Домів!

Юрій Федькович

Богач

«Чого се в’ни ся покохали?

(Кумки з свашками цокотали.)

У неї й свої бухні ніт,

А він раз дукарь на ввесь світ.

Ото ж то б нам дари дістались!…

Цур! Се б нам розбити!

Та старому ще сегодне

Таке вповістити.

Щоб отсе ще не пібрались,

Не дай того Боже!»

Тай вповіли єго батьку.

«Що чую, небоже!

З ким отсе ти роги чешеш?…

З старецков княгинев?

Щоб я сего й не чув більше!

Чи чуєш ти, сину?

Не чув більше, бо попові

Ще й в церкві роскажу,

А тобі у вербицирку

Дорогу покажу!

В’ліють твої кучерики

Швабам попід ноги,

Ніж маю я до старецтва

Ще бити дороги!

Чув-єсь, хлопче?» – «Чую, батьку».

«Куда-ж ся збираєш,

Та ще й с кресом?» – «Погайтую

Годинку по гаю…

Уб’ю може тетерича!»…

«Нехай і так буде.

Лиш забудь ми стареччину!

Чи чуєш?!» – «Забуду!»…

Такі отсе люде на світі постали!…

Взря двоє щасливих, в їх серце болить:

Чого в’ни так вірне отсе покохались?…

Се треба, а треба в сей час се розбить!

На віщо нехать їм годиночки тої,

Як зіронька зійде, як місяць сія,

А в’ни обнімуться – щасливі обоє…

«Мій соколе ясний!» – «Голубко моя!»…

Лишіть ви їх, люде! Світ кождому любий!…

По кому ж би мали єго й споминать?

По вас хіба? Горе!… Вам тілько щоб шуба,

А лев хай здихає, бери єго кат,

Аби тілько ваша взяла!…

Оттаке то в світі!…

Лучше мабуть до місяця

Ручки мертві гріти,

Як до вас їх благаючи

Моляючи підоймати!…

Скорше впрошу чорта с пекла,

Скорше вмолю з бардов ката.

Як вас отсе та гадючі

Ті ваші язики!

В’ни однакі: який в старця,

Такий і в владики!…

Всі з вовчого лика!…

Ідуть косаре с косовиці,

Та заспівали попід гай

Про Довбушеву молодицю,

Про срібну кулю, чорний плай,

Та як ішли опришки з долу,

Та як убився Нестерюк

У облазі під Фудуґовом,

Та як ‘му кров чуріла з рук…

Коли в’ни глянуть, на мураві,

На чирчиковім capдаці

Лежить ледінь увесь кровавий.

Єму ручниця у руці…

Зібралися вівчарики,

У зголовах грають;

Зібралися побратимки

Та яму копають;

Зібралися керманичі

Та тешуть кидрину…

Поховали ледіника

В гаю під калинов

Без корогвий і без попа,

Без божего слова…

Лиш могила сумна, сумна

Стоїть у Кидровім.

А де ж той батько-богатирь?

Та де ж би був? В богаті стаї

Велике мішанє збиває

Та пряче скором, ґляджить сир.

У осінь памятна ж субота!…

Поназлізається голота,

То ж треба що й за сина дать.

Померших треба споминать…

Чи як ви кажете?…

Примітки

Досі не друковане.

Подається за виданням: Писання Осипа Юрія Федьковича. Перше повне і критичне видання. Том 1. Поезії / З перводруків і автографів зібрав, упорядкував і пояснення додав д-р Іван Франко. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., с. 440 – 443.