе той факт, що автор подає цю співанку як пісню до танцю. «Керманичі гуляют (танцюють – О. Д.) по гуцулски и співают до танця» – зазначав автор у ремарці. А у давнішній редакції ця пісня була так і озаглавлена – «Співанка до гуцулского танцю» (т. III, ч. ІБ, стор. 132).

Очевидно, з поваги до цього «годного хлопця», як названо героя співанки у п’єсі, Ю. Федькович у листі до редактора чернівецького журналу «Родимий листок» наполягав, щоб його «Дикі думи» були підписані псевдонімом «Марко Нестерюк – се вже так мусит бути – хоть Вам и причину сказати не можу» (т. V, стор. 306-307).

Путила, Вижниця – містечка на Буковині, нині районні центри Чернівецької обл.

Подається за виданням: Народні пісні Буковини в записах Юрія Федьковича. – К.: Музична Україна, 1968 р., с. 152 – 153.